Ухвала

від 17.04.2014 по справі 22-ц/796/5815/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22 -ц/796/5815/2014 року Головуючий у 1-й інстанції:Калініченко Л.С.

Доповідач: Чобіток А.О.

Ухвала

Іменем України

17 квітня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого - судді Чобіток А.О..

суддів - Немировської О.В.,Шкоріної О.І.

при секретарі - Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2014 року в справі за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2,третя особа:Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним рішення,державних актів на право власності на земельну ділянку,договору купівлі-продажу,відновлення становища,яке існувало до порушення,-

в с т а н о ви л а :

В січні 2013 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом та просив визнати незаконним та скасувати пункт № 900 додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року № 922/922,яким передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1) у Голосіївському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель та споруд, посилаючись на те, що рішення прийнято з грубим порушенням вимог законодавства, а саме:проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки за замовленням ОСОБА_1 не розроблявся, контролюючими органами не розглядався та не погоджувався, проект рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки Головним управлінням земельних ресурсів КМДА не готувався та на розгляд міської ради не направлявся.

Посилаючись на вказані обставини також просив визнати недійсними державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР 22.12.2009 року за № 07-7-05096, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2010 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник прокурора м. Києва просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги,посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи , колегія суддів приходить до наступного.

Встановлено, що рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 року за № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом»янському та Голосіївському районах м.Києва» відведено 975 громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, а також 315 громадянам земельні ділянки для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом»янському та Голосіївському районах м.Києва .

Вказаним рішенням було затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів окремого об'єкта містобудування - будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва; внесено зміни до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучено із зони зелених насаджень загального користування та переведено за функціональним призначенням до території садибної житлової забудови; затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва.

Пунктом 900 зазначеного рішення ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1, кадастровий номер 8 000 000 000:79:364:0327 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також на виконання даного рішення ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку , який зареєстрований Головним управлінням виконавчого органу КМР (КМДА) за № 07-7-05096 22.12.2009 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 за ціною 267 000 грн. земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2012 року, яка набрала законної сили, скасовано рішення Київради від 18.12.2008 року № 922/922 в частині передачі земельної ділянки декільком громадянам зокрема і ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю проекту землеустрою щодо відведення останній земельної ділянки.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2012 р. та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2013 р. при перегляді постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 р. за нововиявленими обставинами було встановлено, що СВ Управління СБУ у м. Києві під час проведення обшуку в ПП «ОСОБА_6» було вилучено оригінали проектів землеустрою та погодження проектів відведення земельних ділянок, зокрема і ОСОБА_1, що підтверджується листом Управління Служби безпеки України у м. Києві за № 51/12/2543 від 11.06.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 р., скасовано за нововиявленими обставинами постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 р. в частині передачі земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які звернулися до суду про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відносно інших осіб, у тому числі і ОСОБА_1, судове рішення, яким скасовано рішення Київради від 18.12.2008р. № 922/922 про передачу земельних ділянок, за нововиявленими обставинами не переглядалося у зв'язку з відсутністю такого звернення від ОСОБА_1 .

Листомслідчого відділу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві га Київській області від 17 грудня 2013 р. № 51/17/Т- 62ні/122 підтверджено, що під час проведення обшуку в ГІП «ОСОБА_6» вилучено оригінали проектів землеустрою та погодження проектів відведення земельних ділянок, зокрема на АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:79:364:0327 ОСОБА_1 і що на даний час вказані матеріали приєднано до матеріалів кримінального провадження №22012110000000031.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог заступника прокурора м. Києва , суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями та листом Управління Служби безпеки України у м. Києві за № 51/12/2543 від 11.06.2012 року встановлено наявність проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки за замовленням ОСОБА_1 та погодження з контролюючими органами проекту її відведення , в зв»язку з чим остання мала всі законні підстави відчужити земельну ділянку ОСОБА_2, яка відповідно до ст. 388 ЦК України є добросовісним набувачем.

