Рішення

від 23.04.2014 по справі 910/4275/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4275/14 23.04.14

за позовом: Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі:

1. Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

2. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ, ЄДРПОУ 19020407

до відповідача 1: Деснянської районної у м.Києві ради, м.Київ, ЄДРПОУ 26077566

до відповідача 2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ, ЄДРПОУ 19030825

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідністю «Фавор», м.Київ, ЄДРПОУ 24579186

про визнання недійсним пункту рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна

Суддя Любченко М.О.

Представники:

прокурор: Онуфрієнко А.О. - за посв.

від позивача 1: Козак А.Л. - по дов.

від позивача 2: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від відповідача 3: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Деснянського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі позивача 1, Київської міської ради, м.Київ та позивача 2, Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ до відповідача 1, Деснянської районної у м.Києві ради, м.Київ, відповідача 2, Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ та відповідача 3, Товариства з обмеженою відповідністю «Фавор», м.Київ про:

- визнання недійсним пункту 1 рішення №32 від 28.10.2008р. Деснянської районної у м.Києві ради «Про перелік об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках» з додатком про включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках шляхом викупу нежитлового приміщення по вул.Братиславській, 32 у Деснянському районі м.Києва;

- визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень (в літ.А) з №1 по №10 (групи приміщень №9), загальною площею 88,70 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32, що укладений 23.02.2009р. між Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фавор»;

- витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фавор» нежитлових приміщень (в літ.А) з №1 по №10 (групи приміщень №9), загальною площею 88,70 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32, вартістю 398 538 грн., у комунальну власність територіальної громади міста Києва.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на ті обставини, що Деснянською районною у м.Києві радою було неправомірно включено нежитлові приміщення по вул.Братиславській, 32 у м.Києві до переліку об'єктів, які підлягають приватизації. При цьому, прокурор зазначає, що спірні приміщення належать до комунальної власності міста Києва, проте не Деснянського району, а тому право на розпорядженням таким майном має виключно Київська міська рада.

Позивач 1 в судовому засіданні 23.04.2014р. зазначив, що спірний об'єкт нерухомого майна станом на дату винесення Деснянською районною у м.Києві радою рішення №32 від 28.10.2008р. був віднесений до власності територіальної громади Деснянського району міста Києва.

Відповідач 2 у відзиві вих.№30-10/3410 від 01.04.2014р. підтримав доводи прокурора, що викладені в позовній заяві, щодо неправомірності спірного рішення Деснянської районної у м.Києві ради. Крім того, відповідачем 2 було зазначено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву є неналежним відповідачем у справі, оскільки Представництво Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва було ліквідовано без правонаступництва.

В судове засідання відповідач 2 не з'явився. Разом з цим, згідно з позицією Пленуму Вищого господарського суду України, яка икладеною у п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Враховуючи, що у попередньому судовому засіданні представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву був присутнім, що відображено у протоколі судового засідання від 02.04.2014р., господарський суд вважає встановленим факт належного повідомлення відповідача 2 про дату, час та місце розгляду справи.

Позивач 2 та відповідачі 1, 3 в судове засідання не з'явились, письмових пояснень по суті справи не надали, про причини неявки суд не повідомили.

При цьому, Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Деснянська районна у м.Києві рада були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103028385424 та №0103028385432. Належне повідомлення Товариства з обмеженою відповідністю «Фавор» про розгляд справи підтверджується залученим до матеріалів справи реєстром поштових відправлень від 07.04.2014р., що повністю відповідає позиції Пленуму Вищого господарського суду України, яка викладена в п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Наразі, суд зазначає, що судову кореспонденцію було направлено на юридичну адресу вказаного учасника судового процесу, яка зазначена у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку позивача 2 та відповідачів 1, 2, 3 в судове засідання, господарський суд зазначає, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, незважаючи на те, що позивач 2 та відповідачі 1, 2, 3 в судове засідання не з'явились і не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та позивача 1, господарський суд встановив:

28.10.2008р. Деснянською районною у місті Києві радою було прийнято рішення №32 «Про перелік об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках». Пунктом 1 вказаного рішення органу місцевого самоврядування було затверджено перелік об'єктів, що підлягають приватизації у 2008-2009 роках, до якого включено, у тому числі, нежитлове приміщення по вул.Братиславській, 32 у м.Києві.

На виконання рішення №32 від 28.10.2008р. Деснянської районної у місті Києві ради Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва винесено наказ №105 від 02.12.2008р. «Про рішення по заяві на приватизацію нежитлового приміщення, що орендує Товариство з обмеженою відповідальністю «Фавор», по вул.Братиславській, 32, літера А», яким наказано провести приватизацію спірного об'єкта нерухомого майна шляхом викупу.

23.02.2009р. між Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фавор» (покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщення шляхом викупу, за змістом п.1 якого продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення (в літ.А) з №1 по №10 (групи приміщень №69), загальною площею 88,70 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32.

Відповідно до п.2 зазначеного договору відчужувані нежилі приміщення належать територіальній громаді Деснянського району м.Києва на підставі свідоцтва про право власності серії САС №247925, яке видано 02.02.2009р. Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно зі ст.657 Цивільного кодексу України в редакції, яка була чинна на момент укладення спірного договору, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 3 ст.640 Цивільного кодексу України у відповідній редакції було передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

23.02.2009р. договір купівлі-продажу, який укладений між Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фавор», було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №363 та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за №3345220.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що прокурор звернувся до суду, у тому числі, з вимогою про визнання недійсним договору від 23.02.2009р. купівлі-продажу приміщення шляхом викупу, господарським судом було встановлено, що спірний правочин було вчинено 23.02.2009р. з моменту його державної реєстрації.

04.03.2009р. нежитлові приміщення загальною площею 88,70 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32, були передані Товариству з обмеженою відповідальністю «Фавор» за актом б/н від 04.03.2009р. приймання-передачі приміщення.

Оцінюючи подані прокурором та сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

При цьому, частиною 2 вказаної вище статті Закону України передбачено, що у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами (ч.3 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Так, згідно з п.п.30, 31 ч.1 ст.26 вказаного Закону України до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесені повноваження з прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

За приписами ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правом комунальної власності є право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом ч.4 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

При цьому, виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом), крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, вирішується, зокрема, питання щодо визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах (п.1 ч.2 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

За приписами ч.1 ст.59 вказаного Закону України рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» встановлено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

Частиною 2 ст.9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» встановлено, що порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначається Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» з особливостями передбаченими цим законом.

Особливості повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів передбачено ст.41 Закону України «Про місце самоврядування в України».

Так, відповідно до ч.1 даної статті Закону України питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад.

Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами (ч.2 ст.41 Закону України «Про місце самоврядування в Україні»).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням №3/1437 від 06.09.2001р. Київської міської ради «Про районні у місті Києві ради» вирішено утворити районні у місті Києві ради, у тому числі, Деснянську районну у місті Києві раду, а також доручено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міські державній адміністрації) внести пропозиції щодо передачі у відання новоутворених районних у м.Києві рад майна, коштів, підприємств, установ та організацій.

27.12.2001р. Київською міською радою було прийнято рішення №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва», яким затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Києва (додаток 1), перелік об'єктів комунальної власності територіальних громад районів міста Києва (додатки 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11) та перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що передаються до сфери управління виконавчих органів районних у місті Києві рад (додаток 12).

Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Деснянського району м.Києва було викладено в додатку 4 до рішення №208/1642 від 27.12.2001р. Київської міської ради. При цьому, до об'єктів нежитлового фонду Деснянського району м.Києва було включено нежилий будинок площею 88,90 кв.м по вул.Братиславська, 32 (п.33 розділу 1.1б таблиці 7).

Прокурор, звертаючись до суду з розглядуваним позовом, зазначає про неправомірність пункту 1 рішення №32 від 28.10.2008р. Деснянської районної у м.Києві ради «Про перелік об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках», посилаючись, при цьому, на виключення нежитлового приміщення по вул.Братиславська, 32 з переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Деснянського району м.Києва та включення його до комунального майна територіальної громади міста Києва на підставі рішення №84-1/84 від 28.08.2008р. Київської міської ради.

З метою повного та всебічного розгляду справи судом були перевірені вказані доводи прокурора, в результаті чого встановлено наступне.

Дійсно, 28.08.2008р. Київською міською радою було прийнято рішення №84-1/84 «Про внесення змін до рішення Київради від 27.12.2001р. №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва», яким відповідно до ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з метою збереження комунального майна, були внесені зміни до ряду рішень Київської міської ради, у тому числі, рішення №208/1642 від 27.12.2001р. «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва».

Дослідивши зміст змін, що були внесені до рішення №208/1642 від 27.12.2001р. позивача, судом було встановлено, що перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Києва (додаток 1) було доповнено новими позиціями, серед яких нежитлове приміщення по вул.Братиславська, 32 у Деснянському районі м.Києва не значиться. Одночасно, вказаний об'єкт нерухомого майна з переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Деснянського району м.Києва (додаток 4) виключено не було.

