Рішення

від 28.04.2014 по справі 256/9819/13-ц

КАЛІНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДОНЕЦЬКА

Справа № 256/9819/13 ц

2/256/410/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 року

Калінінській районний суд міста Донецька Донецької області в складі:

головуючої судді - Токарєвої Н.М.,

при секретарі - Тільної О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Зорінко О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» про визнання наказу про звільнення незаконним; визнання недійсним запису у трудовій книжки; зобов'язання змінити дату та формулювання причини звільнення; звільнити позивача за ч.3 ст. 38 КЗпП України; стягнення вихідної допомоги; середнього заробітку за час вимушеного прогулу; суми при звільненні; моральної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просить визнати наказ № 10/12-13-к від 25 грудня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин за ч. 4 ст.40 КЗпП України незаконним; зобов'язати відповідача змінити дату та формулювання причини звільнення, відповідно до заяви від 02 грудня 2013 року, за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з 03 грудня 2013 року у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю; визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 № 18 від 26.12.2013 року про звільнення його за ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин; зобов'язати ТОВ «Донецькспецресурс» звільнити ОСОБА_1 з 03.12.2013 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю з виплатою вихідної допомоги у відповідності до діючого законодавства та внести відповідний запис щодо звільнення до трудової книжки; стягнути з ТОВ «Донецькспецресурс» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 6 450 гривень; стягнути з ТОВ «Донецькспецресурс» на користь ОСОБА_1 добові за відрядження у 2013 році у розмірі 1147 гривень; стягнути з ТОВ «Донецькспецресурс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 10.12.2013 року по день прийняття судового рішення; стягнути з ТОВ «Донецькспецресурс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень; стягнути з ТОВ «Донецькспецресурс» на користь ОСОБА_1 виходячи з довідки № 62 від 10.02.2014 року не виплачену, що належить йому при звільненні, суму 1 873,15 гривень; судові витрати покласти на ТОВ «Донецькспецресурс».

