Рішення

від 23.04.2014 по справі 910/22717/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22717/13 23.04.14

За позовом Приватного підприємства Фірма «Каменяр»

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Інтербанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпрофіндустрія Гарант»

про стягнення 1 832 017,11 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Артамонова Е.О. за довіреністю б/н від 01.04.2014 р.;

від третьої особи: не з'явився.

В судовому засіданні присутній вільний слухач: ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Фірма «Каменяр» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Інтербанк» (далі - відповідач) про стягнення 1 596 104, 19 грн., в тому числі 1 500 000, 00 грн. основного боргу, 84 082, 19 грн. 3 % річних та 12 022, 00 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом цього спору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та ТОВ «Укрпрофіндустрія Гарант» було укладено Контракт, за умовами якого позивач поставив останньому, змонтував та запустив в експлуатацію дробарку щекову СМД-11. ТОВ «Укрпрофіндустрія Гарант» оплатило такий товар лише частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Оскільки відповідач 02.12.2010 р. видав платіжну гарантію на суму 1 500 000, 00 грн. за вказаними зобов'язаннями ТОВ «Укрпрофіндустрія Гарант», позивач 09.12.2011 р. звертався до нього з вимого про виплату гарантованої суми, однак вона так задоволена і не була. При цьому, від відповідача надійшов лист від 08.06.2012 р., в якому повідомлялось про те, що ТОВ «Укрпрофіндустрія Гарант» попередило відповідача, що між сторонами Контракту є нез'ясованими певні розрахунки, у зв'язку з чим відповідач і вирішив утриматись від здійснення виплати гарантії без додаткової згоди ТОВ «Укрпрофіндустрія Гарант». Вважаючи неправомірною відмову відповідача від виплати гарантії, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/22717/13, розгляд справи призначено на 17.12.2013 р. При цьому, в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Укрпрофіндустрія Гарант».

17.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 1 500 000, 00 грн. основного боргу, 84 082, 19 грн. 3 % річних, 12 022, 00 грн. інфляційних втрат та 425 506, 86 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

У судовому засіданні 17.12.2013 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про заявлення додаткової позовної вимоги.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи, було відкладено на 15.01.2013 р.

14.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі до моменту вирішення господарським судом Київської області справи № 911/4788/13 за позовом ПАТ КБ «Інтербанк» до ПП Фірма «Каменяр» та ТОВ «Укрпрофіндустрія Гарант» про визнання платіжної гарантії № 13 від 02.10.2010 р. недійсною.

У судовому засіданні 15.01.2014 р. від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача суму боргу в сумі 1 500 000, 00 грн., інфляційні втрати в сумі 12 022, 00 грн., 3 % річних в сумі 84 082, 19 грн. та судовий збір в сумі 31 922, 22 грн.

При цьому, позивач просить суд повернути з бюджету судовий збір у розмірі 8 511, 00 грн. та зазначає, що позовні вимоги зменшуються у зв'язку з тим, що ним було невірно нараховано суму процентів за користування коштами в сумі 425 506, 86 грн.

У судовому засіданні 16.01.2014 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2014 р. на підставі клопотання представників сторін було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 28.01.2014 р. При цьому, розгляд клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

24.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 1 500 000, 00 грн. основного боргу, 15 032, 50 грн. інфляційних втрат, 92 589, 04 грн. 3 % річних, 212 753, 43 грн. процентів за користування грошовими коштами та судові витрати.

Вказаною заявою позивач просить вважати поданою помилково заяву про зменшення розміру позовних вимог від 15.01.2014 р., при цьому, обґрунтовує нарахування процентів за користування грошовими коштами, застосовуючи за аналогією приписи ст. 1048 ЦК України.

28.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що особа, яка видала спірну гарантію, не мала повноважень, як орган управління відповідача на вчинення вказаного правочину, а саме: головою спостережної ради ПАТ КБ «Інтербанк» - ОСОБА_3, оскільки таких повноважень йому не надано ані Статутом, ані Законом України «Про акціонерні товариства». Повноваженнями щодо укладення правочинів від імені Банку за поясненнями відповідача наділений голова Правління. При цьому, на думку відповідача, до спірних відносин не можуть застосовуватись приписи ст. 241 ЦК України щодо перевищення повноважень, оскільки Спостережна рада не є представником відповідача, а виконує роль органу управління. На підставі зазначеного, відповідач стверджує про наявність підстав для визнання спірної гарантії недійсною.

У судовому засіданні 28.01.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення розміру позовних вимог від 24.01.2014 р., у зв'язку з чим вимоги розглядаються в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2014 р. розгляд справи було відкладено до 05.02.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/22755/13 було передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2014 р. суддею Любченко М.О. було прийнято до свого провадження справу № 910/22717/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. справу № 910/22717/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/22717/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/22717/13 було передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. суддею Васильченко Т.В. було прийнято до свого провадження справу № 910/22755/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

У судовому засіданні 12.03.2014 р. від представника позивача надішли додаткові документи у справі, а саме: примірник рішення господарського суду Київської області від 06.03.2014 р. у справі № 911/4788/13, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Інтербанк» до ПП Фірма «Каменяр» та ТОВ «Укрпрофіндустрія Гарант» про визнання платіжної гарантії № 13 від 02.10.2010 р. недійсною, - відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 08.04.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. справу № 910/22717/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/22717/13 та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р.

03.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 1 500 000, 00 грн. основного боргу, 18 044, 50 грн. інфляційних втрат, 101 219, 18 грн. 3 % річних, 212 753, 43 грн. процентів за користування грошовими коштами та судові витрати.

У судовому засіданні 08.04.2014 р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та надання додаткових доказів, яке суд відклав до встановлення фактичних обставин справи.

Також, у судовому засіданні 08.04.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, подану до суду 03.04.2014 р., яка за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядається в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2014 р., враховуючи клопотання відповідача, вирішено відкласти розгляд справи на 23.04.2014 р.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання 23.04.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 23.04.2014 р. від представника відповідача надійшло клопотання про витребування від третьої особи акту звірки з позивачем щодо правовідносин за контрактом № 07/10/10 від 07.10.2010 р., належне виконання покупцем за яким було забезпечено гарантією відповідача. Також, у зв'язку з відсутністю такого акту в матеріалах справи відповідач просить відкласти розгляд справи, оскільки це є суттєвим для вирішення справи, на його думку, як і відсутність у представника позивача довіреності станом на 23.04.2014 р.

Вказані клопотання судом були розглянуті та в їх задоволенні вирішено відмовити.

Так, відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

В даному випадку відповідачем не наведено суду обставин, які б міг підтвердити відповідний акт звірки в контексті предмету спору у даній справі, зокрема, зважаючи на те, що чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст. ст. 9,10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає лише стан розрахунків між сторонами на певну дату, як це зафіксовано у бухгалтерії суб'єктів господарювання, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, також не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 08.04.2014 р. судом було в тому числі розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та вирішено його відхилити.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Обставини даної справи суд може встановити самостійно в межах її розгляду, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

Крім того, слід відзначити, що рішенням господарського суду Київської області від 06.03.2014 р. у справі № 911/4788/13 у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Інтербанк» до ПП Фірма «Каменяр» та ТОВ «Укрпрофіндустрія Гарант» про визнання платіжної гарантії № 13 від 02.10.2010 р. недійсною, - відмовлено.

У разі, якщо за наслідками оскарження ПАТ КБ «Інтербанк» рішення господарського суду Київської області у справі № 911/4788/13 до вищих судових інстанцій воно буде скасовано та прийняте нове рішення про задоволення позову, жодна із сторін не позбавлена права звернутись у даній справі з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, якщо вказана обставина матиме істотне значення для прийняття іншого рішення у даній справі, ніж те буде прийняте за наслідками розгляду спору по суті.

У судовому засіданні 23.04.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2010 р. між позивачем (продавець) та третьою особою (покупець) було укладено Контракт № 07/10/10, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався поставити, змонтувати та ввести в експлуатацію, а покупець прийняти та оплатити дробарку щекову СМД-111.

Відповідно до Розділу 2 Контракту було визначено, що ціна на обладнання, що постачається за цим Контрактом, становить 2 500 000, 00 грн.

Згідно з п. п. 5.1., 5.2. Контракту його сторони встановили на наступні умови платежів: 1 000 000, 00 грн. сплачуються покупцем авансом протягом 5 днів після підписання даного Контракту, інша частина - 1 500 000, 00 грн. сплачується протягом 12 місяців з дня підписання акта приймально-налагоджувальних випробувань щомісячними платежами по 125 000, 00 грн.

При цьому, пунктом 5.4. Контракту було визначено, що гарантом належного виконання зобов'язань покупця виступає ПАТ КБ «Інтербанк».

Відповідно до п. 13.1. Контракту він вступає в силу в повному об'ємі в момент його підписання сторонами та діє до 31.12.2011 р., а в частині розрахунків - до повного виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, третя особа в якості передоплати перерахувала позивачу 11.10.2010 р. - 850 000, 00 грн. та 29.12.2010 р. - 40 000, 00 грн., всього 890 000, 00 грн.

У свою чергу, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар - дробарку СМД-111, змонтувавши її та ввівши в експлуатацію, що підтверджується Актом приймально-здавальних випробувань дробарки СМД-111 від 30.12.2010 р.

Оскільки третя особа інших платежів перед позивачем не здійснювала з метою остаточного розрахунку за поставлене обладнання та виконані роботи, у третьої особи утворився борг перед позивачем в сумі 1 610 000, 00 грн.

02.12.2010 р. відповідачем було видано Платіжну гарантію № 1393/1, згідно з якою він зобов'язався виплатити позивачу суму, що не перевищує 1 500 000, 00 грн. у випадку невиконання третьою особою своїх платіжних зобов'язань за Контрактом.

За змістом вказаної Платіжної гарантії банк зобов'язався виплатити відповідну суму протягом 30 банківських днів після отримання від позивача: вимоги про платіж з чітким зазначенням порушень та документами у письмовій формі, що підтверджують факт порушення третьою особою його зобов'язань за Контрактом перед позивачем. Така вимога мала бути надана банку не пізніше 31.12.2011 р. включно.

Платіжною гарантією також визначено, що відповідач несе субсидіарну відповідальність згідно зі ст. 619 ЦК України, а його зобов'язання обмежуються загальною сумою, що не перевищує гарантовану суму та закінчується повністю автоматично 31.12.2011 р. включно.

09.12.2011 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою, якою просив перерахувати гарантовану суму 1 500 000, 00 грн. протягом 30 календарних днів з дня її отримання.

Оскільки відповідач вказану суму грошових коштів не перерахував, позивач звернувся до нього з листом від 27.01.2012 р. № 1, яким просив повідомити про причини невиконання гарантійних зобов'язань.

Листом від 08.06.2012 р. № 258/1 відповідач повідомив позивача про те, що відповідачем від третьої особи було отримано 08.12.2011 р. письмове повідомлення про наявність між сторонами Контракту нез'ясованих взаєморозрахунків, в якому також містилось попередження про утримання від здійснення проплат за наданою Платіжною гарантією. Враховуючи зазначене, відповідач повідомив, що він виконає вимоги позивача лише після надання підтверджуючих документів, що засвідчують звірку про взаємні розрахунки та списання зустрічних боргів між позивачем та третьою особою.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суд з даним позовом.

Під час провадження у даній справі судом також було встановлено, що вважаючи спірну гарантію такою, що була вчинена посадовою особою Банку без належних на те повноважень, відповідач звернуся до господарського суду Київської області з позовом про визнання її недійсною.

Рішенням господарського суду Київської області від 06.03.2014 р. у справі №911/4788/13 було відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Інтербанк» до Приватного підприємства Фірми «Каменяр» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофіндустрія Гарант» про визнання платіжної гарантії № 13 від 02.12.2010 р. недійсною.

Приймаючи вказане рішення господарський суд Київської області виходив з того, що у зв'язку з невиконанням принципалом своїх зобов'язань, передбачених п. 5.2 контракту №07/10/10, бенефіціар 09.12.2011 р. звернувся до банку з вимогою № 75 про виплату зазначеної в гарантії суми, долучивши до вимоги оригінал платіжної гарантії № 13 від 02.12.2010 р.

Крім того, 27.01.2012 р. ППФ «Каменяр» зверталось до банку з проханням повідомити про причини невиконання зобов'язань, що підтверджується копією листа, долученою до матеріалів справи.

