Постанова

від 16.04.2014 по справі 826/1642/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 квітня 2014 року 10:15 № 826/1642/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участю секретаря судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Балізза Феніш Груп» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві проскасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білізза Феніш Груп» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.11.2013 № 0005002203.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України, було винесено протиправне податкове повідомлення-рішення та застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем 16.10.2013, на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ «Рул ІТ» (код ЄДРПОУ 38234476) за період з 01.07.2013 по 31.07.2013.

За період з 01.07.2013 по 31.07.2013 ТОВ «Балізза Фешін Груп» (код ЄДРПОУ 36149205) задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 177 336 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту по фінансово-господарським взаємовідносинам ТОВ «Рул ІТ» (код ЄДРПОУ 38234476) за період з 01.07.2013 по 31.07.2013 встановлено його завищення на загальну суму 52 941 грн. за липень 2013 року в сумі 52 941 грн.

Перелік комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу, інформація яких використана під час перевірки: АРМ інтегрована автоматизована інформаційна система «Податковий блок».

При проведенні перевірки використано перелік документів: установчі документи, накази на призначення посадових осіб, договори, декларації з податку на додану вартість з додатками, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні та інші документи.

Також при проведенні перевірки використано акт ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 10.10.2013 №600/26-56-22-01-03/38234476 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рул ІТ» (код ЄДРПОУ 38234476) щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 01.11.2012 по 31.08.2013.

Як висновок проведеної перевірки встановлено наступні порушення: п.22.1 ст.22, п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1 п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 52 941 грн., у тому числі в звітних (податкових) періодах - липень 2012 року в сумі 52 941 грн.

Такий висновок податкового органу мотивований наступним : ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві складено акт №600/26-56-22-01- 03/38234476 від 10.10.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рул ІТ» (38234476) щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 01.11.2012 по 31.08.2013, в якому зазначено, зокрема :

- ТОВ «Рул ІТ» (код за ЄДРПОУ 38234476) взято на податковий облік до ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС від 27.08.2012 №45129, має стан 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням»;

- Інформація про кількість працюючих осіб у ТОВ «Рул ІТ» відсутня;

- Інформація про власні і орендовані складські та офісні приміщення відсутня;

- Встановлено, що ТОВ «Рул ІТ» (код за ЄДРПОУ 38234476) сформувало податковий кредит за рахунок контрагентів-постачальників при придбанні товарів відповідно до податкових накладних з номенклатурою та кодом товару: авто шини, абрикоси свіжі, м'ясо свійських тварин.

Відповідно до висновку акта №600/26-56-22-01-03/38234476 від 10.10.2013 встановлено порушення ТОВ «Рул ІТ» ч.5 ст.203, ч. 2 ст.215, ст.216, Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Рул ІТ» (код за ЄДРПОУ 38234476) при придбанні та продажу товарів (послуг). Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при визначені доходів та витрат (послуг) за період з 01.11.2012 по 31.08.2013., які підпадають під визначення ст.134, ст. 138 Податкового кодексу України.

В подальшому, за наслідком проведеної перевірки та складеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0005002203 від 29.11.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за платежем : податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) за основним платежем у розмірі 52 941 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 26 471 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 29.01.2014 № 828/10/26-15-10-04-15 податкове повідомлення рішення відповідача від 29.11.2013 № 0005002203 залишено без змін, а скарга без задоволення.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити, чи обґрунтовані доводи податкового органу, якими спростовується факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Рул ІТ», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Так, взаємовідносини позивача з ТОВ «Рул ІТ» ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу №01/04-13 від 01.04.2013, згідно якого ТОВ «Рул ІТ» як продавець зобов'язувався передати у власність позивача як покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язувався прийняти й оплатити наступний товар.

Згідно п.1.2 даного договору, загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у накладних, що є невід'ємними додатками до цього договору (видаткова накладна).

П.2.1 договору, загальна ціна товару за цим договором складає 5 000 000 грн.

П.5 договору доставка товару здійснюється продавцем та склад покупця. Вартість доставки не включається у загальну ціну товару і провадиться за рахунок продавця.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за отримані роботи, контрагентом виписані позивачу первинні документи: видаткові накладні № 1 від 04.04.2013, № 3 від 19.04.2013, № 4 від 30.04.2013, № 38 від 17.05.2013, № 46 від 28.05.2013, № 47 від 31.05.2013, № 53 від 31.05.2013, № 49 від 31.05.2013, № 74 від 15.07.2013, № 97 від 27.07.2013, № 98 від 30.07.2013, № 118 від 21.08.2013, № 120 від 23.08.2013, № 119 від 26.08.2013, № 121 від 28.08.2013, № 133 від 13.09.2013. № 134 від 16.09.2013, № 137 від 13.09.2013, № 136 від 23.09.2013, № 135 від 23.09.2013, № 2 від 12.04.2013; податкові накладні № 2 від 13.09.2013, № 4 від 23.09.2013, № 5 від 23.09.2013, № 3 від 16.09.2013, № 6 від 13.09.2013, № 11 від 28.08.2013, № 3 від 15.09.2013, № 10 від 23.08.2013, № 8 від 21.08.2013, № 9 від 26.08.2013, № 18 від 30.07.2013, № 11 від 28.05.2013, № 17 від 26.07.2013, № 14 від 31.05.2013, № 18 від 31.05.20113, № 2 від 12.04.2013, № 3 від 19.04.2013, № 5 від 17.05.2013, № 12 від 31.05.2013, № 1 від 04.04.2013, № 4 від 30.04.2013.

Всі товари, що були надані ТОВ «Рул ІТ» по вищезазначеному договору позивачем були оплачені в повному обсязі, що не заперечується сторонами.

В судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про виклик та допит в якості свідка головного бухгалтера ТОВ «Балліза Феніш Груп» ОСОБА_5.

Так, в судовому засіданні 16.04.2014 суд допитав в якості свідка головного бухгалтера ТОВ «Балліза Феніш Груп» ОСОБА_5.

Свідок надав детальні пояснення щодо ходу виконання договору, укладеному між позивачем та ТОВ «Рул ІТ» у квітні 2013 року, в тому числі надав пояснення щодо процесу поставки товару (одяг, виробництво - Туреччина). Так свідок, зазначив, що з метою організації безперебійного постачання товарів в магазини ТОВ «Балізза Феніш Груп», а саме магазина за адресою : м.Київ, вул. Горького, 176, 0-й поверх, м. Київ, вул. Лугова, 12, секція № А 66, прийняття товару здійснювалося директором ТОВ «Балізза Феніш Груп». В подальшому останній здійснював передачу товару в магазини. Для здійснення прийому-передачі товару в магазини було створено комісію, наказом № 42/28 від 01.07.2013.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

За наведених обставин акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не може бути взятий судом до уваги як належний та допустимий доказ відсутності реального характеру фінансово-господарських відносин позивача із ТОВ «Рул ІТ».

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що господарські відносини ТОВ «Балізза Феніш Груп» із ТОВ «Рул ІТ» документально підтверджені та мали реальний характер.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Податковий кодекс України, Кодекс, ), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Рул ІТ»» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів. В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що позивач згідно наявної в матеріалах справи довідки з ЄДРПРОУ здійснює наступні види діяльності: роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах, діяльність посередників у торгівлі текстильними виробами, одягом, хутром, взуттям і шкіряними виробами, оптова торгівля одягом і взуттям. вантажний автомобільний транспорт, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, судом встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Рул ІТ»» був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Крім того, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства з підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

На думку суду, позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків замовником, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд звертає увагу, що дані податкової звітності контрагента про відсутність основних засобів не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

В свою чергу, суд не може погодитися з доводами відповідача, що відсутність товарно-транспортної документації свідчить про відсутність здійснення поставок товару, оскільки такі доводи не ґрунтуються ані на аналітичних розрахунках ані на дослідженні первинних документів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2012 у справі № К-30744/10.

Крім того, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними":… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кодексу (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Окрім вищевикладеного суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Крім того, суд критично сприймає доводи відповідача, викладені у спірному акті на підставі акта ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС № 600/26-56-22-03/38234476 від 10.10.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рул ІТ» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 01.11.2012 по 31.08.2013.

Суд зазначає, що відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС було складено акт, а не довідку, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст. 73 ПК України та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

Таким чином висновки акта перевірки від 11.11.2013 № 1889/26-56-22-03-09/36149205. (сформовані на підставі акта ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС № 600/26-56-22-03/38234476 від 10.10.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рул ІТ» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 01.11.2012 по 31.08.2013) зроблені безпідставно.

В порушення положень статті 7, глави 6, статті 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Крім того, як зазначалося вище, судом в якості свідка по справі допитано головного бухгалтера ТОВ «Балізза Феніш Груп», який в судовому засіданні підтвердив факт реальності укладеного з ТОВ «Рул ІТ» договору.

З огляду на те, що в ході розгляду даної справи було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із ТОВ «Рул ІТ» на підставі вищезазначеного договору, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Балізза Феніш Груп» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005002203 від 29.11.2013 Державної податкової інспекції у Подільскому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 79 412,00 грн.

Судові витрати в сумі 172,06 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Балізза Феніш Груп» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільскому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій