Постанова

від 07.04.2014 по справі 826/3239/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 квітня 2014 року 11:00 № 826/3239/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представників позивача - Афанасьєв О.М., Мамойчук О.В.,

представника відповідача - Прокоф’єва Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Авантис» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось приватне підприємство «Авантис» (далі - позивач, ПП «Авантис») до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2013 року № 58226552201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 959 306,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 239 827,00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити.

В судовому засіданні судом допущено заміну неналежного відповідача на належного, Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві).

Представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини викладені в акті перевірки та просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

ПП «Авантис» зареєстроване Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією 04.02.2003 р. за № 10701050001000902, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ 32308954.

Згідно установчих документів місцезнаходження позивача: 01010, м. Київ, вул. Арсенальна, 20.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 20.03.2003 р. за № 32090 та станом на момент проведення перевірки товариство перебувало на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

В період з 26.08.2013 р. по 29.08.2013 р. ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 20.08.2013 р. № 1065, згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Авантис» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Комплекссистеми» (код ЄДРПОУ 36342716) за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт від 03.09.2013 р. № 318/26-55-22-01/36342716 (далі - акт від 03.09.2013 р.).

Згідно з висновками, викладеними в акті від 03.09.2013 р. податковим органом встановлено порушення позивачем вимог, зокрема, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 959 306,00 грн., в тому числі, за 2010 року в розмірі 959 306,00 грн.

На підставі висновків акту від 03.09.2013 р. ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесене податкове повідомлення рішення від 25.09.2013 р. № 58226552201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 959 306 грн. за основним платежем та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 239 827 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач в порядку, передбаченому ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив його до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 05.12.2013 р. та рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду повторної скарги, податкове повідомлення - рішення залишене без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Позивач, вважаючи, що податкове повідомлення - рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем ініційовано позапланову невиїзну перевірку позивача на підставі отриманого листа від ГВПМ ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.02.2013 р. № 553/7/07-2/3, яким повідомлено про наявність ознак фіктивності ПП «Комплекссистеми» (код ЄДРПОУ 36342716) та необхідність проведення перевірки позивача з метою встановлення можливих збитків завданих Державному бюджету України.

Як вбачається з акту від 03.09.2013 р., позивач мав фінансово-господарські відносини з ПП «Комплекссистеми» в грудні 2010 року.

Перевіркою наданих до перевірки документів встановлено, що між позивачем (Покупець), в особі директора ОСОБА_4, та ПП «Комплекссистеми» (Постачальник), в особі директора ОСОБА_5, укладено договір поставки нафтопродуктів від 07.12.2010 р. № 07/12-01, згідно умов якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупцю нафтопродукти, асортимент, ціна, кількість та вартість яких узгоджується сторонами в кожному випадку окремо при поставці Товару та визначається у рахунках-фактури (видаткових накладних) або додатках, які являється невід'ємною частиною даного договору.

Згідно умов вказаного Договору, поставка Товару Покупцю здійснюється окремими партіями автомобільним або залізничним транспортом на умовах поставки ЕXW - м. Київ, вул. Героїв Космосу, 8 (резервуар нафтобази зберігання Постачальника), на підставі заявки Покупця, в якій вказується найменування Товару та його кількість або підписаних додатків до даного Договору.

Право власності на товар, а також всі пов'язані з ним ризики, переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі Товару та підписання уповноваженою особою Покупця відповідних документів, які засвідчують прийом-передачу Товару в пункті поставки.

Крім того, якість Товару повинна відповідати вимогам державних стандартів або технічних умов, що діють на території України та підтверджуються сертифікатом відповідності (якості).

На виконання умов вищевказаного Договору, ПП «Авантис» надано ПП «Комплекссистеми» видаткові накладні на загальну суму 4 604 668 грн. та податкові накладні на загальну суму 4 604 668 грн.

Суми витрат сформованих по операціям з ПП «Комплекссистеми» враховані позивачем у складі скоригованих валових витрат за 2010 рік у декларації з податку на прибуток від 09.03.2011 р.

Однак, як вбачається згідно акту від 03.09.2013 р. та стверджує відповідач, ПП «Авантис» не надано до перевірки документів на підтвердження виконання умов, укладеного з контрагентом, договору та документів, оформлення яких передбачено чинним законодавством на момент проведення операцій з придбання дизельного палива у ПП «Комплекссистеми», зокрема, сертифікати відповідності, паспорти якості, товарно-транспортні накладні на дизельне паливо.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-III визначено правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності.

Статтею 13 вказаного Закону (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виробник зобов'язаний, зокрема, сприяти проведенню всіх процедур підтвердження відповідності, встановлених для конкретного виду продукції; наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері; надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається відповідна продукція; супроводжувати продукцію декларацією про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції; надавати на вмотивовану вимогу органів, яким відповідно до законів України належать повноваження щодо перевірки якості та безпеки продукції, завірені виробником або імпортером копії сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо її наявність у виробника передбачена технічним регламентом на відповідний вид продукції.

Постачальник зобов'язаний реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Окрім того, відповідно до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 01.02.2005 р. № 28, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 04.05.2005 р. за № 466/10746, такі нафтопродукти як бензини автомобільні газотурбінні (для суднових і стаціонарних енергетичних установок); дизельні (для швидкохідних дизелів); суднові (для середньо обертових, малообертових дизелів); мазути (флотські, паливні); побутові пічні підлягають обов'язковій сертифікації в Україні.

Також, порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів встановлює Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджена наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 02.09.2008 р. за № 805/15496 (далі - Інструкція).

Вказана Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Ця Інструкція не поширюється на видобуток нафти, здавання її з системи магістральних нафтопроводів споживачам та на міждержавні перевезення нафти і нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом передбачено пунктом 7.5 вказаної Інструкції.

Так, згідно п.п.7.5.1, нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни (п.п.7.5.4 Інструкції).

Відповідно до п.п.7.5.6 Інструкції, відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:

перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства(п.п.7.5.7 Інструкції).

Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства(п.п.7.5.8 Інструкції).

Згідно п.8.4, п.8.5 Інструкції, приймання та здавання нафтопродукту здійснюються у разі наявності паспорта якості на залишок нафтопродукту в резервуарі, який підтверджує його відповідність вимогам нормативних документів.

Приймання і здавання нафтопродуктів у резервуарах здійснюються вповноваженими представниками вантажовідправника та вантажоодержувача не раніше ніж після двогодинного відстоювання.

З аналізу викладених норм вбачається, що організація та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, відпуском та обліком нафти і нафтопродуктів передбачає в собі спеціальний порядок оформлення документів на поставку такого товару, які є документами суворої звітності та є обов'язковими, складання яких передбачено вимогами законодавства України.

Окрім вищезазначеного, суд зазначає, що у відповідності до п.1 наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно п.11.7 вказаного наказу, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Отже, враховуючи вимоги п.11.7 наказу, другий екземпляр товарно-транспортної накладної передається вантажоодержувачу, тобто ПП «Авантис».

При цьому, позивачем доказів здійснення транспортування товару, зокрема, товарно-транспортних накладних на паливо, на підставі яких повинно здійснюватись оприбуткування та бухгалтерський облік, суду не надано.

До набуття чинності Податковим кодексом України, (чинний з 01.01.2011 року) спірні правовідносини регулювалися, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічні норми містяться у Податковому кодексі України.

Зокрема, згідно з п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не відбулося, відповідні підтверджуючі документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як уже зазначалось, позивач не надав до перевірки документів на підтвердження виконання умов Договору, в той час, позивач також не надав до суду жодних первинних бухгалтерських та супровідних документів щодо підтвердження реальності здійснення господарських операцій щодо поставки нафти та нафтопродуктів від ПП «Комплекссистеми».

Зокрема, позивач не надав суду копії договору, укладеного із вказаним контрагентом, додатків до нього, податкових та видаткових накладних, які є обов'язковою умовою для формування суми валових витрат, акти приймання-передачі товару, рахунків-фактури, в яких мали б визначатись асортимент, ціна, кількість, паспорта якості товару, сертифікати відповідності, товарно-транспортні накладні, довіреності чи подорожні листи, документи наявності відповідного транспорту зі спеціальними цистернами, що мають відповідати спеціальним вимогам.

На вимогу суду щодо надання доказів на обґрунтування позовних вимог та підтвердження формування валових витрат, позивач зазначив, що він надав суду всі наявні у нього докази, про неможливість надання відповідних документів нічого не пояснив.

Разом з тим, згідно наявних доказів у справі та як уже зазначалось, відповідачем отримано інформацію від ГВПМ ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.02.2013 р. № 553/7/07-2/3 та копію вироку Дарницького районного суду м. Києва від 10.10.2012 року у справі № 2602/1326/2012 р., прийнятого відносно ОСОБА_5, якого визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України.

В ході здійснення кримінального провадження, було допитано гр. ОСОБА_5, який пояснив, що у березні 2009 року у м. Києві громадянин на ім'я Георгій запропонував йому зареєструвати на своє ім'я підприємство за грошову винагороду без мети здійснення такої діяльності. ОСОБА_5, погодившись на пропозицію, продав вказаній особі за грошову винагороду копії свого паспорта та ідентифікаційного коду. Через деякий час з вказаною особою на ім'я Георгій вони поїхали до нотаріуса, де він підписав ряд документів з метою створення та реєстрації приватного підприємства «Комплекссистеми».

ОСОБА_5 підтвердив, що у нього не було ні установчих документів, ні печатки підприємства, до органів податкової служби податкової звітності не подавав, документів фінансово-господарської діяльності відображаючих взаємовідносини ПП «Авантис» з ПП «Комплекссистеми» не підписував.

Окрім того, з тексту вироку вбачається, що ОСОБА_5 свою вину в скоєнні інкримінованому йому злочині, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, визнав повністю та розповів про обставини вчинення пособництва у вчиненні фіктивного підприємництва, зокрема, створення такого підприємства як ПП «Комплекссистеми».

З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про ненабуття належним чином цивільної праводієздатності, а фінансово-господарські взаємовідносини між підприємствами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином (ст. 234 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві доведено, що зміст зазначеної вище угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Окрім цього, за відсутності достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі подані до перевірки податкові та видаткові накладні не підтверджують право позивача на їх формування.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються належними та допустимими доказами, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, отже, податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстав для його скасування у суду немає.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи ту обставину, що органом державної податкової служби доведено законність та обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Авантис» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 11.04.2014 року.

Суддя В.П. Шулежко