Рішення

від 22.04.2014 по справі 922/933/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2014 р.Справа № 922/933/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма "Сінтал, Д" м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоте время", м. Харків третя особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Покровське", смт. Есхар про стягнення 27603652,88 грн. за участю представників:

позивача - Колосов А.В., за довіреністю від 05.09.2013 року;

відповідача - не з`явився;

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (ТОВ "Покровське") - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "Сінтал`Д" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоте время" про стягнення 27603652,88 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача. Свої позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором зберігання № 0108/2013 від 01.08.2013 року щодо повернення майна.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 березня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 01 квітня 2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 01.04.2014 року представник позивача супровідним листом надав документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.04.2014 року розгляд справи було відкладено на 14.04.2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.04.2014 року залучено до участі у справі, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Покровське"; розгляд справи відкладено на 22.04.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 15.04.2014 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви щодо визначення правової природи стягнення коштів, а саме про відшкодування збитків (вх. № 13457), в яких зазначено про те, що протиправна поведінка відповідача, яка полягає в порушенні свого зобов`язання за договором зберігання № 0108/2013 від 01.08.2013 року, що виразилось у відмові повернення майна позивачу у встановлений строк, а також причинний зв`язок між такою поведінкою та втратою відповідачем цього майна вартістю 27603652,88 грн. Враховуючи викладені обставини, позивач вбачає повний склад цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення з відповідача збитків у заявленому позивачем розмірі.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.04.2014 року представник позивача супровідним листом (вх. № 13375) надав докази направлення позовної заяви з додатками третій особі.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 22.04.2014 року представник позивача супровідним листом надав копію витягу з ЄДРПОУ стосовно відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 22.04.2014 року позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 22.04.2014 року не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка на зворотній стороні ухвали суду від 14.04.2014 року, які направлялись на адресу, вказану позивачем у позовній заяві, що співпадає з адресою вказаною у витягу з ЄДРПОУ станом на момент розгляду справи.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (ТОВ "Покровське") в судове засідання 22.04.2014 року не з`явився, пояснень по справі не надав.

Згідно п.п. 4.1.3 п. 4.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи, в той час як відповідач та третя особа правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували, про причини неможливості направити у судове засідання своїх представників не повідомили, тому суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача та третьої особи за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

01.08.2013 року між Науково - виробничою фірмою «Сантал`Д» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Золоте время» (відповідач) було укладено договір зберігання № 0108/2013, у відповідності до умов якого відповідач зобов`язується зберігати річ, яка передана йому позивачем, і повернути її позивачу у схоронності.

Статтею 2 договору визначено найменування переданої відповідачу речі.

Статтею 3 договору відповідач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого в цьому договорі, а саме: з 01.08.2013 року по 30.03.2014 року.

Відповідно до статті 6 договору плата за зберігання встановлюється у розмірі 100 грн. на місяць.

Відповідно до статті 8 договору відповідач має право користуватися річчю, а також передавати її у користування іншій особі, за умови забезпечення своєчасного повернення цієї або такої ж самої речі позивачу на першу його вимогу.

Відповідно до статті 11 договору відповідач зобов`язаний на першу вимогу позивача повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до статті 14 договору, збитки, завдані позивачу втратою або пошкодженням речі, відшкодовуються відповідачем у разі втрати речі - у розмірі її вартості, у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Відповідно до статті 15 договору відповідач, що відмовився на вимогу позивача повернути річ зі зберігання, вважається таким, що втратив річ, і зобов`язаний на вимогу позивача відшкодувати йому збитки у розмірі передбаченому ст. 14 цього договору.

На виконання умов вищезазначеного договору, позивачем було передано відповідачу майно, що підтверджується актом прийому - передачі майна на зберігання від 01.08.2013 року (а.с. 10) на загальну суму 27603652,88 грн., в якому зазначена підстава договір № 0108/2013 від 01.08.2013 року.

Вищезазначений акт підписаний обома сторонами та скріплений печатками.

Як вбачається з матеріалів справи 15.12.2013 року позивач направив на адресу відповідача лист за вих. № 73 (а.с. 12), з вимогою у семиденний строк з дня отримання вказаної вимоги повернути позивачу майно отримане відповідачем на зберігання відповідно до договору зберігання № 0108/2013 від 01.08.2013 року.

Відповідачем 27.01.2013 року було надано позивачу відповідь на вищезазначений лист про повернення майна, в якому зазначено про те, що 09.08.2013 року відповідач був вимушений передати на зберігання майно на підставі договору зберігання від 09.08.2013 року ТОВ «Покровське» і до теперішнього часу вказане майно не повернуто останнім.

З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Золоте время» (відповідач, поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Покровське» (третя особа) було укладено договір зберігання у відповідності до умов якого, відповідач передає третій особі (зберігач), а зберігач приймає на відповідальне зберігання з 09.08.2013 року до 20.03.2014 року включно та зобов`язується повернути поклажодавцеві у схоронності майно загальною вартістю 27603652,88 грн.

Вищезазначений договір підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Золоте время» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Покровське» та скріплений печатками.

Актом приймання - передачі майна від 09.08.2013 року за договором зберігання від 09.08.2013 року (а.с. 18) ТОВ «Золоте время» передало, а ТОВ «Покровське» отримало за адресою Золочівський район, с. Олександрівка, вул. Набережна, 1Г, у строкове платне зберігання майно на загальну суму 27603252,88 грн.

За твердженням позивача, відповідач майно передане йому на зберігання на загальну суму 27603652,88 за договором зберігання № 0108/2013 від 01.08.2013 року не повернув, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст. ст. 942, 944, 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст.1166 ЦК України. Відповідно до її положень майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У роз'ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Згідно ч.1, ч.2 ст.226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

Частиною 1 статті 951 Цивільного кодексу України встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві пошкодженням речі відшкодовуються зберігачем у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Виходячи з аналізу діючої норми, суд приходить до висновку, що підставою для стягнення збитків від вартості майна по - перше є докази в підтвердження того, що майно знищено або пошкоджено.

По - друге докази в підтвердження того, що майно пошкоджено, або знищено з саме з вини відповідача.

По - трете докази в підтвердження протиправної поведінки заподіювача шкоди, тобто відповідача.

По-четверте докази в підтвердження причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Як вбачається з матеріалів справи сторони статтею 14 договору зберігання № 0108/2013 передбачили, що збитки, завдані позивачу втратою або пошкодженням речі, відшкодовуються відповідачем у разі втрати речі - у розмірі її вартості, у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 09.08.2013 року відповідач передав на зберігання третій особі (ТОВ «Покровське») майно, що знаходилось у нього на зберіганні на підставі договору № 0108/2013 від 01.08.2013 року.

На підтвердження викладеного, позивачем було надано договір зберігання від 09.08.2013 року, укладений між відповідачем та третьою особою (ТОВ «Покровське») та акт приймання - передачі від 09.08.2013 року (а.с.14-18).

Крім того, в обґрунтування позову, позивач посилається на лист від 27.01.2013 року, в якому відповідач зазначає про неможливість повернення позивачу майна, у зв`язку з тим, що воно було передано третій особі (ТОВ «Покровське») та не повернуто до теперішнього часу.

Надаючи правову оцінку доказам які надані позивачем, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що листування та договір зберігання від 09.08.2013 року, укладений між відповідачем та третьою особою (ТОВ «Покровське»), на які посилається позивач підтверджують той факт, що спірне майно не знищено та не пошкоджено.

Доказів, які б свідчили про пошкодження або знищення майна, переданого позивачем на зберігання відповідачу за договором зберігання № 0108/2013 від 09.08.2013 року, позивачем до суду не надано.

Також з матеріалів справи вбачається та не спростовується позивачем, що акту про пошкодження або знищення майна між сторонами не було складено.

Також суд, вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду справи судом було з'ясовано що позивач з вендікаційним позовом щодо повернення майна не звертався, а оскільки стягненню збитків в силу цивільного законодавства України передує вимога про повернення майна, то вимога позивача щодо стягнення збитків є передчасною.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, господарський суд, всебічно повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи та подані сторонами докази, приймаючи до уваги відсутність доказів щодо втрати або пошкодження спірного майна, враховуючи вимоги ст. 33 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо стягнення збитків в сумі 27603652,88 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено, жодного з елементів складу правопорушення, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 58, 124, 129 Конституції, ст.ст. 22, 623, 936, 942, 944, 949, 951 Цивільного кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82- 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 22.04.2014 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/933/14