Рішення

від 25.04.2014 по справі 916/532/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" квітня 2014 р.Справа № 916/532/14

За позовом: Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіст";

про стягнення 11 500,08 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Лисенко Н.Ю. - довіреність № 15 від 11.04.2014 року;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" звернулася до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіст", в якій просить суд стягнути з останнього 11 500,08 грн., у тому числі 8 000 грн. авторської винагороди, 3 % річних у розмірі 432,00 грн., пені у сумі 2 068,08 грн. та штрафу у розмірі 1000 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у відповідності до умов ліцензійного договору № ОГ-33/12 від 22.03.2012 року, укладеного між ним та відповідачем, відповідач зобов'язався сплатити позивачу авторську винагороду (роялті), яка відповідно до п. 2.4 договору сплачується користувачем (відповідачем) за право публічного виконання творів з репертуару позивача, що становить 5 % від суми валового збору від продажу квитків, але не менше ніж 8000,00 грн., чого останнім зроблено не було та призвело до звернення Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Крім того, позивач, скориставшись своїм правом, за неналежне виконання зобов'язань нарахував відповідачу 3 % річних у розмірі 432,00 грн., пеню у сумі 2 068,08 грн. та штраф у розмірі 1000 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.02.2014р. було порушено провадження у справі №916/532/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 17.03.2014р.

У судове засідання, призначене на 17.03.2014 року, з'явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвали про порушення провадження у справі від 19.02.2014 року на адресу, зазначену у позовній заяві та в спеціальному витязі з ЄДР, складеному станом на 19.02.2014 року (а.с.43-44).

Ухвалою суду від 17.03.2014 року, у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, неподання сторонами витребуваних ухвалою суду доказів, а також з урахуванням усного клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи для надання йому можливості виконати вимоги ухвали суду, розгляд справи було відкладено на 07.04.2014 року.

У судове засідання 07.04.2014р. представники сторін з'явилися, але у повному обсязі вимоги ухвали суду не виконали.

Ухвалою суду від 07.04.2014 року, у зв'язку із неподанням витребуваних ухвалою суду доказів, необхідністю витребування нових доказів, з урахуванням усного клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи для надання йому можливості належним чином підготуватися до розгляду справи, а також клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів (а.с.57), строк розгляду справи у відповідності до ст. 69 ГПК України було продовжено на п'ятнадцять днів та відкладено на 25.04.2014 року.

Одночасно, ухвалою суду від 07.04.2014 року було зобов'язано дирекцію Національного палацу мистецтв «Україна» надати до суду інформацію щодо проведення чи не проведення концерту ОСОБА_2, який мав відбутися 25.03.2012 року у м. Києві, в приміщенні Національного палацу мистецтв «Україна».

У судове засідання 25.04.2014 року з'явився представник позивача, який надав письмові пояснення по справі (а.с.66), згідно яких зазначає, що відповідно до п. 5.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 року № 12 «Про деякі практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», якщо ліцензійним договором передбачено оплатне використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензіарові не може бути відмовлено у вимозі про стягнення плати з мотиву невикористання ліцензіатом відповідно об'єкта (якщо договір є чинним), а тому, як зазначає представник позивача у поясненнях, так як чинність договору не оспорюється, то ліцензіар (позивач) має право вимагати виплати суми авторської винагороди, передбачену ліцензійним договором № ОГ-33/12 від 22.03.2012 року.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні, проте на поставлене судом питання щодо періоду нарахування пені та 3 % річних представник позивача не відповів, у зв'язку з чим зазначене питання залишив на розсуд суду.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіст" у судове засідання не з'явився, хоча про його час та місце був повідомлений належним чином (під розпис), що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про відкладення розгляду справи від 07.04.2014 року (а.с.58).

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу статті ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 509 ЦК України встановлює, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п.п.1,2 ч.1 статті 424 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об'єкта права інтелектуальної власності та виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Згідно ч. 2 ст. 435 ЦК України суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону

Майновим правом інтелектуальної власності на твір у відповідності до ч. 1 п. 2 ст. 440 ЦК України, є виключне право дозволяти використання твору. Використанням твору згідно ч. 1 п.6 ст. 441 ЦК України є його публічне виконання.

Приписами ст. 445 ЦК України встановлено, що автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2012 року між Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав", що здійснює колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права відповідно до Закону України «Про авторське право та суміжні права», та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіст" було укладено ліцензійний договір № ОГ-33 /12 (а.с.28-30).

Згідно п. 2.1 ліцензійного договору, ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" від імені авторів та їх правонаступників, включаючи зарубіжних, надає ТОВ "Авіст" на умовах, визначених цим договором право/невиключну ліцензію/ на публічне виконання на території оприлюднених творів, які відносяться до репертуару ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" під час гастрольного заходу: Концерту ОСОБА_2, який відбудеться 25 березня 2012 року в м. Києві, у приміщенні Національного палацу мистецтв "Україна" , що має 3600 посадочних місць, мінімальна ціна квитка 150 грн., максимальна ціна квитка 1000грн., а ТОВ "Авіст" зобов'язується виплачувати ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" авторську винагороду (роялті) згідно з умовами даного договору та Закону.

Пунктом 2.4 договору, сторони визначили, що сума авторської винагороди (роялті) становить 5 % від суми валового збору від продажу квитків, але не менше 8 000 грн.

Відповідно до п. 2.5 договору, використовуючи твори з репертуару ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав", відповідач зобов'язується вести точний облік творів, їх авторів та виконавців і не пізніше 20 днів після проведення гастрольного заходу, у якому здійснювалось публічне виконання творів перерахувати на поточний рахунок позивача авторську винагороду у розмірі, визначеному у п. 2.4 даного договору (п. 2.5.1 договору).

Як вбачається з інформації, яка міститься у загальнодоступній мережі Інтернет, гастрольний захід, а саме Концерт ОСОБА_2, дійсно відбувся 25 березня 2012 року в м. Києві, у приміщенні Національного палацу мистецтв "Україна.

Крім того, в підтвердження зазначених відомостей до суду (під час підготовки повного тексту рішення) на виконання вимог ухвали від Національного палацу мистецтв «Україна» надійшов лист від 23.04.2014 року за вих. № 04/02-17/174, в якому також зазначено, що 25.03.2012 року у приміщенні ДП «НПМ «Україна» відбувся концерт співака ОСОБА_2 на підставі укладеного між ДП «НПМ «Україна» та ТОВ «Авіст» договору про надання послуги по організації та проведенню замовником заходу.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором та не сплатив позивачу передбачену ліцензійним договором суму авторської винагороди у строки та у розмірі, що встановлені п.п.2.4 та 2.5.1 договору.

Враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 8 000 грн. відповідач, згідно приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, суду не надав, суд вважає позовні вимоги Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" в цій частині цілком обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у розмірі 432,00 грн. суд вказує наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний, зокрема, сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.8), суд дійшов висновку про його помилковість з огляду на неправильно визначений позивачем період нарахування 3% річних, оскільки, з урахуванням п.2.5.1 договору та п.5 ст. 254 ЦК України, днем, коли зобов'язання по договору повинно було бути виконаним, є 16.04.2012 року, а відтак, днем, з якого слід здійснювати нарахування санкцій, є 17.04.2012 року .

З урахуванням викладеного, судом, за допомогою системи „Ліга-Закон", зроблено власний розрахунок 3 % річних.

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн.) Період простроченняКількість днів прострочення Розмір процентів річних Загальна сума процентів 8000.0 17.04.2012 - 28.01.2014 652 3 % 428.71

Таким чином, сума 3 % річних, яка підлягає стягненню, становить 428,71 грн .

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 068, 08грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 2.7 договору сторони встановили, що в разі невиконання відповідачем п. 2.5.1 договору, останній зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми невиплаченої авторської винагороди за кожен день затримки.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

П.6 ст 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, судом, при перевірці розрахунку пені (а.с.8) було встановлено їх помилковість, спричинену невірним визначенням періоду та кількістю днів прострочення, у зв'язку з чим судом, з урахуванням приписів п. 5 ст. 254 ЦК України та п. 6 ст. 232 ГК України, за допомогою системи „Ліга-Закон", зроблено власний розрахунок пені.

Розрахунок суми пені

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 8000.0 17.04.2012 - 17.10.2012 184 7.5000 % 0.041 %* 603.28

Таким чином, загальна сума пені за договором, яка підлягає стягненню в межах даного позову, складає 603,28 грн.

Аналізуючи вимоги про стягнення штрафу у сумі 1 000 грн., суд вказує наступне.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. у справі №20/246-08, які є обов'язковими для суду при прийнятті рішення, відповідно до ст. 82 та ст. 111-28 ГПК України, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Пунктом 2.7 договору сторони погодили, що в разі невиконання відповідачем п.п. 2.5.2, 2.5.3, 3.2, 5.1 договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 500 грн. за кожне порушення кожного пункту.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 1 000 грн. за невиконання п. 2.5.2 та п.2.5.3 договору.

Так, пунктами 2.5.2 та 2.5.3 договору передбачено обов'язок відповідача надати позивачу безпосередньо або через представника звіт про публічне виконання творів за формою, наведеною у додатку 1 до даного договору в електронному вигляді за адресою mf3@uacrr.kiev.ua (Звіт подається в файлі формату Excel) та безпосередньо або через представника надати відомість з деталізацією доходу (валового збору), отриманого відповідачем від продажу квитків при проведенні гастрольного заходу.

Приймаючи до уваги, що доказів виконання відповідачем обов'язків, встановлених вказаними пунктами, матеріали справи не містять, перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем (а.с.8), суд вважає його вірним, а вимоги в цій частині цілком обґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Враховуючи, що наявність будь-яких збитків, викликаних правопорушеннями відповідача, позивачем не доведена та подібні вимоги ним не заявлялися, а також те, що обидва правопорушення, які виникли в силу невиконання відповідачем п. 2.5.2 та п. 2.5.3 договору, є взаємопов'язаними суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, вважає за доцільне та правомірне зменшити нарахований позивачем штраф до 500 грн.

З урахуванням часткового задоволення судом позову Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав", витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог без врахування зменшення судом розміру штрафу.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіст" (65058, Одеська область, м. Одеса, проспект Шевченка, будинок 31, код ЄДРПОУ 31976893) на користь Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01030, м. Київ, Шевченківський район, вул. Богдана Хмельницького, буд. 41, літера А, офісне приміщення 1,2,3, код ЄДРПОУ 31025266) основну суму боргу у розмірі 8 000 /вісім тисяч / грн. 00 коп., 603/ шістсот три/грн. 28 коп. пені; 428 /чотириста двадцять вісім/ грн. 71 коп. 3% річних; 500 /п'ятсот/ грн. штрафу та 1 593 /одна тисяча п'ятсот дев'яносто три / грн. 69 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.04.2014р.

Суддя Щавинська Ю.М.