Постанова

від 24.04.2014 по справі 9/079-12/19

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року Справа № 9/079-12/19

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Вовк І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Леком" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 січня 2014 року та на рішення господарського суду міста Києва від 10 квітня 2013 року у справі № 9/079-12/19 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" до:товариства з обмеженою відповідальністю "Леком", фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 пророзірвання договору оренди та виселення, за участю представників позивача:Поліщук В.А., відповідачів:ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Леком" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору оренди та про виселення відповідачів.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.04.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 позов задоволено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Леком" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та припинити провадження у справі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на помилковість висновків судів щодо наявності підстав для розірвання договору оренди та виселення відповідачів з орендованого у позивача приміщення.

Переглянувши в порядку касаційного провадження оскаржені судові рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2003 позивач (орендодавець) та перший відповідач (орендар) уклали Договір оренди № 1 (надалі - договір оренди), на умовах якого позивач передав першому відповідачу в тимчасове володіння будівлю, що стоїть окремо за адресою АДРЕСА_1 площею 120 кв.м.

Пунктами 4.1, 4.2 договору оренди передбачено, що термін дії договору складає 1 рік з моменту прийняття об'єкта за актом здачі-приймання; якщо жодна із сторін в термін 1 місяць до закінчення строку договору не заявить про намір його розірвати, договір автоматично пролонгується на один рік.

Відповідно до п. 7.2. договору, орендар має право, зокрема, здавати об'єкт, що орендується, у суборенду за умови згоди орендодавця.

В п. 10.1 договору оренди сторонами погоджено, що договір не підлягає розірванню в односторонньому порядку, за винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує його умови та свої зобов'язання.

У зв'язку з тим, що перший відповідач передав частину приміщення в суборенду без згоди позивача, останній звернувся до суду з вимогами про розірвання договору оренди та виселення відповідачів.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про обґрунтованість вимог, оскільки визнали дії першого відповідача порушенням умов укладеного договору, які дають підстави для розірвання договору.

Колегія суддів з такими висновками погоджується.

Так, відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо, зокрема, наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.

Встановивши, що перший відповідач без згоди позивача 11.03.2009 уклав з другим відповідачем договір суборенди об'єкта нерухомості, на умовах якого передав в суборенду будівлю загальною площею 120 кв. м, що стоїть окремо та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суди обох інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення вимог про розірвання договору з підстави, прямо передбаченої вищевказаною статтею.

Водночас, судами обґрунтовано відхилено посилання відповідачів на рішення загальних зборів ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" від 19.09.2007 про надання згоди на передачу орендованого майна в суборенду, оскільки це рішення визнано недійсним рішенням господарського суду Київської області від 06.06.2012 у справі № К14/029-12, що набрало законної сили. Інших доказів наявності згоди орендодавця на укладення договору суборенди відповідачами не надано.

Крім того, судом апеляційної інстанції правильно і вичерпно спростовано доводи відповідачів про те, що передача товариством майна в суборенду своєму учаснику не потребує згоди орендодавця, оскільки такі доводи не узгоджуються ані з умовами договору, ані з приписами чинного законодавства.

Апеляційним судом також зроблено правильний висновок з приводу доводів відповідачів про недотримання позивачем строків надсилання повідомлення про розірвання договору, з огляду на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Отже, недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору.

Враховуючи наведене, обґрунтованими є висновки судів про виселення відповідачів з приміщень у зв'язку з припиненням дії договору оренди внаслідок його розірвання, що також прямо передбачено приписами ст. 785 Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що покладені в основу оскаржених судових рішень висновки зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог скаржника про їх скасування.

Керуючись ст. ст. 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 січня 2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 10 квітня 2013 року - без змін.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді :Борденюк Є.М. Вовк І.В.