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що позивач працював в ТОВ «Донецькспецресурс» з 06.12.2010 року, на посаді заступника начальника проектно-конструкторського відділу з 17.08.2012 року згідно наказу № 08/27/1-к . За останні два роки керівництво фірми відносно нього почало систематично порушувати трудове законодавство. З вересня 2013 року позивачу не виплачувалася заробітна плата. У вересні 2013 року заробітна плата позивача (без відрахувань податків та аліментів) склала 2150 гривень; у жовтні 2013 року - 2150 гривень; у листопаді 2013 року - 2150 гривень. У 2012 році позивач був у черговій відпустці 9 календарних днів. У 2013 році позивач був у черговій відпустці 14 календарних днів. В порушення трудового законодавства, ст. 11 та ст. 24 Закону України «Про відпустки» керівництвом на його вимоги не надавалися щорічні відпустки повної тривалості протягом двох років підряд, грошова компенсація за невикористані відпустки за 25 календарних днів (2012-2013 роки) до теперішнього часу не виплачена. За дорученням керівництва фірми позивач був у відрядженнях у м. Алчевськ Луганської області три рази - 03.09.2013 року, 03.10.2013 року, 22.11.2013 року, у м. Красний Лиман Донецької області 27.09.2013 року, у м. Мелітополь Запорізької області 08.11.2013 року. Натомість керівництвом фірми грошові кошти, як добові та за відрядження, не видані до теперішнього часу. Посвідчення про відрядження не виписувалися. Три місяці позивач позичав кошти, для життя. На прохання позивача щодо виплати грошей керівництво не реагувало. Все це - погане харчування, призвело до того, що позивач захворів та знаходився на лікарняному з 02.12.2013 року до 06.12.2013 року. Позивач через свого представника надіслав до керівництва фірми заяви про звільнення з 03.12.2013 року. Представником було надіслано з Центрального телеграфу м. Донецька 02.12.2013 року заяву позивача про звільнення на факс (062) 389-22-35 ТОВ «Донецькспецресурс», яку отримав секретар відповідача. Така ж сама заява була відправлена 02.12.2013 року з поштового відділення 83052 м. Донецька рекомендованим повідомленням на адресу фактичного місцезнаходження ТОВ «Донецькспецресурс»: 83044 м. Донецьк, вул. Літке, буд. 28-а та яка була отримана 09.12.2013 року працівником відповідача. Така ж сама заява була відправлена 02.12.2013 року з поштового відділення 83052 м. Донецька цінним листом на юридичну адресу ТОВ «Донецькспецресурс»: Донецьк - 52, був. Шевченко , буд. 105. Але ця поштова кореспонденція працівниками відповідача не отримана та повернута позивачу 11 січня 2014 року. У заяві позивач просив керівництво ТОВ «Донецькспецресурс» звільнити його з 03.12.2013 року за ч.3 ст.38 Кодексу Законів про працю України, тобто за власним бажанням, у зв'язку з тим, що власник або уповноважений орган підприємства не виконує законодавство про працю, умови колективної трудової угоди. Відповідно до ст.44 КЗпП України просив виплатити вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку. Відповідно до ч.4 ст.83 КЗпП України просив при розрахунку виплатити грошову компенсацію за невикористані частини відпусток 2011-2013 років. Відповідно до ст.ст. 47,49,116 КЗпП України при розрахунку видати належно оформлену трудову книжку, провести повний розрахунок, видати довідку про роботу на підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за останні 12 місяців роботи. Вважаючи себе звільненим з роботи 03.12.2013 року, позивач приїхав до відповідача 09.12.2013 року після хвороби та намагався у керівництва ТОВ «Донецькспецресурс» з'ясувати, коли видадуть трудову книжку та проведуть повний розрахунок. Розрахунок не провели, трудову книжку не повернули. Позивачем з Центрального телеграфу м. Донецька 11.12.2013 року на адресу фактичного місцезнаходження ТОВ «Донецькспецресурс» відправлено телеграму з вимогою направити трудову книжку цінним листом та грошові виплати поштовим переводом за місцем його проживання. Також, відправив відповідачу за місцем фактичного знаходження лікарняний лист серії № 725439, який не був прийнятий відповідачем 09.12.2013 року. 17.12.2013 року у поштовому відділенні 83052 м. Донецька позивач отримав цінного листа вих. № 1083 від 09.12.2013 року про те, що позивачу необхідно відпрацювати 14 календарних днів з 10.12.2013 року по 24.12.2013 року. Якщо позивач буде відсутній на робочому місці, то відповідач звільнить позивача за ч.4 ст. 40 КЗп П України. 27.12.2013 року позивач отримав телеграму про те, що відповідач на його адресу направив цінним листом трудову книжку, копію наказу про звільнення, розрахунковий лист, а належні виплати поштовим переказом. 30.12.2013 року позивач отримав зазначений цінний лист, а 31.12.2013 року позивач отримав поштовий переказ у сумі 5 619,43 гривень. Відповідно до розрахункового листа станом на 09.12.2013 року позивач отримав : заробітну плату за вересень 2013 року у сумі 1 321,28 грн. ( відраховані податки та аліменти ); заробітну плату за жовтень 2013 року у сумі 1 321,28 грн. (відраховані податки та аліменти); заробітну плату за вересень 2013 року у сумі 1 321,28 грн. (відраховані податки та аліменти); компенсацію за невикористані відпустки: 2011-2013 роки (35 днів) (відраховані податки та аліменти ) у сумі - 2 303 грн.; лікарняні за грудень 2013 року (5 днів) (відраховані податки та аліменти) у сумі 50 грн. Таким чином, своїми діями відповідач підтвердив, що не виплачував заробітну плату за вересень-листопад 2013 року, а також не надавав у повному обсязі відпустки) 2011- 2013 роки. 14.01.2014 року позивач зареєструвався у Донецькому центрі зайнятості як безробітний. 16.01.2014 року за направленням центру зайнятості позивач був на фірмі ТОВ НВЦ «Промтех» з приводу працевлаштування. Керівництвом фірми йому було відмовлено з посиланням на те, що позивача звільнено за п.4 ст.40 КЗпП України. Тобто, відповідач незаконним формулюванням звільнення позивача з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України порушив його право на працевлаштування на іншому місті роботи. Через неправильне формулювання в трудовій книжці причини звільнення позивачу відмовлено в працевлаштуванні з боку потенційних роботодавців. Тому, на думку позивач відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 10.12.2013 року по день прийняття рішення судом (виходячи з його середньоденної заробітної плати помноженої на кількість днів вимушеного прогулу). Вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати йому і моральну шкоду у розмірі 5000 гривень за порушення законних прав. Просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги і дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позицію ОСОБА_1

У судовому засіданні представник відповідача, позовні вимоги не визнала і в обґрунтування своїх заперечень пояснила, що позивач в своєму позові вказує, що з вересня 2013 року йому не виплачувалась заробітна плата, однак це не відповідає дійсності. Позивач свідомо відмовився від її отримання, про що свідчать акти спеціально створеної комісії в складі працівників ТОВ «Донецькспецресурс». Крім того, порушень з боку відповідача по виплаті заробітної плати немає, оскільки згідно ст. 115 КЗпП України та Колективного договору на 2011-2014 роки, зареєстрованого під №1945 Рішенням Калінінської районної ради № 49/5 із зауваженнями від 23.02.2011 року, відповідач своєчасно виплачував заробітну плату працівникам двічі на місяць, що підтверджується відомостями на виплату грошей за вересень-листопад 2013 року та платіжними доручення про перечислення аліментів ОСОБА_4 від ОСОБА_1 згідно Постанови державного виконавця про стягнення утримання з доходів боржника у розмірі 25% від доходу від 28.11.2011 року. Отже, порушень з боку відповідача щодо виплати заробітної плати позивачу немає, що також підтверджується Довідкою по результатам перевірки дотримання законодавства про працю від 19.12.2013 року, яка була надана Управлінням праці та соціального захисту населення Калінінської районної у м. Донецьку ради. З приводу стверджень, щодо порушень відповідачем ст. ст. 11, 24 Закону України «Про відпустки», а саме ненадання щорічних відпусток позивачу, повідомляємо що ОСОБА_1 був у відпустках, на підставі наданих ним письмових заяв: з 03.01.2012 року по 13.01.2012 року - Наказ № 12/14-К від 30.12.2011 року; 23.08.2012 року по 31.08.2012 року - Наказ № 08/25/2-к від 09.08.2012 року; 05.08.2013 року по 18.08.2013 року - Наказ №19/07-13-к від 22.07.2013 року. Грошову компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_1 виплачено при звільнені, згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки». Заперечує проти стверджень позивача з приводу відправлення його у відрядження без належно оформлених документів, оскільки у 2013 року позивача було направлено у відрядження відповідно до ст. 121 КЗпП України: наказом № 003- КМ від 28.01.2013 року в одноденне відрядження 29.01.2013 року в м. Запоріжжя та наказом № 007- КМ від 10.07.2013 року в одноденне відрядження 12.07.2013 року в м. Луганськ, про що свідчать належно оформлені документи. Відрядні витрати відшкодовані в повному обсязі, після пред'явлення ОСОБА_1 звіту про використання грошів, у розмірі 277,56 гривень. На підприємстві використовуються табеля обліку робочого часу відповідно до вимог указу Мінстату України від 05.12.2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинного обліку», в яких ОСОБА_1 за вересень-листопад 2013 року. проставлені виходи - 8 годин. Стосовно вимоги, а саме заяви про звільнення від 02.12.2013 року позивача щодо звільнення його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України на підприємстві було проведено перевірку Управлінням праці та соціального захисту населення, після чого видана довідка і результати перевірки дотримання законодавства з праці від 19.12.2013 року. Під час перевірки на підприємстві не було виявлено порушень трудового законодавства, тому, ОСОБА_1 не підпадав під звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Позивач повинен був з'явитись на підприємство для відпрацювання чотирнадцяти днів на підставі ч. 1 ст.38 КЗпП України, про що йому було не однократно повідомлено. На теперішній час позивача звільнено з підприємства згідно ч. 4 ст. 40 КЗпП України з 26.12.2013 року за прогул без поважних причин та на підставі ст. 47, 116 КЗпП України, Наказу про звільнення № 10/12-13 к від 25.12.2013 року. Позивачу відправлено: трудову книжку, копію наказу про звільнення, розрахунковий лист та електронним переказом усі нарахування. Заперечує проти сплати позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки відповідач законно звільнив позивача, який навмисно порушив ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Порушень з боку відповідача не було. Вважає, що предмет для позову відсутній, просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд вважає, що позов частково обґрунтований і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Згідно до вимог ст. 60 ч.ч. 1, 4 ЦПК України, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Вимогами ст. 61 ЦПК України визначені підстави звільнення від доказування. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Стаття 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України на власника або уповноваженого їм органу покладений обов'язок зробити з працівником розрахунок в терміни, передбачені ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до положень ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1,2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до положень ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Стаття 115 КЗпП України та стаття 24 Закону України «Про оплату праці» регулюють строки виплати заробітної плати: заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення, а в разі якщо він не працював у день звільнення, то ці суми виплачуються не пізніше наступного дня після звернення працівника за розрахунком.

Згідно вимогам ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого їм органу сум, що належать звільненому працівнику, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до положень ст. 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Згідно положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах. Так, позивач ОСОБА_1 прийнятий повторно на роботу в ТОВ «Донецькспецресурс» (працював з 01.04.2008 року по 10.04.2009 року на посаді інженера-проектировщика , звільнений за ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням) з 06.12.2010 року, наказ № 13/03-к від 06.12.2010 року на посаду інженера в галузі цивільного будівництва. 01.02.2012 року ОСОБА_1 переведений на посаду начальника проектно-конструкторського відділу, наказ № 02/1-к від 01.02.2012 року. 17.08.2012 року ОСОБА_1 переведений на посаду заступника начальника проектно-конструкторського відділу, наказ № 08/27/1-к від 17.08.2012 року.

Відповідно до наказу ТОВ «Донецькспецресурс» № 10/12-13к від 25.12.2013 року ОСОБА_1 звільнено з 26.12.2013 року за прогул без поважних причин учинений з 09.12.2013 року по 25.12.2013 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

26.12.2013 року позивачу цінним листом відправлено: трудову книжку, копію наказу про звільнення, розрахунковий лист та електронним переказом грошові нарахування у сумі 5619,43 гривень.

Сума заробітної плати до видачі становила: за вересень 2013 року - 1321,28 гривню; за жовтень 2013 року - 1321,28 гривню; за листопад 2013 року - 1321,28 гривню; лікарняні за грудень 2013 року - 240,28 гривень; компенсація за відпустки - 1415,31 гривень а всього - 5 619,43 гривень.

Зазначену суму заробітної плати позивач отримав 31.12.2013 року. Сума заробітної плати при звільненні була виплачена позивачу за відрахуванням сум, для виплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини позивача, тобто повністю. Тому, підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача невиплаченої при звільненні суми заробітної плати у розмірі 1873,15 гривень, у суду не має.

Відповідно довідки за результатами перевірки відповідача дотримання законодавства про працю від 19.12.2013 року, яка була проведена Управлінням праці та соціального захисту населення, на підприємстві порушуються строки виплати заробітної плати відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України - не пізніше семи днів після закінчення періоду, за яким здійснюється виплата. Заступнику начальника ПКВ - ОСОБА_1 остання виплата заробітної плати проведена 09.09.2013 року в сумі 603,57 гривні за відпрацьовані після відпустки у серпні дні. Заробітна плата за вересень, жовтень, та листопад нарахована, але не виплачена. На підприємстві виникла заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що відповідач відмовився від отримання заробітної плати, про що були складені акти від 20.09.2013 року, 8.10.2013 року, 22.10.2013 року, 07.11.2013 року, 20.11.2013 року, оскільки зазначені акти не зареєстровані, не несуть конкретизуючи обставини, їх зміст не зазначає, за який період позивач не отримував заробітну платню, члени комісії на час підписання деяких актів відповідно наданих відповідачем табелів обліку робочого часу знаходились хто у відрядженні, хто у відпустці.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці за видатковими відомостями, касир зобов'язаний у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис «Депоновано»; скласти реєстр депонованих сум; у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену суму та неодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчити напис своїм підписом. Бухгалтер робить перевірку записів, зроблених касирами у видаткових відомостях, та здійснює підрахунок виданих і депонованих за ним сум. Депоновані суми, що підлягають здаванню в банк, оформляються шляхом складання одного загального видаткового касового ордера.

Належні позивачу суми заробітної плати з вересня по листопад 2013 року відповідач не депонував в порушення Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а напроти, як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, заробітна плата позивача передавалася іншому працівнику в порядку каси взаємодопомоги. У такий спосіб, відповідач грубо порушував трудові права свого працівника ОСОБА_1

ОСОБА_1 був у відпустках, на підставі наданих ним письмових заяв: з 03.01.2012 року по 13.01.2012 року - Наказ № 12/14-К від 30.12.2011 року; 23.08.2012 року по 31.08.2012 року - Наказ № 08/25/2-к від 09.08.2012 року; 05.08.2013 року по 18.08.2013 року - Наказ №19/07-13-к від 22.07.2013 року.

Згідно довідки за результатами перевірки відповідача дотримання законодавства про працю від 19.12.2013 року, яка була проведена Управлінням праці та соціального захисту населення відповідно з вимогами ч.3 ст. 115 КЗпП України, ст. 21 Закону України «Про відпустки» та колективного договору (розд. 4 п.6), заробітна плата за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше, чим за 3 дні до початку відпустки. Однак, в порушення зазначених вимог ОСОБА_1 надана чергова щорічна відпустка згідно наказу від 22.07.2013 року № 10/07-13к з 05.08.2013 року на 14 календарних дні, заробітна плата за час відпустки виплачена 09.09.2013 року, що підтверджено відомістю.

02.12.2013 року позивач через свого представника надіслав до керівництва відповідача заяви про звільнення з 03.12.2013 року. Представником було надіслано з Центрального телеграфу м. Донецька 02.12.2013 року заяву позивача про звільнення на факс (062) 389-22-35 ТОВ «Донецькспецресурс», яку отримав секретар відповідача. Така ж сама заява була відправлена 02.12.2013 року з поштового відділення 83052 м. Донецька рекомендованим повідомленням на адресу фактичного місцезнаходження ТОВ «Донецькспецресурс»: 83044 м. Донецьк, вул. Літке, буд. 28-а та яка була отримана 09.12.2013 року працівником відповідача. Така ж сама заява була відправлена 02.12.2013 року з поштового відділення 83052 м. Донецька цінним листом на юридичну адресу ТОВ «Донецькспецресурс»: Донецьк - 52, був. Шевченко, буд. 105. Але ця поштова кореспонденція працівниками відповідача не отримана та повернута позивачу 11 січня 2014 року. У заяві позивач просив керівництво ТОВ «Донецькспецресурс» звільнити його з 03.12.2013 року за ч.3 ст.38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, у зв'язку з тим, що власник або уповноважений орган підприємства не виконує законодавство про працю, умови колективної трудової угоди. Відповідно до ст.44 КЗпП України просив виплатити вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку. Відповідно до ч.4 ст.83 КЗпП України просив при розрахунку виплатити грошову компенсацію за невикористані частини відпусток 2011-2013 років. Відповідно до ст.ст. 47,49,116 КЗпП України при розрахунку видати належно оформлену трудову книжку, провести повний розрахунок. Вважаючи себе звільненим з роботи 03.12.2013 року, позивач приїхав до відповідача 09.12.2013 року після хвороби, але ОСОБА_1 так і не був звільнений, розрахунок з ним проведений не був, трудова книжка йому не була повернута. Позивачем з Центрального телеграфу м. Донецька 11.12.2013 року на адресу фактичного місцезнаходження ТОВ «Донецькспецресурс» відправлено телеграму з вимогою направити трудову книжку цінним листом та грошові виплати поштовим переводом за місцем його проживання.

17.12.2013 року у поштовому відділенні 83052 м. Донецька позивач отримав цінного листа вих. № 1083 від 09.12.2013 року про те, що позивачу необхідно відпрацювати 14 календарних днів з 10.12.2013 року по 24.12.2013 року. Якщо позивач буде відсутній на робочому місці, то відповідач звільнить позивача за ч.4 ст. 40 КЗп П України.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені. Роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукав працівника припинити трудові відносини з відповідачем, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та його істотність. Відсутність волевиявлення особи на звільнення за власним бажанням позбавляє роботодавця законних підстав для звільнення працівника згідно зі статтею 38 КЗпП України без зазначення частини третьої цієї статті.

З огляду наведеного, суд визнає наказ № 10/12-13-к від 25 грудня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин за ч. 4 ст.40 КЗпП України незаконним; визнає недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 № 18 від 26.12.2013 року про звільнення за ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин; зобов'язує ТОВ «Донецькспецресурс» звільнити ОСОБА_1 з 03.12.2013 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю з виплатою вихідної допомоги у відповідності до діючого законодавства та внести відповідний запис щодо звільнення до трудової книжки; зобов'язує відповідача змінити дату та формулювання причини звільнення на «звільнений за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 03 грудня 2013 року у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю», відповідно до заяви від 02 грудня 2013 року; стягує з ТОВ «Донецькспецресурс» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 6 450 гривень.

Відповідач формулюванням звільнення позивача з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України порушив його право на працевлаштування на іншому місті роботи. Через неправильне формулювання в трудовій книжці причини звільнення позивачу відмовлено в працевлаштуванні з боку потенційних роботодавців. Тому, на підставі ст. 235 КЗпП України відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 10.12.2013 року по день прийняття рішення судом 28.04.2014 року.

Розрахунок середнього заробітку за час в вимушеного прогулу проводиться у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до документів представлених відповідачем середньоденний заробіток позивача ОСОБА_1 складав 97,73 гривень. Кількість робочих днів з дня звільнення по день розгляду справи у суді склала 96 днів. Сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню становить 9382,08 гривень (97,73 грн. середньоденний заробіток х 96 робочих днів з 10.12.2013 року по 28.04.2014 року).

Для контролю та дотримання працівниками встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати на підприємстві використовуються табеля обліку робочого часу відповідно до указу Мінстату України від 05.12.2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинного обліку». ОСОБА_1 в табелях обліку робочого часу за січень-листопад 2013 року проставлені виходи на роботу.

У 2013 року ОСОБА_1 було направлено у відрядження відповідно до ст. 121 КЗпП України: наказом № 003- КМ від 28.01.2013 року в одноденне відрядження 29.01.2013 року в м. Запоріжжя та наказом № 007- КМ від 10.07.2013 року в одноденне відрядження 12.07.2013 року в м. Луганськ.

В порушення п. 9.10.2.Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-1У, п. 1.11 розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженої Наказом Міністерством фінансів України від 13.03.1998 року № 59, авансові платежі на відрядження були проведені 15.07.2013 року, що підтверджено звітом про використання грошей.

Відрядні витрати відшкодовані ОСОБА_1 у розмірі 277,56 гривень після пред'явлення ним звіту про використання грошів, що підтверджено видатковим касовим ордером від 2.08.2013 року.

З доказів, наданих позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 знаходився у відрядженні 03.09.2013 року в м. Алчевськ, що підтверджується разовою перепусткою від 3.09.2013 року № 4078 на ПАТ АМК на ім'я ОСОБА_1, з зазначенням номеру його паспорту; 3.10.2013 року - в м. Алчевськ, що підтверджується разовою перепусткою від 3.10.2013 року № 4779 на ПАТ АМК на ім'я ОСОБА_1, з зазначенням номеру його паспорту, та відомостями у табелі обліку використання робочого часу за жовтень 2013 року, де зазначено, що ОСОБА_1 3.10.2013 року перебуває у відрядженні; 22.11.2013 року - в м. Алчевськ, що підтверджується актом прийому робіт від 22.11.2013 року Алчевському металургійному комбінаті -АМК.

Однак, в порушення п. 9.10.2.Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-1У, п. 1.11 розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженої Наказом Міністерством фінансів України від 13.03.1998 року № 59, авансові платежі на зазначені відрядження не були проведені, наказів про відрядження у м. Алчевськ відповідач не видавав.

Відповідно до положень підпункту 140.1,7 Податкового кодексу України до складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0.2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0.75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 6 грудня 2012 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня -1147 гривень.

Тому, з відповідача необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 добові витрати під час відрядження у м. Алчевськ у сумі 688,20 гривень.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушенням його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації його життя.

Судом встановлено, що відповідачем грубо допущено порушення законних трудових прав позивача ОСОБА_1, що привело до моральних страждань та прийняття додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач був позбавлений можливості забезпечити здійснення своєї трудової діяльності. Тому, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1ко Т.М. з урахуванням вимог розумності і справедливості моральну шкоду в сумі 1000 гривень.

Згідно положень ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, відповідно до ст. 4 п. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави за позовні вимоги матеріального характеру у розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3-х розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 1 січня календарного року, за позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 1 січня календарного року.

Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за позовні вимоги матеріального характеру у розмірі 243,60 гривні, за позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 243,60 гривні.

Керуючись ст.ст. 3,7,10,11,15,16,57,58,59,60,61,209,212,213,214-215,218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» про визнання наказу про звільнення незаконним; визнання недійсним запису у трудовій книжки; зобов'язання змінити дату та формулювання причини звільнення; звільнити позивача за ч.3 ст. 38 КЗпП України; стягнення вихідної допомоги; середнього заробітку за час вимушеного прогулу; суми при звільненні; моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» № 10/12-13-к від 25 грудня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин за ч. 4 ст.40 КЗпП України незаконним.

Визнати запис у трудовій книжці ОСОБА_1 № 18 від 26.12.2013 року про звільнення за ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин - недійсним.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» (Код ЄДРПОУ 34225152) звільнити ОСОБА_1 з 03.12.2013 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю з виплатою вихідної допомоги у відповідності до діючого законодавства та внести відповідний запис щодо звільнення до трудової книжки.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» (Код ЄДРПОУ 34225152) змінити дату та формулювання причини звільнення на «звільнений за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 03 грудня 2013 року у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю».

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» (Код ЄДРПОУ 34225152) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 6 450 гривень

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» (Код ЄДРПОУ 34225152) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 9382 гривень 08 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» (Код ЄДРПОУ 34225152) на користь ОСОБА_1 добові витрати під час відрядження у м. Алчевськ у сумі 688 гривень 20 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» (Код ЄДРПОУ 34225152) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» (Код ЄДРПОУ 34225152) у дохід держави судовий збір у сумі 487 гривень 20 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Токарєва Н.М.

28.04.2014