Постанова

від 22.04.2014 по справі 826/960/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 квітня 2014 року № 826/960/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою «КРЕДО-ЦЕНТР» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою «КРЕДО-ЦЕНТР» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (надалі також - відповідач1), Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, в якому просило:

визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від « 10» грудня 2013 року за № 0004282202.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі припущення, що правочин позивача із деякими з його контрагентів, укладено без мети настання реальних наслідків, оскільки через наявність актів про неможливість проведення зустрічної звірки таких контрагентів, немає можливості встановити реальність здійснення операцій постачання та продажу, відтак такі висновки відповідача1 суперечить нормам чинного законодавства України, а спірне податкове повідомлення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач1 в ході судового розгляду справи висловлював незгоду з позовними вимогами та зазначав, що спірне податкове повідомлення - рішення є правомірним та скасуванню не підлягає, однак правової позиції щодо заявленого позову у письмовій формі не надав.

Відповідач2 щодо заявлених позовних вимог позиції не виклав.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що у період 21.10.2013 року - 15.11.2013 року відповідачем1 проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.05.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 08.05.2012 року по 31.12.2012 року.

При проведенні перевірки відповідач1 дійшов висновку про те, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджено, чим порушено п. 187.1 ст.187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість.

За результатами вказаної вище перевірки було складено акт № 603/26-52-22-02/38213245 від 22 листопада 2013 року.

Як вбачається з акту перевірки, в обґрунтування наявності встановлених перевіркою порушень позивачем вимог п.187.1 ст.187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, відповідач1 посилається виключно на те, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України є нікчемними і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх нікчемністю.

На підставі акту перевірки відповідачем1 прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2013 року № 0004282202, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем: податок на додану вартість (код 14010100) на 468 020 (чотириста шістдесят вісім тисяч двадцять) грн. 00 коп. з них: 374 416 (триста сімдесят чотири тисячі чотириста шістнадцять) грн. 00 коп. податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 93 604 (дев'яносто три тисячі шістсот чотири) грн. 00 коп.

Позивач категорично не погоджується з правомірністю спірного податкового повідомлення - рішення, оскільки на його переконання воно прийнято без законних підстав на основі хибних висновків про порушення позивачем законодавства, з огляду на що звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Позивач є фінансовою установою основним видом діяльності якої є адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (надання грошових позик), що підтверджується: Ліцензією серії АЕ № 198424, Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 388, Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 690 від 28.02.2013 р., Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 559 від 19.02.2013 р., Свідоцтвом члена Асоціації фінансових установ.

В ході судового розгляду справи встановлено, що специфіка господарської діяльності позивача передбачає діяльність розгалуженої сітки точок надання фінансових послуг. Так, Позивачем було відкрито 20 інформаційно-консультаційних центрів. З них: 6-ть у м. Києві, 2-ва у м. Чернігові, по 1-му у м. Житомир, м. Суми, м. Кіровоград, м. Полтава, м. Одеса, м. Львів, м. Івано-Франківськ, м. Тернопіль, м. Рівне, м. Хмельницький, м. Чернівці, м. Сімферополь. Вказане підтверджується Наказами Позивача про відкриття інформаційно-консультаційних центрів № 2 від 18.05.2012 р., № 6 від 01.07.2012 р., № 12 від 01.12.2012 р., а також Договорами оренди приміщень для розміщення інформаційно-консультаційних центрів у вказаних містах.

Так як основною діяльністю позивача є надання грошових позик фізичним особам.

Матеріалами справи підтверджено, що у перевіряємому періоді позивачем було укладено господарські договори із контрагентами ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ» (код за ЄДРПОУ 38097508), ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 38097473), ТОВ «ХОРНЕР ЕЛІТ» (код за ЄДРПОУ 38097508), ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 38097562), ТОВ «ЛЕОНАЙДС КЕПІТАЛ» (код за ЄДРПОУ 37568304) та ТОВ «ГРЕСЛЕНД» (код за ЄДРПОУ 37633760).

Щодо господарських правовідносин позивача з ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ», судом встановлено наступне.

Донарахування податку на додану вартість позивачеві по взаємовідносинам із ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ» здійснювалося відповідачем 1 з посиланням на Акт від 25.03.2013 року № 443/22-01/38097508 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ», код за ЄДРПОУ 38097562, щодо правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ТОВ «Тайтрейд», код за ЄДРПОУ 37318422, за період з 01.05.2012 року по 30.08.2012 року».

В аспекті вищевикладеного, суд звертає увагу на те, що спробу провести перевірку було здійснено та складено Акт - 25.03.2013 року, тоді, як останні господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ» мали місце в липні 2012 р. Таким чином, недоліки, які встановлено актом від 25.03.2013 р. не мають відношення до здійснюваних раніше операцій.

Крім того, встановлено, що на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ» було у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровано платником ПДВ, його установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутні вироки суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента. Лише 31.12.2012 р., у зв'язку із реєстрацією ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ» платником єдиного податку, було анульовано реєстрацію ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ» платником ПДВ.

При цьому, в періоді, що перевірявся позивач отримував юридичні послуги від ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ». Зазначені послуги надавалися на підставі укладених між сторонами Договорів (копії яких містяться у матеріалах справи).

На виконання умов зазначених Договорів позивач отримав від контрагента рахунки-фактури, податкові накладні, а також сторони підписали акти надання послуг (копії наявні у матеріалах справи).

Так, згідно Договорів, оплата наданих послуг здійснювалася у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента в національній валюті України. На момент проведення перевірки послуги за вказаними Договорами вже було повністю оплачено (копії завірених банком банківських виписок по рахунку позивача наявні у матеріалах справи).

Щодо господарських правовідносин позивача з ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС», судом встановлено наступне.

Донарахування податку на додану вартість позивачеві по взаємовідносинам із ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС» здійснювалося відповідачем 1 з посиланням на Акт від 25.03.2013 року № 439/22-03/38097473 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 38097473) з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ТОВ «Тайтрейд» (код ЄДРПОУ 37318422) за період з 01.05.2012 по 30.08.2012 року».

Суд не приймає до уваги такі доводи відповідача, з огляду про наступне.

Так, спробу провести перевірку було здійснено та складено Акт - 25.03.2013 року, тоді, як останні господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС» мали місце в липні 2012 р. Таким чином, недоліки, які встановлено актом від 25.03.2013 р. не мають відношення до здійснюваних раніше операцій.

Крім того, підтвердженням того, що на момент здійснення господарських взаємовідносин з позивачем, ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС» було у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровано платником ПДВ, його установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутні вироки суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента. Лише 31.12.2012 р., у зв'язку із реєстрацією ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС» платником єдиного податку, було анульовано реєстрацію ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС» платником ПДВ.

Так, як вбачається із акту перевірки, в періоді, що перевірявся Позивач придбав у ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС» меблі. Зазначені послуги надавалися на підставі усної домовленості сторін.

На виконання умов зазначеного Договору позивач отримав від контрагента рахунки-фактури, податкові накладні, а також сторони підписали видаткові накладні (копії яких містяться у матеріалах справи).

Оплата меблів здійснювалася у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента в національній валюті України. На момент проведення перевірки меблі вже було повністю оплачено (копії завірених банком банківських виписок по рахунку позивача наявні у матеріалах справи).

Крім того, реальність придбання Позивачем меблів підтверджується довідкою головного бухгалтера, згідно якої придбані у ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС» меблі наразі обліковуються на рахунку 1122 позивача.

Щодо господарських правовідносин позивача з ТОВ «ХОРНЕР ЕПІТ», судом встановлено наступне.

Донарахування податку на додану вартість позивачеві по взаємовідносинам із ТОВ «ХОРНЕР ЕПІТ» здійснювалося відповідачем 1 з посиланням на Акт від 25.03.2013 року № 442/22-01/38097508 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ХОРНЕР ЕЛІТ» (код 38097508) щодо правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ТОВ «Тайтрейд» за період з 01.05.2012 по 30.08.2012 року».

Проте, суд звертає увагу на те, що спробу провести перевірку було здійснено та складено Акт - 25.03.2013 року, тоді, як останні господарські взаємовідносини між Позивачем та ТОВ «ХОРНЕР ЕПІТ» мапи місце в липні 2012 р. Таким чином, недоліки, які встановлено актом від 25.03.2013 р. не мають відношення до здійснюваних раніше операцій.

Крім того, на час здійснення правовідносин з позивачем та складання відповідних первинних документів ТОВ «ХОРНЕР ЕПІТ» було у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровано платником ПДВ, його установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутні вироки суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента. Лише 31.12.2012 р., у зв'язку із реєстрацією ТОВ «ХОРНЕР ЕПІТ» платником єдиного податку, було анульовано реєстрацію ТОВ «ХОРНЕР ЕПІТ» платником ПДВ.

Так, матеріалами справи підтверджено, що у перевіряємому періоді позивач отримував від ТОВ «ХОРНЕР ЕПІТ» ряд послуг рекламного спрямування, а саме: поліграфічні послуги та рекламні послуги. Зазначені послуги надавалися на підставі укладених між сторонами Договорів (копії містяться у матеріалах справи).

На виконання умов зазначених Договорів Позивач отримав від контрагента рахунки-фактури, податкові накладні, а також сторони підписали акти надання послуг (копії наявні у матеріалах справи).

Згідно Договору, оплата наданих послуг здійснювалася у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента в національній валюті України. На момент проведення перевірки послуги за вказаними Договором вже було повністю оплачено (копії завірених банком банківських виписок по рахунку позивача долучені до матеріалів справи).

Крім того, реальність отримання послуг позивачем за вказаними Договорами підтверджується копіями готових рекламних матеріалів, макетами рекламних матеріалів, зразками поліграфічної продукції, фотокартками з місць розміщення реклами, газетами та іншим (вказані докази наявні у матеріалах справи).

Щодо господарських правовідносин позивача з ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ», судом встановлено наступне.

Донарахування податку на додану вартість позивачеві по взаємовідносинам із ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» здійснювалося відповідачем 1 з посиланням на Акт від 25.03.2013 року № 440/22-03/38097447 «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» (ЄДРПОУ 38097447) щодо підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «ТАЙТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 37318422) за період з 01.07.2011 року по 31.10.2012 року, їх реальності та повноти відображення в обліку».

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що спробу провести перевірку було здійснено та складено Акт - 25.03.2013 року, тоді, як останні господарські взаємовідносини між Позивачем та ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» мали місце в липні 2012 р. Таким чином, недоліки, які встановлено актом від 25.03.2013 р. не мають відношення до здійснюваних раніше операцій.

При цьому, встановлено, що ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» оскаржило вказаний акт в судовому порядку. Постановою Київського окружного адміністративного суду по справі № 810/2978/13-а від 01.08.2013 р. визнано протиправними дії податкового органу щодо проведення перевірки ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТАЙТРЕЙД» за період з 01.07.2011 р. по 31.10.2012 р., їх реальності та повноти відображення в обліку. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 810/2978/13-а від 02.02.2014 р. було залишено без змін вказану вище постанову суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, підтверджено, що на час здійснення господарських правовідносин з позивачем та складання відповідних первинних документів ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» було у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровано платником ПДВ, його установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутні вироки суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента. Лише 31.12.2012 р., у зв'язку із реєстрацією ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» платником єдиного податку, було анульовано реєстрацію ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» платником ПДВ.

Як слідує із акту перевірки, в періоді, що перевірявся позивач отримував від ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ» послуги з розміщення рекламних матеріалів у рекламних носіях. Зазначені послуги надавалися на підставі укладеного між сторонами Договору (копія долучена до матеріалів справи).

На виконання умов зазначеного Договору позивач отримав від контрагента рахунки-фактури, податкові накладні, а також сторони підписали акти надання послуг (копії містяться у матеріалах справи).

Згідно Договору, оплата наданих послуг здійснювалася у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента в національній валюті України. На момент проведення перевірки послуги за вказаними Договором вже було повністю оплачено (копії завірених банком банківських виписок по рахунку позивача наявні у матеріалах справи).

Крім того, реальність отримання послуг Позивачем за вказаним Договором підтверджується копіями готових рекламних матеріалів, макетами рекламних матеріалів, газетами та тощо (копії додані до матеріалів справи).

Щодо господарських правовідносин позивача з ТОВ «ЛЕОНАЙДС КЕПІТАЛ», судом встановлено наступне.

Донарахування податку на додану вартість позивачеві по взаємовідносинам із ТОВ «ЛЕОНАИДС КЕПІТАЛ» здійснювалося відповідачем 1 з посиланням на Акт від 28.05.2013 року № 1850/22-3/37568304 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЛЕОНАИДС КЕПІТАЛ», код ЄДРПОУ 37568304 щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ДІНВОЛ ПРОФІТ», код ЄДРПОУ 37567392 за період з 01.08.2012 року по 30.03.2013 року».

Проте суд звертає увагу на те, що спробу провести перевірку було здійснено та складено Акт - 28.05.2013 року, тоді, як останні господарські взаємовідносини між Позивачем та ТОВ «ЛЕОНАИДС КЕПІТАЛ» мали місце в листопаді 2012 р., а повний розрахунок було здійснено вже в січні 2013 р. Таким чином, недоліки, які встановлено актом від 28.05.2013 р. не мають відношення до здійснюваних раніше операцій.

Разом з тим, встановлено, що ТОВ «ЛЕОНАИДС КЕПІТАЛ» оскаржило вказаний акт в судовому порядку. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 826/12386/13-а від 19.12.2013 р. було визнано протиправними дії податкового органу щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Леонайдс Кепітал», за результатами якої складено акт від 28.05.2013 р. № 1850/22-3/37568304 та зобов'язано ДПІ вилучити з інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію, що внесена на підставі вказаного акту та відновити податковий кредит, отриманий ТОВ «Леонайдс Кепітал» від ТОВ «Дінвол Профіт» та податкові зобов'язання, надані за вказаний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, підтверджено, що на час здійснення з позивачем господарських правовідносин та складання відповідних первинних документів ТОВ «Леонайдс Кепітал» було у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровано платником ПДВ, його установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутні вироки суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента. Лише 03.06.2013 р. було анульовано реєстрацію ТОВ «Леонайдс Кепітал» платником ПДВ.

Як слідує із акту перевірки, в періоді, що перевірявся позивач отримував юридичні та інформаційно-консультативні послуги від ТОВ «Леонайдс Кепітал». Зазначені послуги надавалися на підставі укладених між сторонами Договорів (копії містяться у матеріалах справи).

На виконання умов зазначених Договорів позивач отримав від контрагента рахунки-фактури, податкові накладні, а також сторони підписали акти надання послуг (копії долучені до матеріалів справи).

Згідно Договорів, оплата наданих послуг здійснювалася у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента в національній валюті України. На момент проведення перевірки послуги за вказаними Договорами вже було повністю оплачено (копії завірених банком банківських виписок по рахунку позивача наявні у матеріалах справи).

Щодо господарських правовідносин позивача з ТОВ «ГРЕСЛЕНД», судом встановлено наступне.

Донарахування податку на додану вартість позивачеві по взаємовідносинам із ТОВ «ГРЕСЛЕНД» здійснювалося відповідачем1 з посиланням на Акт від 29.05.2013 року № 1873/22.3/37633760 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ГРЕСЛЕНД», код ЄДРПОУ 37633760 щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.08.2012 року по 30.04.2013 року».

В аспекті вищевикладеного, суд звертає увагу на те, що спробу провести перевірку було здійснено та складено Акт - 29.05.2013 року, тоді, як останні господарські взаємовідносини між Позивачем та ТОВ «ГРЕСЛЕНД» мали місце в листопаді 2012 р. Таким чином, недоліки, які встановлено актом від 29.05.2013 р. не мають відношення до здійснюваних раніше операцій.

Крім того, встановлено, що на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів ТОВ «ГРЕСЛЕНД» було у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровано платником ПДВ , його установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутні вироки суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Як слідує із акту перевірки, в періоді, що перевірявся позивач отримував від ТОВ «ГРЕСЛЕНД» ряд послуг рекламного спрямування, а саме: поліграфічні послуги, різноманітні рекламні послуги, послуги з розміщення рекламних матеріалів та послуги з друку рекламних матеріалів. Зазначені послуги надавалися на підставі укладених між сторонами Договорів (копії долучені до матеріалів справи).

На виконання умов зазначених Договорів позивач отримав від контрагента рахунки-фактури, податкові накладні, а також сторони підписали акти надання послуг та накладні на видачу продукції (копії долучені до матеріалів справи).

Згідно Договору, оплата наданих послуг здійснювалася у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента в національній валюті України. На момент проведення перевірки послуги за вказаними Договором вже було повністю оплачено (копії завірених банком банківських виписок по рахунку позивача долучені до матеріалів справи).

Крім того, реальність отримання послуг позивачем за вказаними Договорами підтверджується копіями готових рекламних матеріалів, макетами рекламних матеріалів, зразками поліграфічної продукції, фотокартками з місць розміщення реклами, газетами та іншим (копії долучені до матеріалів справи).

Незважаючи на вищевикладені фактичні обставини, відповідач в ході перевірки дійшов до висновку про те, що правочини укладені між позивачем та його вищезгаданими контрагентами відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України є нікчемними і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх нікчемністю.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.

Водночас, жодним законом не передбаченоправо органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказана норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону: наявністю мети, що за відомо суперечитьінтересам держави і суспільства: укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод люди громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи вищевикладене, у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України місти обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод люді громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Частинами 1,2 статті 9 Закону України №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредит виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яки: є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду, не надав.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Виходячи зі змісту позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд прийшов до висновку про безпідставність винесення спірного податкового повідомлення - рішення, що свідчить про його протиправність та наявність правових підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.69, 70, 71, 128, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від « 10» грудня 2013 року за № 0004282202.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур