Рішення

від 24.04.2014 по справі 905/875/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.04.2014 Справа № 905/875/14

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Волзі І.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-СТАРТ», м. Донецьк

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК-ТЕЛЕКОМ», м. Луцьк

про стягнення заборгованості, пені, 3% річних всього у розмірі 15448,67 гривень та усунення перешкод у користуванні майном

Представники сторін:

Від позивача: Литвиненко О. М.

Від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-СТАРТ» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК-ТЕЛЕКОМ» про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 6988,00 гривень, витрат на електроенергію у розмірі 8472,58 гривень, пені у розмірі 201,03 гривень, 3% річних у розмірі 414,69 гривень та зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном шляхом надання доступу до приміщення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди нерухомого майна №118 від 01.04.2011р. зі сплати орендної плати та витрат на електроенергію за період 01.01.2012р., з 01.06.2012р. по 31.05.2012р., у зв'язку з чим виникла стягувана заборгованість, підстави для нарахування пені та 3% річних. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні майном, позивач посилається на те, що відповідачем не звільнено об'єкт оренди та не повернуто майно за актом приймання-передачі, що створює неможливість доступу до приміщення. В своїх письмових поясненнях також наголошував на створенні відповідачем перешкод у користуванні майном шляхом ненадання позивачу як орендодавцю доступу до приміщення відповідно до приписів п. 5.7 договору.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався. Надав відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що сторонами не підписувались акти наданих послуг по оренді приміщень та наданню послуг електроенергії, як того потребує Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже, послуги за стягуваний період є такими, що не надавались, позивачем не надано доказів виставлення відповідачу рахунків на оплату спожитої останнім електроенергії, зняття показань з електричних лічильників за стягуваний період та доказів того, що цю електричну енергію спожив саме відповідач, пеня не може бути стягнута з відповідача через сплив строку позовної давності, підстав для нарахування 3% річних з 06.01.2012р. нема, адже позивачем не доведено розмір заборгованості, та позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність перешкод у користуванні майном та доступу до приміщення.

Відповідачем неодноразово надавались заяви про передання матеріалів справи за підсудністю, в обґрунтування яких посилався на те, що оскільки місцезнаходженням відповідача є м. Луцьк, згідно із ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справа повинна бути передана до господарського суду Волинської області, які судом задоволені не були.

В перебігу розгляду справи позивачем було надано заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у за період з 01.08.2012р. по 31.05.2013р. розмірі 6400,00 гривень, витрати на електроенергію з 01.06.2012р. по 30.09.2012р. у розмірі 8472,58 гривень, пеню у розмірі 284,14 гривень та 3% річних у розмірі 291,95 гривень.

Дана заява була прийнята судом до розгляду в якості заяви про зменшення позовних вимог в частині суми заборгованості з орендної плати та 3% річних та їх збільшення в частині розміру пені.

Відповідачем було подано заву про відвід судді, яку було розглянуто та у задоволенні якої відмовлено через безпідставність, про що винесено відповідну ухвалу.

Строк розгляду справи на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжувався. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ

01.04.2011р. позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна №118, за умовами п.1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв за актом приймання-передачі від 01.04.2011р. у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 89, адміністративна будівля, блок 1, тех. поверх, площею 6,00 кв.м, частина даху будівлі площею 2,0 кв.м.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендна плата визначена на підставі діючого законодавства України та підлягає оплаті орендарем за кожен повний та неповний місяць фактичного користування.

З 01.02.2012р. плата за користування майном складає 640,00 гривень на місяць з урахуванням ПДВ (п. 4.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 26.12.2011р.).

Згідно із п. 10.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2011р. Строк дії договору було продовжено до 31.12.2012р. додатковою угодою №1 від 26.12.2011р.

Пунктом 10.5 договору передбачено механізм автоматичної пролонгації договору за відсутності заяв сторін про припинення чи зміну умов договору, що узгоджується з приписами ст. 764 Цивільного кодексу України та ст. 284 Господарського кодексу України

Отже, оскільки сторонами не надано доказів наявності їх заперечень проти продовження строку дії договору оренди, суд приходить до висновку про продовження строку дії цього договору на той самий строк, тобто до 31.09.2014р.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди №118 від 01.04.2011р., позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати з 01.08.2012р. по 31.05.2013р. у розмірі 6400,00 гривень, витрати на електроенергію з 01.06.2012р. по 30.09.2012р. у розмірі 8472,58 гривень, пеню у розмірі 284,14 гривень, 3% річних у розмірі 291,95 гривень та зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні майном шляхом надання доступу до приміщення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору оренди №118 від 01.04.2011р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із змісту прав та обов'язків сторін, визначених договором №118 від 01.04.2011р., його предмету, такий договір кваліфікується судом як договір найму (оренди). Як встановлено ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, в контексті зазначених норм, укладений між сторонами договір оренди №118 від 01.04.2011р. є належною правовою підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.ч.1,5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від сплати орендної плати згідно визначених договором умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як встановлено судом, відповідачем грошові зобов'язання за договором були виконані не в повному обсязі, а саме не здійснено оплату орендної плати у розмірі 6400,00 гривень за період з 01.08.2012р. по 31.05.2013р. - жодних доказів на спростування зазначених обставин, всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в повному обсязі.

Посилання відповідача на той факт, що сторонами не підписувалися первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій - акти наданих послуг по оренді приміщень, як того потребує Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже, послуги за стягуваний період позивачем не надавались, судом до уваги не сприймаються, адже умовами договору не передбачений обов'язок сторін складати відповідні акти, а акт приймання-передачі майна в оренду є належним доказом користування відповідачем майном, а отже і необхідності внесення орендних платежів у розглядуваний період.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на електроенергію за період з 01.06.2012р. по 30.09.2012р. у розмірі 8472,58 гривень, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 4.8 договору орендна плата, вказана в п. 4.2 договору, не включає в себе вартість електроенергії та інших наданих комунальних послуг.

Пунктом 4.9 договору встановлено, що до інших обов'язкових платежів належить відшкодування витрат орендодавця за спожиту орендарем електроенергію. Орендар щомісячно відшкодовує витрати орендодавця, понесені ним у зв'язку з оплатою за спожиту електроенергію на підставі рахунку, виставленого ДЕС ВАТ «Донецькобленерго» (договір №627 від 16.06.1999р.), а також здійснює передоплату за наступний місяць в сумі, що дорівнює сумі рахунку, отриманого за поточний місяць. Орендар сплачує спожиту електроенергію на підставі рахунку, виставленого Орендодавцем протягом трьох банківських днів після його отримання.

На підтвердження своїх вимог позивачем надано:

- акти зняття контрольних даних лічильника від 18.06.2012р., 16.07.2012р., 16.08.2012р. та 17.09.2012р., підписані позивачем, з яких вбачається, що відповідачем спожито загалом за цей період 7458,00 Квтч;

- акти здачі-приймання робіт №П-00000944 від 9.06.2012р., №П-00001115 від 17.07.2012р., №П-00001280 від 17.08.2012р., №П-00001490 від 21.09.2012р., підписані з боку позивача, на загальну суму 8472,58 гривень;

- рахунки-фактури на відшкодування витрат за електроенергію №П-00000932 від 19.06.2012р., №П-0001101 від 17.07.2012р., №П-00001267 від 17.08.2012р. та №П-00001477 від 21.09.2012р. на загальну суму 8472,58 гривень;

- акти надання послуг з відшкодування витрат на електроенергію №632 від 19.06.2012р., №653 від 17.07.2012р., №747 від 17.08.2012р., №851 від 18.09.2012р., складені позивачем та ВАТ «Донецький проектно-конструкторний технологічний інститут» за договором №51-к від 01.04.2011р. на загальну суму 193124,92 гривень;

- договір №51-к від 01.04.2011р. про спільне утримання нерухомого майна, укладений між позивачем та ВАТ «Донецький проектно-конструкторний технологічний інститут», яким передбачений обов'язок позивача відшкодовувати витрати на електроенергію;

- банківські виписки на підтвердження оплати позивачем витрат на електроенергію за договором №51-к від 01.04.2011р.;

- договір №627 на користування електричною енергією, укладений між ВАТ «Донецький проектно-конструкторний технологічний інститут» та ВАТ «Донецькобленерго»;

- рахунки за електроенергію за договором №627 за червень-вересень 2012р. та банківські виписки на підтвердження оплати ВАТ «Донецький проектно-конструкторний технологічний інститут» цих рахунків.

Також позивачем були надані письмові пояснення, в яких він зазначав про те, що оскільки договір безпосередньо із ВАТ «ДТЕК Донецькобленерго» було укладено лише 27.06.2013р., позивач здійснював відшкодування витрат на електроенергію саме на підставі договору №51-к від 01.04.2011р.

Крім того, обов'язок відповідача проводити компенсацію витрат на електроенергію згідно договору №627 від 16.06.1999 року укладеного ВАТ «Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут» встановлено змістом п. 4.9 договору, тобто сторони за договором оренди домовилися про те, що відшкодування зазначених витрат має здійснюватися відповідачем на користь позивача, не дивлячись на те, що стороною у правовідносинах із електропостачальною організацією позивач не є.

Отже, дослідження усіх наданих позивачем доказів дає суду підстави дійти висновку про доведеність факту понесення позивачем витрат на електроенергію, а отже, і про необхідність відшкодування відповідачем цих витрат у розмірі, пропорційному до площі приміщення, яке орендується.

Посилання відповідача на той факт, що рахунки на електроенергію позивачем не виставлялися, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

В матеріалах справи наявний опис вкладення до цінного листа від 21.11.2013р. та накладна №0034286 від 07.11.2013р., з яких вбачається направлення актів здачі-приймання робіт та рахунків-фактур на адресу відповідача, визначену договором, а саме: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1.

Відповідно до п. 5.12 договору орендар зобов'язаний не пізніше 10 днів після здійснення повідомляти орендодавця про зміну місцезнаходження. При цьому обов'язково складається додаткова угода до договору, яка враховує ці зміни. Не складання такої додаткової угоди є грубим порушенням договору, та не перешкоджає стягненню орендної плати відповідно до договору.

З наданих відповідачем документів вбачається, що рішенням загальних зборів відповідача від 11.04.2013р. змінено юридичну адресу підприємства на м. Луцьк, вул. Дубнівська, 23.

Проте, в матеріалах справи відсутня додаткова угода сторін, в якій би було зазначено про зміну адреси відповідача, чи будь-які листи відповідача, в яких би він повідомляв позивача про таку зміну за для виконання приписів п. 5.12 договору.

З огляду на викладене вище, опис вкладення до цінного листа від 21.11.2013р. та накладна №0034286 від 07.11.2013р. приймаються судом як належний доказ виставлення рахунків, а отже, зумовлюють виникнення у відповідача обов'язку з їх оплати, враховуючи приписи ст. 530 Цивільного кодексу України.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на електроенергію у розмірі 8472,58 гривень також підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 284,14 гривень.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам позивача в цій частині суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст.216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.6 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати орендодавцем орендної плати орендарю нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати.

Як вже зазначалось, відповідач у своєму відзиві наголошує на тому, що позовні вимоги щодо стягнення пені задоволенню не підлягають через сплив терміну позовної давності. В той же час, в перебігу розгляду справи позивачем було надано розрахунок пені вже з врахуванням строків позовної давності.

Отже, перевіривши відповідність наданого позивачем уточненого розрахунку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені в повному обсязі, а саме у розмірі 284,14 гривень.

Також позивачем просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 291,95 гривень.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог в цій частині, а саме в розмірі 219,75 гривень через неправильне визначення позивачем розміру заборгованості на момент початку нарахування 3% річних.

Щодо позовних вимог в частині усунення перешкод у користування майном шляхом надання доступу до приміщення, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В обґрунтування своїх вимог в цій частині позивач посилається на те, що відповідачем не звільнено об'єкт оренди та не повернуто майно за актом приймання-передачі, а також на той факт, що в порушення умов п. 5.7 договору представник позивача не допускається відповідачем до приміщення для перевірки правильності використання майна та відповідності мети використання майна його цільовому використанню, визначеному п. 2.1 договору, на підтвердження чого надав лист б/н від 10.05.2013р., в якому зазначає про те, що йому не надається доступ до приміщення та вимагає його надання.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту існування між сторонами спору щодо користування майном, так як і факту наявності перешкод у доступі позивача до приміщення, наданого ним в оренду.

Один лише наданий позивачем лист б/н від 10.05.2013р. не може бути прийнятий судом як безумовне свідчення того, що відповідач не надає позивачу доступ до приміщення.

Попередні висновки суду про чинність договору оренди до 31.09.2014р. також спростовують доводи позивача в цій частині, адже підстав для звільнення та повернення майна відповідачем не вбачається.

Отже, позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні майном задоволенню не підлягають через недоведеність.

Відхиляючи клопотання відповідача про направлення справи за підсудністю, суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до приписів ст. 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що оскільки його юридичною адресою є м. Луцьк, вул. Дубнівська, 23, справа повинна розглядатися за місцезнаходженням відповідача господарським судом Волинської області.

В той же час, в позовній заяві сформульовані дві позовні вимоги: стягнення заборгованості та усунення перешкод у користуванні майном.

У п.20.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» зазначено, що статтею 16 ГПК встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна. Місцезнаходження майна має бути підтверджено документально.

В матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності позивача на приміщення в будівлі проектного інституту за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 89, що свідчить про наявність підстав для розгляду позову саме господарським судом Донецької області, оскільки в силу приписів ст. 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються за місцезнаходженням майна за виключною підсудністю.

Той факт, що позовні вимоги в цій частині були заявлені безпідставно, що на думку відповідача було підставою для передання справи за підсудністю до господарського суду Волинської області, судом до уваги не приймається, оскільки встановлення підставності чи безпідставності позовних вимог відбувається лише на стадії прийняття рішення по справі та, тому, на визначення підсудності у розглядуваному випадку впливати не може.

Судовий збір за розгляд позовних вимог майнового характеру (стягнення заборгованості) відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини, в інший частині (усунення перешкод у користуванні майном) - на позивача.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 48, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-СТАРТ» до товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК-ТЕЛЕКОМ» задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК-ТЕЛЕКОМ» (43010, Волинська область, м. Луцьк, вул. Дубнівська, 23, код 30184815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-СТАРТ (83086, м. Донецьк, вул. Постишева, 29, код 36513081) заборгованість з орендної плати у розмірі 6400,00 гривень, з витрат на електроенергію у розмірі 8472,58 гривень, пеню у розмірі 284,14 гривень, 3% річних у розмірі 219,75 гривень, судовий збір у розмірі 1720,50 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 24.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 28.04.2014р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник