Постанова

від 24.04.2014 по справі 916/1220/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року Справа № 916/1220/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Палія В.В. (доповідач)

суддів Грека Б.М., Капацин Н.В.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський

торговельний порт"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2014

зі справи № 916/1220/13

за позовом Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний

порт"

до Державної установи "Навчально-методичний центр цивільного

захисту та безпеки життєдіяльності Одеської області"

про стягнення 56 895,60 грн.

за участю представників:

позивача: Дюндик Л.В.- предст. (дов. від 25.12.2013)

відповідача: Козаченко А.Є.- предст. (дов. від 15.01.2014)

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 24.04.2014 №05-05/237 змінено склад колегії суддів для розгляду даної справи та сформовано наступний склад суду для розгляду справи № 916/1220/13: Палій В.В. -головуючий (доповідач), Грек Б.М., Капацин Н.В.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державної установи "Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Одеської області" про стягнення 56 895,60грн. Позовні вимоги обґрунтовані одночасно як відшкодування завданих збитків, так і як кошти, які збережені відповідачем за рахунок позивача без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.07.2013 у справі №916/1220/13 (суддя Гуляк Г.І.) позов задоволено та стягнуто з відповідача 56 895,60грн. завданих збитків (упущеної вигоди), 1720,50грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 (судді Петров М.С., Разюк Г.П., Гладишева Т.Я.) рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю, із посиланням на недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт", посилаючись на порушення попередньою судовою інстанцією норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в усних поясненнях, наданих у судовому засіданні 24.04.2014, просив суд судовий акт попередньої інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 19.11. 2008 між Регіональним відділення Фонду державного майна України (орендодавець) та Державною установою "Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Одеської області" (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна площею 100,2 кв. м., що знаходиться за адресою м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 5. Зазначений договір також підписано державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт", як балансоутримувачем об'єкту (далі по тексту - договір оренди).

Пунктом 1.1 договору оренди передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 100,2 кв.м. (далі по тексту майно), що перебувають на балансі ДП „ІМТП" (балансоутримувач), за адресою: м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 5, адміністративна будівля, інв. №1758, вартість якого визначена згідно облікової картки ДП „ІМТП" №621110001 станом на 01.07.2008р. про залишкову вартість приміщення, яка становить у сумі 5462,45 грн.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передавання майна (п. 2.1. договору оренди).

Умовами п. 5.9 договору оренди передбачено, що орендар зобов'язується зокрема здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримування орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Пунктом 9.1. договору оренди встановлено, що за невиконання, або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до акту приймання - передачі від 19.11.2008, підписаного та скріпленого печатками сторін, Регіональне відділення Фонду державного майна України передало в оренду Державній установі "Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Одеської області"" нерухоме майно площею 100,2 кв. м., що знаходиться за адресою м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 5.

Відповідно до вимог п. 5.9. договору оренди кінцевим строком укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримування орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю є 10.12.2008.

Як встановили суди попередніх інстанцій, такий договір між балансоутримувачем та орендарем було укладено лише 19.11.2012 року.

Із посиланням на те, що в період з 01.04.2010 року по 30.09.12 року відповідач користувався орендованим приміщенням, проте, не здійснював відшкодування витрат Порту на утримування орендованого майна та за надання комунальних послуг, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 56 895,60 грн.

Зазначену суму коштів позивач у позові просив стягнути як збитки та одночасно, як безпідставно набуте майно. У заяві від 29.07.2013 зазначену суму коштів позивач просив суд стягнути, як збитки, а у письмових поясненнях від 29.07.2013, як безпідставно набуте майно.

Суд першої інстанції позов задовольнив та стягнув з відповідача 56 895,60грн. завданих збитків (упущеної вигоди), не звернувши увагу на те, що у документах, які датовані одним і тим же числом, зазначену суму коштів позивач, в одному випадку, обґрунтовує як збитки, а у іншому, як безпідставно набуте майно.

При цьому, згідно протоколу судового засідання від 29.07.2013, такі заява про уточнення позовних вимог та письмові пояснення були подані представником позивача одночасно.

У рішенні суду відсутнє обґрунтування того, чому суд, вирішуючи спір, виходив з того, що сума, заявлена до стягнення саме як збитки, а не як безпідставно набуте майно.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується не лише тими законодавчими та/або нормативно -правовими актами, що на них посилалися сторони, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову ).

Таким чином, для правильного вирішення спору у даній справі, суду належало, насамперед, з'ясувати предмет та підставу позову, за необхідності, запропонувати позивачу визначитись щодо підстави позову, так як позовні вимоги не можуть мати альтернативний характер, а вимога про стягнення суми коштів одночасно як збитків і як безпідставно набутого майна фактично спрямована на вирішення у одній справі двох окремих позовів.

Проте, встановлення наведених обставин залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, у постанові зазначив про те, що позивач остаточно просив суд стягнути зазначену суму коштів, як безпідставно набуте майно, не зазначивши при цьому, на підставі чого суд дійшов до означеного висновку, із урахуванням того, що заява та письмові пояснення позивача датовані одним і тим же числом - 29.07.2013 та згідно протоколу судового засідання від 29.07.2013 такі документи були подані представником позивача одночасно.

Згідно частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками вважаються, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (упущена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Для застосування такого виду господарської санкції, як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 51/250.

Отже, неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні , що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Відшкодування частини понесених особою витрат на утримання орендованого майна та на оплату комунальних послуг не є доходом, тобто, одержанням вигоди, приростом в майні у розумінні ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України, що не було враховано при прийнятті рішення судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість (ч. 2 ст. 1213 ЦК України).

За результатом з'ясування предмету і підстави позову, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, судам необхідно було надати належну правову оцінку тим доказам, які були надані позивачем на підтвердження витрат на утримування орендованого майна та надання комунальних послуг, перевірити наданий позивачем розрахунок, із дослідженням первинних документів, з'ясувати його складові, формулу розрахунку, яким чином та на підставі чого позивач здійснював розрахунок витрат.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст.111-5 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та з урахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ст. 111 7 ГПК України, судові акти попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги вищевикладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи у їх сукупності, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 29.07.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 у справі №916/1220/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя В.В. Палій

Судді Б.М. Грек

Н.В. Капацин