Постанова

від 17.04.2014 по справі 826/4250/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2014 року 13:06 № 826/4250/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інішейтів» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 24.12.2013 № 0008092207, №0008102207 та від 13.03.2014 № 0004362207.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17.04.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.12.2013 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Інішейтів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено Акт № 2249/22-07/34356486 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 468373 грн., а також порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 88934 грн.

24.12.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0008102207, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, позивачу, з урахуванням вимог ст. 102 ПК України, визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 422360 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 97962 грн.;

№ 0008092207, яким у зв'язку з порушенням п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачу, з урахуванням вимог ст. 102 ПК України, визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 81718 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11026 грн.

В наступному, 13.03.2014 на підставі Акту перевірки та за наслідками процедури адміністративного оскарження податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004362207, яким у зв'язку з порушенням п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7216 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1804 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору про надання послуг щодо проведення рекламної кампанії від 08.05.2009 № ІМ_001478, договору про виконання робіт від 04.01.2011 № ІS0002 з ТОВ «Компанія Скайлайт» (до 08.07.2013 підприємство мало назву ТОВ «Рекламно-інформаційне агентство «ТАР»), договору про виконання робіт від 23.04.2010 № ІМ_001568/Р, договору на розміщення реклами в метрополітені від 23.04.2010 № ІМ_001568/С, договору на розміщення та експонування зовнішньої реклами від 15.10.2010 № ІМ_001568/NS з ТОВ «АДВ-Медіа», договору про виконання робіт від 01.09.2012 № ІS97, договору на розміщення та експонування зовнішньої реклами від 01.10.2012 № ІS0097 з ТОВ «Партісіпант Медіа», усних домовленостей з ТОВ «Медіа Планета» надано відповідні послуги (розміщення рекламної продукції та виготовлення рекламних матеріалів під ТМ «Lipton», «Rexona», «Clear vita ABE» тощо, пакетне розміщення рекламних послуг на ТК Інтер, К1, К2 тощо) та на підставі усних домовленостей з ТОВ «Імпульс-М» та ТОВ «ЗС-Технолоджі» (далі - Договори) поставлено відповідний товар (рекламну продукцію та крісла в асортименті), що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 422360 грн. Позивач вказані послуги та товари оплатив частково, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 328402,18 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з відповідними відмітками банку.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 468373 грн., а також порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 88934 грн. стало, по-перше, встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок отримання акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.06.2012 № 1847/22-9/35141152 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АДВ-Медіа» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2009 по 31.05.2012, в якому, зокрема, зазначено, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «АДВ-Медіа» та контрагентами є фіктивними правочинами; отримання акту ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.09.2013 № 300/3/22-03/38040495 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Партісіпант Медіа» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Фірма Агат», ТОВ «БК Підземшляхбуд», ТОВ «К-Левер», ПП «Адвертайм Столиця» за період з 01.10.2012 по 30.04.2013, в якому, зокрема, зазначено про не встановлення факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Партісіпант Медіа» та відсутність у останнього об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) між ним та вказаними контрагентами; отримання службовою запискою ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.06.2012 № 5099/вн/07-06/30 висновку щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «АДВ-Медіа»; складення акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.05.2013 №1095/22.8-17/38185978 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Скайлайт» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.11.2012 по 31.12.2012, відповідно до якого ТОВ «Компанія Скайлайт» задекларовані податкові зобов'язання та податковий кредит по податку на додану вартість за вказаний період зменшено до 0 грн.; встановлення на підставі програмного забезпечення «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» розбіжностей задекларованих сум ПДВ у таких контрагентів позивача: ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М» та ТОВ «ЗС-Технолоджі»; по-друге, формування податкового кредиту на підставі податкових накладних ТОВ «УА-Медіа» та ДП «Бурда-Україна», в яких факсимільне відтворення підпису.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між ТОВ «Інішейтів» та ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи фотокартками рекламної продукції (біллбордів), які підтверджують виконання спірних господарських операцій.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.06.2012 № 1847/22-9/35141152 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АДВ-Медіа», на акт ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.09.2013 № 300/3/22-03/38040495 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Партісіпант Медіа», на службову записку ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.06.2012 № 5099/вн/07-06/30, на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.05.2013 №1095/22.8-17/38185978 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Скайлайт», а також на дані програмного забезпечення «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, самі по собі акти та службова записка не є належними та допустимими доказами даних фактів, по-шосте, посилання на неможливість проведення зустрічної звірки таких постачальників з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10), крім того, неможливість проведення зустрічної перевірки контрагентів не є імперативною ознакою протиправності його діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такими особами (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13), по-сьоме, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Разом з тим, дані електронної Системи автоматизованого співставлення за відсутності відповідних документів (судових рішень, витягів з ЄДР, тощо) не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо позивача, та доказом несплати позивачем податку, при тому, що спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2012 у справі № К/9991/574/12.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в актах податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 у справі № К/9991/59145/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі» господарських операцій за спірними Договорами, наявності факту узгодженості їх дій з ТОВ «Інішейтів» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі» не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Інішейтів» та ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Інішейтів» та ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі» умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Судом не приймається до уваги посилання позивача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2013 у справі № 826/16091/13-а, якою визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві по внесенню змін до облікових даних ТОВ «Компанія Скайлайт», зокрема, до комп'ютерної автоматизованої інформаційної системи «Інтегрована автоматизована інформаційна система ГУ Міндоходів України «Податковий блок», у тому числі в базу даних «Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України», на підставі Акту від 16.08.2013 № 665/22-07/35624377 про неможливість проведення зустрічної звірки, а також зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відновити в облікових даних ТОВ «Компанія Скайлайт» в усіх базах даних, зокрема, у комп'ютерній автоматизованій інформаційній системі «Інтегрована автоматизована інформаційна система ГУ Міндоходів України «Податковий блок», в базі даних «Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» показників сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, задекларованих у період за листопад та грудень 2012 року, оскільки вказана постанова на момент розгляду справи не набрала законної сили.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться у пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» та ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К-18460/10.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (далі - Порядок № 165), п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок № 969), відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 422360 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цих осіб на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 422360 грн., віднесена ТОВ «Інішейтів» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 201 ПК України та Порядку № 165, № 969 та № 1379.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Судом не приймається до уваги посилання в Акті перевірки на те, що позивач сформував податковий кредит на підставі податкових накладних ТОВ «УА-Медіа» та ДП «Бурда-Україна», в яких факсимільне відтворення підпису, оскільки як встановлено судом з пояснень представника позивача, під час проведення перевірки у позивача були в наявності оригінали вказаних податкових накладних.

Крім того, в судовому засіданні судом оглянуто оригінали податкових накладних ТОВ «УА-Медіа» та ДП «Бурда-Україна», копії яких залучені до матеріалів справи, з яких чітко видно, що підпис в них виконано кульковою ручкою, а не факсимільним відтворенням підпису.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі», ТОВ «УА-Медіа» та ДП «Бурда-Україна» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 24.12.2013 № 0008102207 - безпідставним та неправомірним.

Водночас, згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення містяться у пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

З огляду на вищевказане, витрати позивача у розмірі 357861 грн. за Договорами з ТОВ «АДВ-Медіа» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 24.12.2013 № 0008092207 та від 13.03.2014 № 0004362207 - безпідставними та неправомірними.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати у розмірі 10 відсотків ставки судового збору, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інішейтів» (04050, м. Київ, вул. М. Пимоненка, 13, корп. 4, код ЄДРПОУ 34356486) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.12.2013 № 0008092207, № 0008102207 та від 13.03.2014 № 0004362207, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інішейтів» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26, код ЄДРПОУ 38728711) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко