Рішення

від 22.04.2014 по справі 902/280/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 квітня 2014 р. Справа №902/280/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Снігур О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Санпол Україна", м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "АВК Інжиніринг", м.Вінниця

про стягнення 67654,53 грн заборгованості за поставлений товар

за участю представників:

позивача - Пономарьов М.М. (довіреність б/н від 30.05.2013; адвокатське посвідчення);

відповідача - Рябишев В.О. (довіреність б/н від 18.04.2014; паспорт серії НОМЕР_1).

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Санпол Україна" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "АВК Інжиніринг" 67654,53 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки №270501 від 27 травня 2013 року, з яких: 53 300,00 грн - основного боргу; 8400,00 грн - штрафу, 4630,31 грн - пені, 1324,22 грн - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 13 березня 2014 року (суддя Тварковський А.А.) порушено провадження у справі №902/280/14 з призначенням судового засідання на 27.03.2014.

З 18.03.2014 головуючого суддю Тварковського А.А. призвано на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до положень ст.69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи №902/280/14 збігає 12.05.2014.

Згідно з пунктом 3.1.11 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, судові справи, що залишилися нерозглянутими суддею у разі припинення його повноважень щодо здійснення ним правосуддя, звільнення його з посади судді або перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тимчасової непрацездатності головуючого судді (судді - доповідача), а також настання інших обставин, які унеможливлюють його участь у розгляді даних справ, що може мати наслідком порушення строку розгляду справ, передбаченого відповідним процесуальним законом, можуть бути розподілені між суддями повторно відповідно до цього Положення.

В силу пункту 3.1.13 цього Положення, повторний автоматичний розподіл справи у визначених законодавством випадках (відвід, самовідвід судді, недопустимість повторної участі судді в розгляді справи, відсутність допуску або дозволу до роботи з документами, що містять інформацію з обмеженим доступом тощо) здійснюється за письмовим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов'язки) згідно з додатком N 1 до Положення.

На підставі вищевикладеного, керуючись п.п. 3.1.11, 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, з метою недопущення порушення строку розгляду справи призначено повторний автоматичний розподіл справи № 902/280/14.

Розпорядженням керівника апарату суду від 27.03.2014, відповідно до автоматизованого розподілу справ, справу №902/280/14 передано на розгляд судді Нешик О.С.

Ухвалою суду від 31.03.2014 суддею Нешик О.С. справу №902/280/14 прийнято до свого провадження з призначенням судового засідання на 22.04.2014.

В судовому засіданні 22.04.2014 представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням поданої ним заяви від 18.03.2014 (вх. канц. №08-46/2744/14 від 25.03.2014), в якій останній відмовився від позовних вимог в частині стягнення 600,00 грн основного боргу та збільшив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних до 1402,27 грн.

Дана заява прийнята судом до розгляду на підставі положень ст.22 ГПК України.

Дослідивши вказану заяву позивача від 18.03.2014 в частині відмови від позову щодо стягнення 600,00 грн основного боргу, суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п.4 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відмова позивача від позову в частині стягнення 600,00 грн основного боргу приймається судом, оскільки вона не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Разом з цим, необхідно роз'яснити, що відповідно до положень ч.2 ст.80 ГПК України у випадку припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Керуючись ст.7 Закону України "Про судовий збір" №3674-VІ від 08 липня 2011 року, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в п.5.1. ч.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 суд дійшов висновку, що припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.04.2014 визнав заявлені позивачем вимоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

27 травня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Санпол Україна" (далі - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "АВК Інжиніринг" (далі - покупець) укладено договір поставки №270501, відповідно до п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти і оплатити його в повному обсязі.

Під товаром у цьому договорі розуміється: будівельні матеріали в асортименті (п.1.2. договору).

Поставка товару здійснюється за попередньою письмовою або усною заявкою покупця. Відповідно до заявки покупця оформляється та направляється на його адресу рахунок-фактура, який є підтвердженням взяття заявки до виконання (п.1.4. договору).

Асортимент, одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у рахунках-фактурах та видаткових накладних, які складаються при наступних замовленнях виходячи з власних потреб покупця (п. 1.5. договору).

Ціна договору визначається рахунками-фактурами та видатковими накладними до даного договору, які складаються при кожному замовленні, згідно п. 1.5. договору (п. 3.1. договору).

Оплата за цим договором здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше 14 банківських днів, з моменту поставки покупцю партії товару (п. 3.3. договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 85939,00 грн, що підтверджується обопільно підписаною сторонами видатковою накладною №ТД-0001226 від 05.06.2013 (а.с.16).

За одержаний товар відповідач розрахувався частково, внаслідок чого за ним рахується заборгованість в розмірі 52700,00 грн (а.с.55).

Несплата відповідачем заборгованості в сумі 52700,00 грн згідно договору поставки №270501 від 27.05.2014 стала підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Правовідносини, які склались між сторонами, а також укладений між ними договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст.655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Оскільки відповідач не надав суду належних доказів проведення з позивачем розрахунків за отриманий товар у сумі 52 700,00 грн та визнав борг, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Також судом розглянуто вимогу позивача щодо стягнення 4630,31 грн пені, що нарахована за період з 26.06.2013 по 13.12.2013 та 8400,00 грн - штрафу.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною першою ст.548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до п.5.5. договору у випадку порушення строків оплати товару, зазначених в п.3.3. договору, покупець на вимогу постачальника зобов'язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, від суми не перерахованої частини платежу за кожен день прострочення. В разі порушення строків оплати більше ніж на 10 календарних днів, покупець на вимогу постачальника додатково сплачує штраф в розмірі 10 (десяти) % від не перерахованої частини платежу.

З урахуванням ч.2 ст.551 ЦК України постачальник має право нарахувати, а покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.

Частиною другою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені та штрафу є правомірними (заявлені на підставі діючого законодавства).

Перевіривши правильність нарахування позивачем 4630,31 грн пені, що нарахована за період з 26.06.2013 по 13.12.2013 та 8400,00 грн - штрафу, судом не виявлено помилок, а тому позов в частині стягнення пені та штрафу підлягає задоволенню.

Також судом розглянуто вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1402,27 грн, нарахованих за період з 26.06.2013 по 04.03.2014.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладених положень ст.625 ЦК України суд дійшов висновку, що вимога позивача стосовно стягнення з відповідача 3% річних в разі порушення ним грошового зобов'язання щодо оплати за отриманий товар відповідає положенням діючого законодавства.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині в сумі 1402,27 грн.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з покладенням витрат зі сплати судового збору на відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АВК Інжиніринг" (вул.Квятека, буд.20, м.Вінниця, 21000; код ЄДРПОУ 37898067) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Санпол Україна" (пров.Чекістів, буд.10, кв.20, Печерський район, м.Київ, 01024; код ЄДРПОУ 37507571) 52700,00 грн - основного боргу, 8400,00 грн - штрафу, 4630,31 грн - пені, 1402,27 грн - 3% річних та 1812,91 грн судового збору.

3. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 600,00 грн основного боргу.

4. Припинити провадження у справі в частині стягнення 600,00 грн основного боргу.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення направити сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 28 квітня 2014 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - позивачу (пров.Чекістів, буд.10, кв.20, Печерський район, м.Київ, 010242; вул.Кайсарова, буд.11, м.Київ, 01042);

4 - відповідачу (вул.Квятека, буд.20, м.Вінниця, 21000)