Такий висновок суду є законним та обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права, що ргулюють правовідноисни, що виникли між сторонами.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що постанову Окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року за нововиявленими обставинами скасовано лише в частині передачі земельних ділянко ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а стосовно інших осіб, у тому числі і ОСОБА_1, то судове рішення, яким установлена протиправність рішення Київської міської ради про передачу земельних ділянок у власність цим громадянам, залишено без змін, в зв»язку з чим посилання суду на ч. б 3 ст. 61 ЦПК України є порушенням норм процесуального права.

Однак з такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не може погодитись за наступних підстав.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, дійсно постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2013 р. скасовано за нововиявленими обставинами постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 р. в частині передачі земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які звернулися до суду про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Проте, вказаними судовими рішеннями встановлено ту обставину, що під час проведення обшуку в ПП «ОСОБА_6» було вилучено оригінали проектів землеустрою та погодження проектів відведення земельних ділянок, зокрема і ОСОБА_1, що підтверджується листом Управління Служби безпеки України у м. Києві за № 51/12/2543 від 11.06.2012 року , тобто вказаний факт є преюдиційним при вирішенні даної справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що станом на час ухвалення вказаних судових рішень ОСОБА_1 власником спірної земельної ділянки вже не була, тобто її майновий інтерес цими рішеннями не було порушено, що пояснює відсутність її звернення про перегляд постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року.

До того ж вказуючи на те, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки за замовленням ОСОБА_1 взагалі не розроблявся та контролюючими органами не погоджувався, будь-яким належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст. 57-60 ЦПК України, позивачем листи Управління Служби безпеки України у м. Києві за № 51/12/2543 від 11.06.2012 року та слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві га Київській області від 17 грудня 2013 р. № 51/17/Т- 62ні/122 , якими стверджується факт наявності вказаних документів, не спростовано.

Таким чином, при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2010р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були дотримані всі необхідні умови, встановлені законом, зокрема ст.ст. 203, 208, 209. 210 ЦК України, оскільки останні на момент укладення правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності для здійснення відповідних дій, волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі , державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 905401 від 22.12.2009 №07-7-05096, виданий ОСОБА_1 не був скасований або не визнаний недійсним, під забороною (арештом) відчуження згідно з Єдиним реєстром заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, а також заставою, земельна ділянка не перебувала.

До того ж слід зазначити, що на момент придбання земельної ділянки ОСОБА_2, як покупець, не знала та не могла знати про те, що існують будь-якіперешкоди щодо придбання нею за відплатним договором земельної ділянки, оскільки рішення Київради від 18.12.2008 року № 922/922 було скасовано постановою суду майже через три роки після надання земельної ділянки ОСОБА_1 і майже через два роки після укладення договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а даний позов заявлено майже через п»ять років після надання земельної ділянки ОСОБА_1 та через три роки після укладення договору.

Отже, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК .

Особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною, про витребування майна з чужого незаконного володіння або про витребування майна від добросовісного набувача.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину.

Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на правочин, укладений із порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Пункт З ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачає, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із чужого незаконного володіння (віндикація).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.І ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст. 215,216 ЦК України (двостороння реституція). Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача (якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом) .

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.11.2011 року Рисовський проти України та Конституційним судом України визначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Тобто , особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

ОСОБА_2, як добросовісний набувач спірної земельної ділянки, мала достатні «законні сподівання» на використання земельної ділянки за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, і ці сподівання вважаються "майном" у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції і є складовою частиною її права власності на земельну ділянку та вимагає правового захисту.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Таким чином, відсутні правові підставі для задоволення позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2010 на АДРЕСА_1, кадастровий номер 8 000 000 000:79:364:0327, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним .

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що п.4 ч. 2 ст. 16 ЦК України на підставі якого позивач просив задовольнити позов шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, є загальним способом захисту цивільних прав і інтересів, передбаченого даною нормою закону, а різновидом відновлення стану, який існував до порушення права, є повернення сторін до попереднього майнового становища у випадках визнання правочинів недійсними, передбачене ст. 216 ЦК України, в зв»язку з чим посилання позивача на те, що підставою позовних вимог був п. 4. ч. 2 ст. 16 ЦК України, а не ст. 216, 388 ЦК України , на які послався суд першої інстанції, на увагу не заслуговують.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -