Рішення

від 24.04.2014 по справі 910/3432/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3432/14 24.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Міст Експрес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕ:АГЕНТ"

про стягнення 36 692, 23 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Литвинов С.А. за довіреністю № 163/2014 від 02.01.2014 р.;

від відповідача: Швець Г.А. - директор;

Одінцов Р.Ю. за довіреністю б/н від 22.04.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Міст Експрес" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕ:АГЕНТ" (далі - відповідач) про стягнення 36 692, 23 грн., з яких: 30 000,00 грн. основного боргу, 5 033,19 грн. пені, 438,04 грн. інфляційних втрат, 1 221,00 грн. 3 % річних. Також, позивач просить покласти на відповідача понесені ним судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він надав відповідачу послуги з обслуговування (забір, фасування, маркування, доставку) відправлень, які останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не були оплачені у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

При цьому, в тексті позовної заяви позивачем також викладено заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, а саме: накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачу, у розмірі ціни поданого позову та судових витрат. Такі вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач неодноразово повідомляв його про відсутність коштів, наявність дебіторської заборгованості тощо, що викликає у позивача побоювання за можливість виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2014 р. порушено провадження у справі № 910/3432/14, розгляд справи призначено на 25.03.2014 р.

21.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 15.04.2014 р. При цьому, розгляд заяви про вжиття заходів до забезпечення позову вирішено відкласти до встановлення фактичних обставин справи.

14.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю додаткового часу для надання суду витребуваних документів та підготовки письмових заперечень.

У судовому засіданні 15.04.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Враховуючи заявлене відповідачем клопотання, суд в судовому засіданні 15.04.2014 р. оголосив перерву до 24.04.2014 р.

23.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, в яких він вказує на те, що починаючи з 19.11.2012 р. від контрагентів відповідача почали приходити претензії про не доставку або неякісну доставку відправлень підрядником - ТОВ «Міст Експрес», порушення строків доставки та надання реєстрів. Враховуючи те, що, як стверджує відповідач, позивачем роботи були виконані не в повному обсязі та з порушенням строків, відповідач оплатив їх частково.

У судовому засіданні 24.04.2014 р. судом було розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено в її задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Так, як вбачається зі змісту заяви позивача, він посилається лише на те, що відповідач неодноразово повідомляв його про відсутність коштів, однак доказів того, що відповідачем вчиняються або готуються дії, спрямовані на погіршення стану належного відповідачеві майна (активів) чи зниження їх вартості разом із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову суду надано не було.

У судовому засіданні 24.04.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.06.2012 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір по обслуговуванню відправлень № 18-12 МЕ, відповідно до п. 2.1. якого, виконавець за замовленням замовника зобов'язується надавати послуги з обслуговування (забір, фасування, маркування, доставку) відправлень в інтересах замовника, залучаючи для надання цих послуг третіх осіб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги.

Згідно із п. 5.1. Договору, замовник сплачує виконавцю погоджену плату згідно тарифів, встановлених в додатку № 1.

У відповідності до п. 5.2. Договору, замовник здійснює оплату вартості послуг наданих виконавцем, на підставі виставленого рахунку протягом 3 банківських днів з дня його виставлення, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця. Рахунок може бути виставлений замовнику за допомогою засобів факсимільного або електронного зв'язку.

Згідно із п. 5.3. Договору, виконавець повинен передати замовнику наступні документи: рахунок-фактуру, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкову накладну. Акт здачі-приймання (надання послуг) повинен бути підписаний замовником протягом трьох робочих днів від дати його отримання та наданий представнику виконавця або в цей же строк замовник повинен надати виконавцю вмотивовані письмові зауваження щодо акту здачі-приймання робіт (надання послуг). Якщо в триденний строк акт здачі-приймання робіт (надання послуг) не буде підписаний замовником або виконавцю не будуть наданні письмові зауваження, то акт здачі-приймання робіт (надання послуг) буде вважатись узгодженим, а замовник зобов'язаний повернути підписаний акт здачі-приймання робіт (надання послуг) представники виконавця. Підписанням (узгодженням) акту здачі-приймання робіт (надання послуг)замовник підтверджує, що ним отримано весь пакет документів щодо наданих послуг, а послуги виконавцем були надані в повному обсязі та підлягають оплаті, претензії замовника до їх виконання відсутні. Відбиток печатки замовника в акті засвідчує, що акт підписано уповноваженою на це особою.

Договір вступає в силу після його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2012 р. (п. 8.1. Договору).

Додатковою угодою від 11.01.2013 р. до Договору сторони дійшли згоди викласти п. 8.1. Договору у наступній редакції: «Договір вступає в силу після його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013 р.».

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги по доставці відправлень, про що було складено Акт надання послуг № 32282 від 16.11.2012 р. на суму 48 432,70 грн.

При цьому, в порядку, визначеному п. 5.3. Договору відповідач письмових зауважень на такий Акт не надав, з огляду на що його слід вважати узгодженим.

Для оплати наданих послуг позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 0030018 від 16.11.2012 р. на суму 48 432,70 грн.

Відповідач перерахував позивачу 13.02.2013 р. - 12 432,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 85_2D008/10, 27.03.2013 р. - 6 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 100_3R030/29.

Враховуючи зазначене, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 30 000,00 грн.

Листом від 09.04.2013 р., який було відправлено 11.04.2013 р., позивач звернувся до відповідача з претензією № 574/2013 про погашення суми заборгованості.

Листом від 15.09.2013 р., відповідач надіслав на адресу позивача гарантійний лист № 15/09/2013, яким гарантував виконання своїх грошових зобов'язань згідно викладеного в листі графіку.

Листом від 23.12.2013 р., який отримано 30.12.2013 р., позивач знову звернувся до відповідача з претензією № 2374/2013, відповідно якої просив погасити наявну суму заборгованості.

З огляду на те, що відповідачем так і не було погашено наявну заборгованість, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - (виконавець) зобов'язується за завданнями другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначалось вище, сторонами будо узгоджено, що замовник здійснює оплату вартості послуг наданих виконавцем, на підставі виставленого рахунку протягом 3 банківських днів з дня його виставлення, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця. Рахунок може бути виставлений замовнику за допомогою засобів факсимільного або електронного зв'язку. (п. 5.2. Договору).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу у розмірі 30 000,00 грн.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що з боку позивача відповідні послуги були надані неякісно, оскільки відповідач не скористався правом, наданим йому п. 5.3. Договору та не надав письмових заперечень проти складеного позивачем Акту надання послуг, а отже прийняв такі послуги як такі, що відповідають умовам Договору.

Що стосується вимог про стягнення 5 033,19 грн. пені, 438,04 грн. інфляційних втрат та 1 221,00 грн. 3 % річних, слід відзначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 6.3. Договору, сторони передбачили, що замовник за порушення строків розрахунків передбачених даним Договором, сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 5 033,19 грн. пені, 1 221,00 грн. 3 % річних та 483,04 грн. інфляційних втрат .

При цьому, розрахунок пені, проведений позивачем є невірним, оскільки позивачем не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

В даному випадку укладеним між сторонами Договором не передбачено можливості нараховувати штрафні санкції на строк, більший від шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також, суд звертає увагу на те, що позивач при розрахунку пені та 3 % річних невірно визначив дату початку періоду прострочення, виходячи з положень укладеного між сторонами Договору, та допустив технічні помилки при здійснені розрахунку.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом з урахуванням вищевказаного розмір пені має становити 2 978, 89 грн. (нарахована на суму 48 432,70 грн. за період з 22.11.2012 р. по 11.02.2013 р. = 1 627,66 грн.; на суму 36 000,00 грн. за період з 12.02.2013 р. по 26.03.2013 р. = 636,16 грн.; на суму 30 000,00 грн. за період з 27.03.2013 р. по 24.05.2013 р. = 715,07 грн.), а 3 % річних - 1 279,68 грн. (нараховані на суму 48 432,70 грн. за період з 22.11.2012 р. по 11.02.2013 р. = 326,42 грн.; на суму 36 000,00 грн. за період з 12.02.2013 р. по 26.03.2013 р. = 127,23 грн.; на суму 30 000,00 грн. за період з 27.03.2013 р. по 25.02.2014 р. = 826,03 грн.).

При цьому, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід за межі позовних вимог, позов в частині стягнення 3 % річних задовольняється в розмірі, заявленому позивачем.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу в розмірі 30 000, 00 грн. за період з грудня 2012 року по січень 2014 року включно, також проведено вірно, оскільки позивач не враховує індекси інфляції, які становили від'ємне значення (періоди дефляції).

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 No 62-97р;

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Оскільки за грудень 2012 року індекс інфляції склав - 1, 002, сукупний індекс інфляції за 2013 рік - 1, 005, за січень 2014 року - 1,002, то сума інфляційних втрат за обраний позивачем період складає: 30 000, 00 х 1, 002 х 1, 005 х 1, 002 - 30 000, 00 = 270,72 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості виготовленої та поставленої йому продукції, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволені заяви про вжиття заходів до забезпечення позову - відмовити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕ:АГЕНТ» (03151, м. Київ, вулиця Очаківська/Очаківський пров., будинок 5/6, код ЄДРПОУ 38186160) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Міст Експрес» (79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Зелена, будинок 147, код ЄДРПОУ 36152228) 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2 978 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 89 коп. пені, 1 221 (одну тисячу двісті двадцять одну) грн. 00 коп. 3 % річних, 270 (двісті сімдесят) грн. 72 коп. інфляційних втрат та 1 716 (одну тисячу сімсот шістнадцять) грн. 38 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.04.2014 р.

Суддя В.С. Ломака