Рішення

від 23.04.2014 по справі 922/663/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2014 р.Справа № 922/663/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс", м.Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Балаклія Харківської області про стягнення 4975,53 гривень за участю представників :

позивача - Бубенка С.О. (довіреність №02/12-13 від 05 грудня 2013 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2014 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Альвіс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідача) суми заборгованості у розмірі 4975,53 гривень, у тому числі, 4688,02 гривень суми основної заборгованості, 282,82 гривень суми 3% річних та 4,69 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №165, укладеного між сторонами 01 січня 2012 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 лютого 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 березня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 березня 2014 року було відкладено розгляд справи на 23 квітня 2014 року.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 23 квітня 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 23 квітня 2014 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Вищий господарський суд України у п.4 Інформаційного листа № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив про те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "у зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і тому подібне, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення відповідним судом певних процесуальних дій.

Відповідно до п.3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18 вересня 1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Беручи до уваги, що відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 26 лютого 2014 року відповідача було повідомлено про розгляд даної справи, суд в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами, без участі відповідача.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

01 січня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (позивачем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідачем) було укладено договір поставки №165. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність замовника (відповідача) товар, а замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що номенклатура, кількість, ціна товару узгоджується сторонами у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

На виконання умов договору, позивач поставив товару відповідачу на суму 4688,02 гривень, що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною №54 від 25 січня 2012 року (а.с.8).

Відповідно до п.3.1 договору, товар повинен бути оплачений не пізніше 15 банківських днів з моменту поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за отриманий товар не розрахувався.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію (вих.№2) від 10 січня 2013 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 4688,02 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 4688,02 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 4,69 гривень суми інфляційних втрат та 282,82 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаних сум, дійшов висновку про те, що розрахунок 3% річних є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму 3% річних, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 282,49 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 0,33 гривень слід відмовити. Розрахунок інфляційних втрат є вірний, та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (64200, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (61162, м.Харків, пр.50-річчя СРСР, буд.12, кв.282, код ЄДРПОУ 30291394, р/р №260016113 у АБ "Полтава-Банк", МФО 331489) 4688,02 гривень основної заборгованості, 282,49 гривень суми 3% річних, 4,69 гривень інфляційних втрат та 1826,88 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 0,33 гривень суми 3% річних відмовити.

Повне рішення складено 28 квітня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

справа №922/663/14