Ухвала

від 23.04.2014 по справі 6-55355св14

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 03 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, в якому просив в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,248 га, розташовану на території с. Мостище Макарівського району Київської області, з кадастровим номером 3222784700:02:001:021, на будівельні матеріали, обладнання та інше майно, які були використанні в процесі будівництва об'єкту незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а за відповідачем просив визнати право власності на речі побуту та автомобіль марки «Шевролет Авео», 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, також просив визнати спільно набуті боргові зобов'язання за кредитним договором № 500282713 від 08 червня 2012 року, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_6, а також кредитним договором № 500296575 від 09 серпня 2012 року, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_6, спільною сумісною власністю подружжя і зобов'язати відповідача виконати в повному обсязі зобов'язання за вказаними кредитними договорами.

В обґрунтування позову ОСОБА_6 посилався на те, що 09 квітня 2005 року сторони уклали шлюб, у шлюбі прожили понад 7 років та мають двох дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

У жовтні позивач переїхав до орендованої квартири, шлюб між сторонами фактично припинився, тривалий час вони не проживають разом, спільного господарства не ведуть.

14 червня 2013 року шлюб між сторонами розірвано. За час перебування у шлюбі сторони набули вищезазначене майно. Добровільної згоди щодо поділу майна сторонами не досягнуто.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано право власності за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по Ѕ частині за кожним на автомобіль марки «Шевролет Авео», 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 62 444 грн 60 коп., без його реального поділу та залишено вказаний автомобіль у спільній частковій власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Визнано право власності за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по Ѕ частині за кожним на земельну ділянку площею 0,248 га, розташовану на території с. Мостище Макарівського району Київської області, з кадастровим номером 3222784700:02:001:0021, вартістю 106 000 грн, без її реального поділу та залишено вказану земельну ділянку у спільній частковій власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Визнано право власності за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по Ѕ частині за кожним на будівельні матеріали, які були використані в процесу будівництва об'єкту незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 250 400 грн.

Визнано право власності за ОСОБА_7 на йогуртницю «ORIONOR-YM 01». В задоволенні решти позовних вимог відмолено. Вирішено питання про стягнення судового збору.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 03 грудня 2013 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року скасовано в частині визнання за сторонами по Ѕ частині за кожним на будівельні матеріали, які були використані в процесі будівництва об'єкту незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 250 400 грн та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що сторонами 09 квітня 2005 року було укладено шлюб.

Під час перебування сторін у шлюбі у них народилося двоє дітей - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

06 березня 2007 року сторони придбали спірну земельну ділянку у с. Мостище Макарівського району Київської області.

10 червня 2010 року сторони придбали автомобіль марки «Шевролет Авео», 2009 року випуску.

24 березня 2012 року сторонами придбано йогуртнуцю «ORIONOR-YM 01»

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року шлюб між сторонами розірвано, вказане рішення набрало законної сили.

08 червня 2012 року та 09 серпня 2012 року ОСОБА_6 укладено два кредитних договори з ПАТ «Альфа-Банк» № 500282713 та № 500296575.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне майно придбано сторонами під час перебування у шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині боргових зобов'язань, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням суду про розірвання шлюбу встановлено припинення шлюбних відносин сторін на початку 2012 року, а кредитні кошти отримано позивачем у червні та серпні 2012 року, тому вони не є об'єктом спільної сумісної власності та використані не в інтересах сім'ї.

При цьому, суд першої інстанції, керуючись вимогами ст. 70 СК України, вважав за можливе відступити від засад рівності часток подружжя та залишити у власності відповідача йогуртницю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про поділ будівельних матеріалів, які були використанні в процесі будівництва об'єкту незавершеного будівництва та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки спірний будинок не введений в експлуатацію, в експертному звіті оцінений як одне ціле, тому вважав, що він може бути предметом поділу в натурі, як наслідок вважав, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту.

Проте повністю з такими висновками погодитись не можна.

За ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 посилалася на те, що суд першої інстанції помилково послався на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року, за яким встановлено, що сторони не ведуть спільного господарства та не підтримують шлюбних відносин з початку 2012 року, оскільки ухвалою цього ж суду від 23 липня 2013 року виправлено описку у мотивувальній частині рішення суду від 14 червня 2014 року та зазначено, що сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних відносин з середини жовтня 2012 року (а.с. 230-239).

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про правовідносини за зобов'язаннями подружжя та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України, на вказані докази уваги не звернув, не перевірив поважності причин неподання їх до суду першої інстанції, як наслідок належним чином їх не дослідив, не навів жодних висновків на спростування таких доводів та обмежився коротким висновком про те, що позивачем не доведено укладення кредитних договорів в інтересах сім'ї.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в частині відступлення від засад рівності в частках та погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині, при цьому пославшись на те, що передбачених законом підстав для відступлення від засад рівності не має, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що судом першої інстанції взагалі не з'ясовано дійсних обставин, які мають істотне значення для вирішення питання щодо можливості відступу від принципу рівності часток подружжя.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону

підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа

вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу будівельних матеріалів, апеляційний суд виходив із того, що житловий будинок є одним цілим і може бути предметом поділу в натурі, а тому вважав, що позивачем не правильно визначено спосіб захисту з огляду на положення ст. 331 ЦК України.

Разом з тим, у порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України питання про те, чи можна, враховуючи ступінь готовності спірного будинку, визначити окремі частини для виділу та чи технічно можливо сторонами довести це будівництво до кінця, апеляційний суд не вирішив.

У порушення обов'язку, передбаченого ст. 10 ЦПК України, у межах апеляційного розгляду справи не роз'яснив сторонам право на звернення до суду із клопотанням про проведення експертизи з метою з'ясування ступеня готовності спірного будинку та можливості його поділу в натурі чи визнання за кожним із сторін права на будівельні матеріали.

Зазначене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, не звернувши уваги на вищевказані вимоги закону.

За таких обставин ухвалене у справі судове рішення не відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 03 грудня 2013 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук