Рішення

від 23.04.2014 по справі 910/5553/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5553/14 23.04.14

За позовом Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії

наук України

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Книг"

про стягнення 15 126,73 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Тодорович В.П. - по дов. № Л-48-67/01 від 08.01.2014р.

Від відповідача не з'явився

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Книг" (далі - відповідач) про стягнення 15 126,73 грн., а саме: 14 383,87 грн. - основного боргу, 603,58 грн. - пені, 139,28 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання по сплаті орендної плати за Договором оренди № 1250/А від 01.09.10. нерухомого майна, що знаходиться на балансі ІЕЗ ім. Є.О.Патона НАН України, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Книг" виникла заборгованість, що зумовило нарахування позивачем пені, 3% річних та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.14р. порушено провадження у справі № 910/5553/14 та призначено її до розгляду на 23.04.14р.

В судовому засіданні 23.04.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 23.03.2014 повторно не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвал суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвалу суду представник відповідача отримав 08.04.2014р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 23.03.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до cт. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

01.09.10р. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір оренди № 1250/А нерухомого майна, що знаходиться на балансі ІЕЗ ім. Є.О.Патона НАН України (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно, що знаходиться на балансі позивача (далі - майно), що розміщено за адресою: вул. Федорова,18, кім. 237, поверх 2, корпус 8, площею 40,0 кв.м, приведеною площею 60,8 кв.м.

Відповідно до п. 2.1 Договору, майно передається Орендодавцем Орендарю за актом приймання-передачі. Право користування та зобов'язання за Договором з'являються у Орендаря з дати підписання сторонами Договору та акту приймання-передачі майна.

На виконання умов вказаного пункту Договору між сторонами підписано акт передачі приміщень від 01.09.10р.

Додатковою угодою № 1 від 01.11.10. до Договору сторони погодили, що Орендар здав, а Орендодавець прийняв приміщення на 2 поверсі в корпусі № 8 кімната № 237 площею 40,0 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Федорова, 18. Вказане підтверджується актом звільнення приміщень від 31.10.10.

Замість зданої площі Орендар прийняв на умовах раніше укладеного договору оренди від 01.09.10. № 1250/А з окремою орендною платою відповідно до даної угоди в строкове платне користування приміщення, яке знаходяться на балансі ІЕЗ ім. Є.О.Патона, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Боженка,15, корпус № 7, поверх 5, кімната 520 площею 15,6 кв.м, приведена площа 23,71 кв.м.

Вказане підтверджується актом передачі приміщень від 01.11.10., що наявний в матеріалах справи.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з дня підписання акту приймання-передачі і діє до 31.12.10. включно.

Строк дії Договору не може бути продовжений автоматично. Фактичне використання майна після закінчення дії Договору не є продовженням Договору на новий строк. Продовження строку дії Договору оформлюється в порядку, встановленому НАН України на підставі відповідно дозволу Бюро Президії НАН України (п. 7.2 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 01.11.10. строк дії Договору сторонами продовжено до 31.12.11., Додатковою угодою № 2 від 12.12.12. до Договору строк дії Договору сторонами продовжено до 31.12.13..

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем не було в повному обсязі та вчасно проведено розрахунки перед позивачем по сплаті орендної плати, відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю за період з серпня 2013 р. по грудень 2013 р., в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 14 383,87 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Проте, судом враховано, що позовні вимоги відповідачем в усному порядку визнано в повному обсязі.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з п. 3.1 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.95. № 786 зі змінами або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - липень 2010 р. при 15% орендній ставці в грн. разом до сплати за місяць 4 800,00 грн. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.09. № 1341 "Деякі питання оплати оренди державного майна" орендна плата до 31.12.10. за базовий місяць розрахунку липень 2010 р. буде становити 2 160,00 грн. Крім орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю по розрахункам Орендодавця: відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю.

Додатковою угодою № 1 від 01.11.10. до Договору сторонами погоджено, що орендна плата при 15% орендній ставці за базовий місяць жовтень 2010 р. складає 1 943,51 грн. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.09. № 1341 орендна плата до 31.12.2010 р. за базовий місяць жовтень 2010 р. за цією додатковою угодою становить 874,58 грн.

Відповідно до Додаткової угоди № 2 від 15.12.11. до Договору, орендна плата з 01.01.12. за базовий місяць - листопад 2011 р. становить 2 475,35 грн.

Нарахування Орендарю орендної плати, відшкодування комунальних платежів, плати податку за землю здійснюється щомісячно станом на перше число місяця, наступного за звітним (п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що зобов'язання Орендаря за сплатою орендної плати забезпечується у вигляді авансу в розмірі не меншому, ніж орендна плата за перший (базовий) місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди (грудень 2010р.). Орендар сплачує авансом за два місяці вперед орендну плату та інші платежі згідно п.3.2, а надалі за кожний місяць до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно одержаних рахунків.

Відповідно до п 3.4 Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 3.5 Договору, порядок сплати та розмір орендних платежів згідно п.3.2, передбачений цим Договором, підлягає перегляду у випадках зміни Методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів, фактичних витрат на утримання будинку, несвоєчасної сплати Орендарем передбачених Договором платежів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Орендну плату та інші платежі за договором Орендар сплачує до дня фактичного звільнення приміщень. Закінчення строку дії Договору не звільняє Орендаря від сплати заборгованості, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції (п. 3.8 Договору).

Відповідно до п. 4.1.3 Договору, Орендодавець зобов'язаний надавати Орендарю рахунки платежів до 15 числа кожного місяця.

Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати платежі за Договором (п. 4.2.2 Договору).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендних платежів, відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за вказаний вище період становить 14 383,87 грн.

Доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 14 33,87 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 3.6 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 603,58 грн. - пені.

Відповідно до п. 3.6 Договору сума орендної плати, відшкодування комунальних платежів, плати податку на землю, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується в установленому законом порядку з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України, Постанова № 41/153-07 від 11.10.2007 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

В силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З урахуванням вказаних положень судом здійснено перерахунок пені й встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 603,58 грн. - пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Також, позивач в порядку ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 139,28 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок 3% річних й встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 139,28 грн. 3% річних, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Книг" (01030, м. Київ, вул. М.Коцюбинського, б. 12; ідентифікаційний код 37201663) на користь Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Боженка, б. 11; ідентифікаційний код 05416923) 14 383 грн. 87 коп. - основного боргу, 603 грн. 58 коп. - пені, 139 грн. 28 коп. - 3% річних, 1 827 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.04.13.

Суддя Трофименко Т.Ю.