ПАТ КБ «Інтербанк» листом № 258/1 від 08.06.2012 р. за підписом в.о. Голови правління Мельниченко І.В. підтвердив отримання платіжної вимоги № 75 від 09.12.2011 р., не виявив заперечень проти законності підпису платіжної гарантії № 13, розглядав її по суті і зазначив про зобов'язання виконати вимоги згідно з умовами платіжної гарантії № 13 від 02.12.2010 р. лише в разі надання підтверджуючих документів, що засвідчують звірку про взаємні розрахунки та списання зустрічних вимог.

Також судом було встановлено, що ППФ «Каменяр» з приводу наведених вимог банку зверталося до Комітету Верховної Ради України, який направив дане звернення до Національного банку України, який листом за № 47-313/9247-618 від 18.06.2012 р. повідомив ППФ «Каменяр» про те, що на запит Національного бранку України позивачем було надано відповідь, що зобов'язання за платіжною гарантією від 02.12.2010 р. № 13 банком (гарантом) не виконані, у зв'язку з наявністю між принципалом і бенефіціаром невирішених питань щодо заліку взаєморозрахунків та зустрічних вимог між ними (копію листа долучено до матеріалів справи).

Окрім того, й адресований ППФ «Каменяр» лист ПАТ КБ «Інтербанк» № 323 від 19.07.2012 р. за підписом в.о. Голови правління банку Тєлєгіна С.В. теж не містить посилань на підписання платіжної гарантії № 13 від 02.12.2010 р. неуповноваженою особою.

З викладеного суд зробив висновок, що ПАТ КБ «Інтербанк», в розумінні приписів ст. 241 ЦК України, були вчинені конклюдентні дії, які свідчать про схвалення одностороннього правочину - платіжної гарантії від 02.12.2010 р. № 13.

При цьому, господарський суд Київської області відхилив посилання ПАТ КБ «Інтербанк» на відсутність між банком та Головою Спостережної ради ПАТ КБ «Інтербанк» ОСОБА_3 відносин представництва, що унеможливлює застосування, на думку банку, приписів ст. 241 ЦК України з огляду на те, що як зазначено у п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (в редакції із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 13), наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Доказів скасування вказаного рішення станом на момент розгляду даної справи в апеляційному або касаційному порядку - суду не представлено.

На підставі зазначеного, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та третьою особою Контракт за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить ознаки договору поставки та договору підряду.

Так, згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

При укладенні спірного Контракту його сторони визначили, що 1 000 000, 00 грн. сплачуються покупцем авансом протягом 5 днів після підписання даного Контракту, інша частина - 1 500 000, 00 грн. сплачується протягом 12 місяців з дня підписання акта приймально-налагоджувальних випробувань щомісячними платежами по 125 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до представлених до матеріалів справи доказів, третьою особою було сплачено на користь позивача з метою виконання вказаних грошових зобов'язань лише 890 000, 00 грн.

Як зазначалось вище, відповідач виступив гарантом зобов'язань третьої особи в межах суми 1 500 000, 00 грн.

Так, згідно з ч. 1 ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Згідно з ч. 2 ст. 564 ЦК України гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Відповідно до ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги. Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

В даному випадку, належними та допустимими доказами суду не доведено, що вимога позивача до відповідача або додані до неї документи не відповідали умовам гарантії.

Так, відповідно до ст. 563 ЦК України вказано, що вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, установленого у гарантії, на який її видано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав від позивача вимогу про необхідність сплати гарантованої суми по гарантії, зміст якої відповідає умовам Гарантії.

Крім того, позивач вчасно пред'явив вказану вимогу, проте як доводи відповідача, наведені ним у відповіді на лист позивача щодо надання роз'яснень причин невиконання зобов'язань зі сплати гарантії - не узгоджуються з приписами чинного законодавства, оскільки ним не передбачено право гаранта відмовитись від виконання гарантії з посиланням на те, що принципал повідомив його про неврегульованість розрахунків між сторонами основного зобов'язання.

Слід зазначити, що частина 1 статті 565 ЦК України встановлює виключний перелік підстав для відмови гарантом у задоволенні вимог кредитора.

У свою чергу, не є підставою для відмови у виплаті за Гарантією припинення або недійсність основного зобов'язання, оскільки зобов'язання гаранта не залежить від основного зобов'язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання (ст. 562 ЦК України).

Обов'язок гаранта - сплатити грошові кошти, сума яких визначена в гарантії, по пред'явленню письмової вимоги та інших документів, які зовні відповідають вимогам, вказаним у гарантії.

Більше того, слід зазначити, що обґрунтованих доводів щодо припинення основного зобов'язання відповідачем не у своєму листі позивачу, не перед судом не представлено.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 500 000,00 грн. основного боргу є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 566 ЦК України та п. 14 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валюті, що затверджене постановою Національного банку України № 639 від 15.12.2004 р., у разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Зі змісту Платіжної гарантії вбачається, що приписів про обмеження відповідальності відповідача вона не містить, у зв'язку з чим до нього можуть бути застосовані в тому числі приписи ст. 625 ЦК України, які визначають наслідки прострочення грошового зобов'язання.

Так, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 18 044, 50 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких є невірним, оскільки позивач арифметично невірно здійснює розрахунки та крім того не дотримується методики, наведеної в Рекомендаціях Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі № 62-97р від 03.04.1997 р., оскільки визначає інфляційні втрати помісячно, а не шляхом визначення сукупного індексу інфляції.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р;

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з вірним розрахунком інфляційних втрат протягом обраного позивачем періоду нарахувань з 09.01.2012 р. по 28.02.2014 р. включно сукупний індекс інфляції склав 1,01102595588, у зв'язку з чим інфляційні втрати становлять 16 538, 93 грн.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в цій частині суд задовольняє частково.

У свою чергу, 3 % річних розраховані позивачем вірно в сумі в 101 219,18 грн. і в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача 212 753, 43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, розрахованих за обліковою ставкою НБУ шляхом застосування до спірних правовідносин по аналогії приписів ст. 1048 ЦК України, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. п. 6.1. - 6.3. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

В даному випадку чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами у відносинах гарантії, проте як і в наданій відповідачем платіжній гарантії його не встановлено.

У своїй заяві про уточнення розміру позовних вимог позивач посилається на ст. 8 ЦК України, яка визначає порядок застосування аналогії закону.

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України . № 01-8/211 від 07.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» зазначається, що аналогія закону чи аналогія права застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин. При аналогії закону застосовується норма, що регулює подібні правовідносини. Аналогія права передбачає застосування загальних засад законодавства. При цьому необхідно довести, що саме на підставі цього принципу повинні бути врегульовані відповідні відносини.

Однак, позивач, в даному випадку позивач помилково застосовує до відносин гарантії норму Цивільного кодексу України, яка регулює відносини позики.

Так, банківська гарантія і договір позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до відносин гарантії положень про договір позики (зокрема статті 1048 ЦК України) є безпідставним

Враховуючи зазначене, в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами має бути відмовлено.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо сплати гарантії, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, позивачу має бути повернуто з Державного бюджету України судовий збір в сумі 3 792, 74 грн., оскільки заявивши заявою від 17.12.2013 р. позовні вимоги на загальну суму в розмірі 2 021 611, 05 грн., він сплатив судовий збір в сумі 40 433, 08 грн. (вірно мало бути сплачено 40 432, 22 грн.) та в подальшому зменшив позовні вимоги до загальної суми в розмірі 1 832 017, 11 грн., з яких мало бути сплачено судовий збір в сумі 36 640, 34 грн.

Так, зменшення розміру позовних вимог та внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Інтербанк» (03056, місто Київ, Солом'янський район, вулиця Вадима Гетьмана, будинок 27; код ЄДРПОУ 14358604) на користь Приватного підприємства Фірма «Каменяр» (08170, Київська область, Києво-Святошинський район, село Віта-Поштова, вулиця Карла Маркса, будинок 40; код ЄДРПОУ 13735594) 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 101 219 (сто одну тисячу двісті дев'ятнадцять) грн. 18 коп. 3 % річних, 16 538 (шістнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн. 93 коп. інфляційних втрат та 32 355 (тридцять дві тисячі триста п'ятдесят п'ять) грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині відмовити.

4. Повернути Приватному підприємству Фірма «Каменяр» (08170, Київська область, Києво-Святошинський район, село Віта-Поштова, вулиця Карла Маркса, будинок 40; код ЄДРПОУ 13735594) зі спеціального фонду Державного бюджету України 3 792 (три тисячі сімсот дев'яносто дві) грн. 74 коп. судового збору, сплачено на підставі платіжного доручення № 226 від 13.12.2013 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.04.2014 р.

Суддя В.С. Ломака