Постанова

від 03.04.2014 по справі 805/2760/14

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2014 р. Справа № 805/2760/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд в складі судді Бєломєстнова О.Ю. розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Єнакіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування вимоги про сплати боргу (недоїмки) від 13.02.2014 року № Ф-49,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Єнакіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування вимоги про сплати боргу (недоїмки) від 13.02.2014 року № Ф-49.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком та отримує пенсію по втраті годувальника. Окрім того, він є приватним підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування. В порушення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» без урахування звільнення позивача від сплати єдиного внеску відповідачем було направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2014 року № Ф-49 у розмірі 2412,68 грн.

Позивач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Надав через канцелярію суду заперечення до адміністративного позову, у яких позов не визнає та просить розглянути справу без його участі. Посилаючись на п.4 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" вважає що особа, яка обрала спрощену систему оподаткування і яка не отримує пенсію за віком або по інвалідності, не звільняється від сплати за себе єдиного внеску.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив:

Позивач - ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована 17.11.2009 виконавчим комітетом Єнакієвської міської ради Донецької області. Згідно із свідоцтвом серії НОМЕР_2 від 31.05.2012 позивач з 01.01.2012 є платником єдиного податку.

Позивач має пенсійне посвідчення НОМЕР_3 видане 04.05.2012 із зазначенням того, що позивач є пенсіонером за віком.

Згідно з наданою УПФУ у м. Єнакєве довідкою від 18.03.2014 позивач з 22.04.2014 по 15.11.2012 одержувала пенсію за віком. З 16.11.2012 почала одержувати пенсію за втратою годувальника, яка за березень 2014 року склала 1 761 грн.

Судом встановлено, що відповідачем 13.02.2014 була прийнята вимога №Ф-49, згідно з якою від позивача вимагається сплатити суму недоїмки з єдиного внеску (надалі - ЄВ) у розмірі 2 412,68 грн.

Відповідно до п. 6.4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 N 455, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2013 р. за N 1622/24154) вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників.

Суд звертає увагу, що застосування сполучника «та» передбачає одночасну наявність двох умов: як акту перевірки, звіту платника, так і даних облікової картки.

Зі змісту спірної вимоги вбачається, що підставою для її формування визначена виключно картка особового рахунку платника податку. Посилання на акт перевірки чи звітність платника у вимозі відсутні.

З наданих на вимогу суду картки особового рахунку позивача за період з 01.01.2013 по 28.02.2014, а також заперечень відповідача проти позову від 12.03.2014 вбачається, що недоїмка виникла у зв'язку з несплатою позивачем ЄВ за 3 квартал 2013 року у сумі 1194,03 грн. та 4 квартал 2013 року у сумі 1218,67 грн.

У поясненнях відповідача від 31.03.2014 зазначено, що нарахування у картці особового рахунку позивача ЄВ відбулося автоматично на підставі облікових даних з картки особового рахунку платника (а.с. 25-26). При цьому відповідач надав копію листа Міністерства доходів і зборів України від 10.02.2014 №3346/7/99-99-17-03-01-17, у якому йдеться про розроблення міністерством алгоритму автоматичного розрахунку щоквартальних нарахувань ЄВ.

Згідно з тими самими поясненнями відповідача перевірка позивача на предмет нарахування ЄВ ним не проводилася. Подання позивачем самостійно звітів щодо сум нарахованого ЄВ судом не встановлено.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що нарахування ЄВ, внаслідок несплати якого виникла зазначена у спірній вимозі недоїмка, було здійснено відповідачем самостійно.

З матеріалів справи не вбачається, що між сторонами існує спір щодо фактичних обставин справи. Тому суд вважає, що причиною виникнення даного спору є різне тлумачення сторонами положень законодавства щодо порядку нарахування ЄВ фізичним особам - платникам єдиного податку та звільнення окремих категорій пенсіонерів від сплати ЄВ.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Статтею 2 того самого Закону встановлено, що виключно ним визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати ЄВ.

Обов'язок платника ЄВ своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок встановлений ч.2, 3 ст. 6 Закону.

Єдиний внесок у відповідності до п.3 ч.1 ст.7 Закону для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Дана норма є спеціальною для підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування. З неї слідує, що законом встановлена максимальна та мінімальна база нарахування ЄВ. Конкретна ж сума ЄВ з урахуванням цього має нараховуватися на визначену платником самостійно суму.

Даному висновку відповідає частина 2 статті 9 Закону, якою передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Ці документи наявні саме у платника податку.

Таким чином суд дійшов висновку, що платники ЄВ - підприємці, що обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані самостійно на підставі наявних у них документів здійснювати обчислення та нарахування суми ЄВ (але не менш зазначеного у п.3 ч.1 ст.7 Закону розмірі).

Частиною 8 статті 9 Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

З наведеного слідує, що підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані самостійно обчислювати, нараховувати щоквартально та сплачувати до 20 числа наступного місяця суми ЄВ, про що звітувати один раз на календарний рік.

Аналогічні наведеним вище положенням Закону містять пункти 3.4, 4.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 N 455 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2013 р. за N1622/24154 (надалі - Інструкція).

Порядок обчислення і строки сплати єдиного внеску категорією платників, до яких належить позивач, зазначений у п. 4.6 Інструкції. Згідно з ним:

1) зазначена категорія платників самостійно обчислює суму єдиного внеску, яка не може бути менше мінімального страхового внеску на місяць;

2) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Це додатково підтверджує висновок суду про те, що підприємці зобов'язані самостійно на підставі наявних у них документів обчислювати та нараховувати суми ЄВ. Таке виключає одночасне уповноваження органів доходів і зборів у автоматичному режимі, без проведення перевірки, фактично замість платників здійснювати нарахування та обчислення сум ЄВ.

На користь такого висновку свідчить те, що частиною 3 статті 9 Закону передбачено здійснення обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Дані карток особових рахунків платників у даному переліку відсутні. Аналогічні положення містяться у п. 4.9 Інструкції.

При цьому ч.1 ст. 13 Закону органам доходів та зборів надане право:

отримувати від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом;

проводити перевірки у фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки.

Наведений у ст.9 Закону перелік джерел інформації, на підставі яких відповідач може здійснювати обчислення ЄВ, є виключним. Ним не передбачені такі підстави для обрахування ЄВ, як облікові дані картки особового рахунку платника.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на п. 6.4 Інструкції, згідно з якою вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників. Як вже зазначалося, застосування сполучника «та» передбачає одночасну наявність двох умов: як акту перевірки, звіту платника, так і даних облікової картки (на підставі перших здійснюється нарахування, на підставі картки особового рахунку визначається стан розрахунків).

Крім того, формування вимоги не є тотожнім поняттям обчисленню єдиного внеску.

Також судом не приймається до уваги посилання відповідача на лист Міністерства доходів і зборів України від 10.02.2014, згідно з яким нарахування ЄВ здійснюється в автоматичному режимі. Як вже зазначалося, орган доходів і зборів обмежений підставами для обрахування ЄВ, серед яких відсутні дані картки особового рахунку платника. За відсутності документів, необхідних для визначення бази нарахування ЄВ, таке нарахування не може вважатися обґрунтованим. Виключення складають перевірки, під час яких органи доходів і зборів праві одержувати зазначені документи.

Як вже зазначалося, статтею 2 Закону встановлено, що виключно ним визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати ЄВ. Тому застосування для цього інших нормативно-правових актів, а тим більш листів, суперечить встановленому ст. 9 КАС України принципу верховенства права.

Що стосується звільнення окремих категорій пенсіонерів від сплати ЄВ, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ст. 4 Закону фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Із зазначеної норми слідує, що умовами звільнення від сплати ЄВ є наявність у особи статусу пенсіонера за віком та отримання відповідно до закону пенсії. Винятком є добровільна участь зазначених осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, відсутність чого встановлена судом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Визначення терміну «пенсіонер за віком» цей Закон не містить.

Згідно з ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» жінки мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 55 років. Позивач народилася 21.10.1956 року, тому відповідає цьому критерію.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має пенсійне посвідчення НОМЕР_3 видане 04.05.2012, у якому зазначено, що він є пенсіонером за віком. Термін дії вказаного посвідчення - довічно.

Таке посвідчення засвідчує набуття позивачем статусу пенсіонера за віком.

Відповідно до ст. 10 зазначеного вище Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Втім, законом не передбачено припинення статусу пенсіонера за віком навіть у випадку призначення іншого виду пенсії. З переходом на одержання з 16.11.2012 пенсії за втратою годувальника, позивач реалізував власне право обирати вид пенсії.

Однак з цим він не припинив бути пенсіонером за віком, оскільки такий статус виникає на підставі закону та є безстроковим.

Факт отримання пенсії позивачем відповідно до закону підтверджується довідкою відповідача від 18.03.2014 року № 3367.

Отже позивач відповідає усім необхідним умовам для звільнення від сплати єдиного внеску - він є пенсіонером за віком та отримує пенсію. Закон не містить положень, згідно з якими пенсіонер за віком повинний отримувати саме пенсію за віком для звільнення від сплати ЄВ. Тому навіть за умови отримання позивачем пенсії за втратою годувальника та досягнення ним віку, необхідного для призначення пенсії за віком, позивач не повинний сплачувати ЄВ.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (case of Shchokin v. Ukraine) зазначив, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У справі, що розглядається, суд вважає, що термін «пенсіонер за віком» не визначений у законодавстві у достатньо зрозумілій для особи та безальтернативній для державного органу формі.

Тому з урахуванням ст. 9 КАС України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд вважає, що позивач правомірно вважав себе пенсіонером за віком та не сплачував ЄВ.

Суд також враховує, що визначений у п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України (підлягає застосуванню у частині адміністрування ЄВ відповідно до п.4 ст. 8 Закону) принцип тлумачення на користь платників норм, що припускають неоднозначне (множинне) трактування їх прав та обов'язків, зобов'язував відповідача утриматися від прийняття спірної вимоги.

Зважаючи на наведене, позовні вимоги про скасування вимоги про сплати боргу (недоїмки) від 13.02.2014 року № Ф-49 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України сума сплаченого судового збору підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись, ст. ст. 17, 18, 51, 69, 70, 72, 86, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Єнакіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування вимоги про сплати боргу (недоїмки) від 13.02.2014 року № Ф-49 задовольнити.

Скасувати вимогу Єнакіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 13.02.2014 року № Ф-49 про сплату боргу у розмірі 2412,68 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.