Рішення

від 22.04.2014 по справі 908/830/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/14/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2014 Справа № 908/830/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройстіль» (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, 32)

до Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» (69600, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 3)

про стягнення суми

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача : Венгаренко Т.А. - довіреність б/н від 13.03.2014 р.;

Циганенко Н.Г. - довіреність б/н від 22.04. 2014 р.;

від відповідача: Романенко М.В. - довіреність № 1/05-рн від 24.02.2014 р.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройстіль» звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» заборгованості за договором поставки № МТ000707 від 04.12.2012 р. в розмірі 71971,94 грн., з яких: сума 69778,60 грн. основного боргу, сума 994,10 грн. пені, сума 229,40 грн. 3 % річних та сума 969,84 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № МТ000707 від 04.12.2012 р., позивач, за видатковою накладною поставив відповідачу товар на суму 69778,60 грн. В порушення умов договору, відповідач зобов'язання щодо оплати товару не виконав. За порушення строку виконання грошового зобов'язання, на підставі п. 6.3.1.1 договору відповідачу нараховано суму 994,10 грн. пені, на підставі п. 6.1.1 договору нараховано суму 229,40 грн. 3 % річних та на підставі ст. 625 ЦК України суму 969,84грн. втрат від інфляції. Посилаючись на приписи ст. 525, 526, 610, 611, 624, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 232 ГК України позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.03.2014 р. порушено провадження у справі № 908/830/14, розгляд якої призначено на 15.04.2014 р.

На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 15.04.2014 р. було оголошено перерву до 22.04.2014 р.

За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації.

В судовому засіданні 15.04.2014р. представник позивача звернувся до суду із письмовою заявою (вих б/н від 15.04.2014 р.) «про збільшення розміру позовних вимог», в якій позивач додатково, посилаючись на пункти 6.2.1-6.2.3 договору поставки № МТ000707 від 04.12.2012 р. та ст. 22 ЦК України, ст. 224, 225, 229 ГК України, вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у вигляді неодержаного прибутку (упущену вигоду) у розмірі 22348,46 грн. Таким чином позивач в заяві додатково заявив позовну вимогу про стягнення суми 22348,46грн. збитків. Крім того, цією ж заявою позивач збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені - до суми 1963,36 грн., 3% річних - до суми 453,07 грн. та інфляційних втрат - до суми 1880,45 грн.

Згідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві .

Згідно до п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В даному випадку фактично, заява позивача (а.с. - 33-35) - за вимогою про стягнення збитків, не є заявою про збільшення розміру позовних вимог, оскільки вона містить нову (іншу) позовну вимогу - про стягнення суми 22348,46грн. збитків, якої первісно не було заявлено в самій позовній заяві. Тобто позивач заявив нову позовну вимогу (виходячи з первісно заявленого предмету позову).

Крім того, позивач вказав нові обставини в обгрунтування вимоги про стягнення збитків: пославшись на п.п.6.2.1 - 6.2.3 договору поставки від 04.12.12р. (щодо обов'язку відшкодування збитків) та на обставини, підтверджувані новими доказами - щодо хронологічного підвищення ціни катанки (а.с. -37, 40-44), внаслідок чого позивач втратив упущену вигоду, а також на ст. ст. 224, 225 ЦК України, чого первісна позовна заява не містила.

Фактично, заява позивача, в частині стягнення збитків, яка надійшла до суду 15.04.2014р. є заявою про одночасну зміну предмета та підстави позову, що у розумінні ст. 22 ГПК України є процесуально неприпустимим.

Відповідно до п. 3.12 постанови Пленуму ВГСУ № 18, право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

За таких обставин заява позивача (вих. б/н від 15.04.2014 р.) - за вимогою про стягнення суми 22348,46грн. збитків, яка надійшла до суду 15.04.2014 р., була залишена господарським судом в судовому засіданні 15.04.2014р. без розгляду і приєднана до матеріалів справи.

Разом з тим, вказана заява в частині збільшення розміру позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, була прийнята судом до розгляду.

В судовому засідання 22.04.2014 р. письмовою заявою (вих. б/н від 22.04.2014 р.), позивач в порядку ст. 22 ГПК України вдруге збільшив розмір позовних вимог. Просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № МТ000707 від 04.12.2012 р. в сумі 74602,11 грн., з яких: 69778,60 грн. сума основного боргу, 2253,94 грн. сума пені, 498,95 грн. сума 3% річних та 2070,62 грн. сума інфляційних втрат. Заява про збільшення розміру позовних вимог обумовлена збільшенням хронологічного періоду нарахування вказаних сум.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що вказана заява позивача не суперечать приписам статті 22 ГПК України та подана у відповідності до вимог ст. 57 ГПК України, заява про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду.

За таких обставин, предметом позовуу справі є позовні вимоги ТОВ «Стройстіль» про стягнення з ПАТ «Запоріжтрансформатор» заборгованості за договором поставки № МТ000707 від 04.12.2012 р. в розмірі 74602,11 грн., з яких: сума 69778,60 грн. основного боргу, сума 2253,94 грн. пені, сума 498,95 грн. 3 % річних та сума 2070,62 грн. інфляційних втрат.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач - проти наявності основного боргу перед позивачем не заперечив. Разом з тим, посилаючись на тяжкий фінансовий стан підприємства, просить суд, на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір пені до суми, яка не перевищує 100,00 грн., про що подав письмове клопотання.

Представники позивача проти зменшення розміру пені заперечили.

В судовому засіданні 22.04.2014 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 04.12.2012 р. між ТОВ «Стройстіль» (Постачальником, позивачем у справі) та ПАТ «Запоріжтрансформатор» (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір поставки № МТ000707 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити в обумовлені строки Покупцю товар, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити Товар.

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна товару визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно із п. 5.3 Договору Покупець сплачує товар в наступному порядку: 100% оплата від вартості отриманого товару протягом 15-ти календарних днів з моменту поставки, якщо інше не передбачено в специфікаціях до Договору.

За прострочку виконання грошового зобов'язання винна Сторона сплачує іншій Стороні відсотки у розмірі 3% річних від несплаченої суми (п. 6.1.1 Договору).

Згідно із пунктами 6.3.1.1 та 6.3.1.2 Договору за прострочку виконання зобов'язань за Договором винна Сторона сплачує іншій Стороні пеню у розмірі 0,1% від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Пеня за порушення грошового зобов'язання обмежується розміром та в порядку, передбаченими законами.

За умовами п. 7.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання Сторонами та діє до 31.01.2014 р.

14.11.2013 р. Сторонами підписано Специфікацію № 16 до Договору на загальну суму 97165,26 грн.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного між Сторонами Договору позивачем було поставлено відповідачу Товар на суму 69778,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2 від 10.01.2013 р., копія якої долучена до матеріалів справи.

Товар отримано відповідачем на підставі Довіреності № 25629 від 10.01.2014 р. (виданої на ім'я ОСОБА_5).

10.01.2014 р. на оплату Товару позивачем був виставлений рахунок-фактура № 00002 від 10.01.2014 р. на суму 69778,60 грн.

За отриманий Товар, відповідач у встановлені Договором строки не розрахувався.

Позовні вимоги про стягнення з ПАТ «Запоріжтрансформатор» заборгованості в розмірі 74602,11 грн., з яких: сума 69778,60 грн. основного боргу, сума 2253,94 грн. пені, сума 498,95 грн. 3 % річних та сума 2070,62 грн. інфляційних втрат, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт поставки, кількість та вартість переданого за Договором Товару на загальну суму 69778,60 грн. підтверджується долученою до матеріалів справи видатковою накладною № 2 від 10.01.2014 р. та відповідачем не заперечується.

Товар отримано уповноваженою особою відповідача. В матеріалах справи міститься Довіреність на отримання Товару № 25629 від 10.01.2014 р.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умови здійснення розрахунків між Сторонами, узгоджено в розділі 5 Договору.

Так, за змістом п. 5.3 Договору Покупець сплачує товар в наступному порядку: 100% оплата від вартості отриманого товару протягом 15-ти календарних днів з моменту поставки, якщо інше не передбачено в специфікаціях до Договору.

Отже, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду строк оплати за вказаною вище видатковою накладною - наступив.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого Товару, всупереч умов Договору та вимог закону, не виконав, внаслідок чого у нього утворився основний борг за Договором в сумі 69778,60 грн.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині оплати отриманого Товару, та вищезазначені приписи норми чинного законодавства України, суд констатує правомірність заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 69778,60 грн., а тому задовольняє її у повному обсязі.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 2070,62 грн. втрат від інфляції та суми 498,95грн. - 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань та умови п. 6.1.1. Договору, вимоги про стягнення з нього: 3% річних в сумі 498,95 грн. (за період з 26.01.2014 р. по 22.04.2014 р.) та інфляційних витрат в сумі 2070,62 грн. (за період з січня 2014 р. по квітень 2014 р.) заявлені позивачем обґрунтовано, а тому задовольняються у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми 2253,94грн. пені.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі пункту 6.3.1.1 Договору, за змістом якого, за прострочку виконання зобов'язань за Договором винна Сторона сплачує іншій Стороні пеню у розмірі 0,1% від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Пеня за порушення грошового зобов'язання обмежується розміром та в порядку, передбаченими законами.

Перевіривши розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд відзначає, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню: за заявлений позивачем період часу (з 26.01.2014 р. по 22.04.2014 р.) належний до стягнення розмір пені становить суму 2162,18 грн., але не суму 2253,94 грн. як заявлено позивачем, тому в решті позовної вимоги про стягнення пені слід відмовити, як заявленої необґрунтовано.

При цьому суд не вбачає належних підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення на підставі ст. 83 ГПК України розміру неустойки (пені) до суми 100грн.

Пунктом 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, на який посилається заявник, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Тобто, наведена правова норма надає господарському суду право (а не встановлює обов'язок) зменшити розмір неустойки, що стягується. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим , виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

В даному випадку відсутні процесуально-правові підстави для зменшення пені з наступних причин: 1) посилання відповідача на вкрай тяжкий фінансовий стан підприємства не знайшли свого підтвердження. Так, Баланс (Звіт про фінансовий стан) ПАТ «Запоріжтрансформатор» на 31.12.2013 р., зокрема, свідчить про наявність нерозподіленого прибутку підприємства у розмірі 41330000,00 грн.; 2) вирішуючи питання про зменшення пені, суд враховує вказівки, надані в п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18 і зважаючи на тривалість невиконання грошового зобов'язання відповідачем (більше трьох місяців) та на несплату взагалі суми основного зобов'язання, внаслідок чого позивач змушений був звернутись із позовом до суду за захистом свого порушеного права. Представники позивача в судовому засіданні підтвердили, що сам позивач знаходиться у скрутному фінансову становищі. При цьому суд зауважує, що з моменту поставки товару за накладною № 2 від 10.01.2014р., з урахуванням факту невиконання обов'язку відповідача сплатити товар протягом 15 календарних днів (п.5.3договору), станом на момент розгляду справи пройшов досить значний проміжок часу, що також негативно впливає на майновий стан позивача.

Вказані обставини у їх сукупності свідчать про процесуальну безпідставність клопотання про зменшення розміру пені, внаслідок чого суд залишає його без задоволення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 1808,73 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» (69600, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 3, код ЄДР 00213428, п/р № 26002619939135 в Обласному відділенні ПАТ Промінвестбанк в м. Запоріжжя, МФО 300012) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройстіль» (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, 32, код ЄДР 32121683, р/р № 26003619938953 в ПАТ «Промінвестбанк» в м. Запоріжжя, МФО 300012) суму 69778 (шістдесят дев'ять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 60 коп. основного боргу, суму 2162 (дві тисячі сто шістдесят дві) грн. 18 коп. пені, суму 498 (чотириста дев'яносто вісім) грн. 95 коп. - 3% річних, суму 2070 (дві тисячі сімдесят) грн. 62 коп. втрат від інфляції та суму 1808 (одна тисяча вісімсот вісім) грн. 73 коп. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 24.04.2014 р.

Суддя М.В. Мірошниченко