Рішення

від 29.01.2014 по справі 52/172

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 52/172 29.01.14 Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення 3 128 849,19 грн., за участю представників позивача - Гогітідзе В.Ф., довіреність № б/н від 18.11.2013 року, відповідача - Турченко Д.Л., довіреність №б/н від 01.10.2013 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 3 128 849,19 грн. основного боргу у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 430023 від 01.01.2002 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2009 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 13.05.2009 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2009 року провадження у справі було зупинено до вирішення іншої пов'язаної з нею справи № 8/131.

Ухвалою від 16.12.2013 року провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 29.01.2014 року.

14.01.2014 року через загальний відділ діловодства суду позивач подав заяву про зміну позивача з Закритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» на його процесуального правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій». Так, відповідно до укладених договорів факторингу №28/09/12 та №04/10/12 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій», що є процесуальним правонаступником Публічного акціонерного товариства «Екостандарт» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 430023 від 01.01.2002 року. Дану заяву задоволено судом, замінено позивача з Закритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» на його процесуального правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій».

27.01.2014 року через загальний відділ діловодства суду відповідач надав письмові пояснення по справі.

29.01.2014 року в судовому засіданні представник позивача надав клопотання про зменшення позовних вимог, відповідно до якого просив суд стягнути з відповідача 1 780 775,14 грн. основного боргу.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.01.2002 року між Закритим акціонерним товариством «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» (енергопостачальна організація) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (покупець) було укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 430023, відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю, згідно переліку, товар - теплову енергію у вигляді гарячої води в період з 01.01.2002 року по 01.01.2003 року, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах даного договору (п.п. 1.1., 1.2 договору).

Даний договір укладений на термін з 01.01.2002 року до 01.01.2003 року і вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін даного договору не заявить іншій стороні протилежне. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення (п. 10.1. договору та п. 2 угоди №1 про зміну і доповнення до договору).

Відповідно до п.п. 6.4, 6.5 договору покупець (відповідач) щомісяця з 12 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію за поточний місяць. Один примірник підписаного акту покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця. Покупець (відповідач) самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Однак, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконував, внаслідок чого за грудень 2008 року та січень, лютий 2009 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на день подання позову складала 3 128 849,19 грн.

Поясненнями позивача та відповідача, поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі зазначених даних облікових карток (табуляграм), відомостей обліку теплової енергії стверджується факт поставки позивачем відповідачу протягом указаного періоду за спірним договором теплової енергії на суму 3 128 849,19 грн. (в т.ч. ПДВ), а також факт користування відповідачем цією тепловою енергію.

Однак, після звернення позивача з позовною заявою до суду відповідачем було сплачено частину основного боргу у розмірі 1 348 074,05 грн., що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплоенергію від відповідача за договором № 430023 від 01.01.2002 року та поясненнями сторін у судовому засіданні.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором по сплаті спожитої теплової енергії.

При цьому, в ході розгляду справи між сторонами виникали спірні питання щодо правомірності застосування при здійсненні розрахунку вартості спожитої теплової енергії тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України "Про столицю України - місто герой Київ", виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності" був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви "Київська міська державна адміністрація". Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України "Про теплопостачання".

Статтею 1 даного Закону визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ч.3 ст.20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 р. у справі №К/9991/16573/11.

Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 р. у справі №21-967во10.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді відповідачеві, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з їх оплати та на день розгляду справи має перед позивачем заборгованість у сумі 1 780 775,14 грн.

Доказів сплати відповідачем зазначеної заборгованості суду не надано.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 430023 від 01 січня 2002 року в сумі 1 780 775,14 грн. є обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню.

Державне мито відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г; код 03366612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 22, код 32531966) 1 780 775 (один мільйон сімсот вісімдесят тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн. 14 коп. основного боргу, 17 807 (сімнадцять тисяч вісімсот сім) грн. 75 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 03.02.2014р.

Суддя С.О. Чебикіна