Тобто, судом встановлено, що як станом на 28.08.2008р., так і на момент прийняття рішення №32 від 28.10.2008р. Деснянської районної у м.Києві ради «Про перелік об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках» спірне нерухоме майно було віднесено до відання Деснянської районної у м.Києві ради, яка відповідно і мала право на розпорядження ним.

Наразі, судом також враховані пояснення позивача 1, які надані в судовому засіданні 23.04.2014р., про те, що спірний об'єкт нерухомого майна станом на дату винесення Деснянською районною у м.Києві радою рішення №32 від 28.10.2008р. був віднесений до власності територіальної громади Деснянського району міста Києва.

Таким чином, доводи прокурора про те, що спірне майно було виключено з 28.08.2008р. з переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Деснянського району м.Києва є помилковими та такими, що не підтвердились в процесі розгляду справи, у зв'язку з чим у господарського суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним пункту 1 рішення №32 від 28.10.2008р. Деснянської районної у м.Києві ради «Про перелік об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках» з додатком про включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках шляхом викупу нежитлового приміщення по вул.Братиславській, 32 у Деснянському районі м.Києва.

За приписами ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п.2.10 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України в силу припису ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Прокурор, заявляючи вимогу про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32, що укладений 23.02.2009р. між Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фавор», зазначає про порушення порядку приватизації майна внаслідок прийняття Деснянською районною у м.Києві радою неправомірного рішення.

Разом з цим, як вказувалось судом вище, твердження прокурора про неправомірність пункту 1 рішення №32 від 28.10.2008р. Деснянської районної у м.Києві ради «Про перелік об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках» не були прийняті судом до уваги.

Станом на теперішній час, матеріали справи не містять доказів скасування зазначеного рішення Деснянської районної у м.Києві ради, вказаний акт відповідача 1 є чинним та підлягає виконанню. Враховуючи те, що спірний договір купівлі-продажу був укладений на виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування, то без скасування такого рішення у встановленому законом порядку у суду відсутні правові підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Одночасно, інших підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32, що укладений 23.02.2009р. між Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фавор», прокурором та позивачами суду не повідомлено.

Крім того, з приводу посилань прокурора на порушення приватизаційної процедури господарський суд зазначає, що за змістом ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення від 24.06.2003р. Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

В рішенні від 20.10.2011р. Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що прокурором та позивачами не було доведено наявності підстав для визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень (в літ.А) з №1 по №10 (групи приміщень №9), загальною площею 88,70 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32, що укладений 23.02.2009р. між Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фавор», відповідні позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене вище, з огляду на висновки суду про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу від 23.02.2009р., похідні позовні вимоги про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фавор» нежитлових приміщень (в літ.А) з №1 по №10 (групи приміщень №9), загальною площею 88,70 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32, вартістю 398 538 грн., у комунальну власність територіальної громади міста Києва, також не підлягають задоволенню.

Крім того, з приводу пред'явлення розглядуваного позову до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Разом з цим, прокурором не було доведено належними та допустимими доказами факту порушення або невизнання відповідачем 2, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву прав та законних інтересів Київської міської ради, стосовно яких заявлено позовні вимоги.

Зокрема, матеріали справи свідчать, що спірне нерухоме майно за договором від 23.02.2009р. купівлі-продажу нежитлових приміщень було відчужено саме Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва.

Проте, наказом №2542 від 16.11.2010р. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву «Про ліквідацію Представництва Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва» Представництво Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва, яке виступало продавцем за спірним договором, було ліквідовано без правонаступництва.

Таким чином, судом не було встановлено факту порушення речового права позивача з боку відповідача 2, що також свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що позов Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ до Деснянської районної у м.Києві ради, м.Київ, Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ та Товариства з обмеженою відповідністю «Фавор», м.Київ про визнання недійсним пункту рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна є необґрунтованим та не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Заява прокурора, яка викладена в позовній заяві, про забезпечення позову шляхом накладення арешту та встановлення заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Фавор» та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо відчуження спірного майна залишена судом без задоволення з урахуванням наступного:

Згідно зі ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, у тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.

Відповідно до змісту п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту та заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти певні дії заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання ймовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропоновані заходи до забезпечення позову дійсно можу виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимогам ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, прокурором та позивачами 1, 2 не було доведено наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та встановлення заборони вчиняти певні дії. Зокрема, прокурором, Київською міською радою та Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не представлено до матеріалів справи доказів, з фактом існування яких прокурор та позивачі 1, 2 пов'язують необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову.

Тобто, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», заява прокурора підлягає залишенню без задоволення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За змістом п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

За таких обставин, судовий збір в розмірі 4263 грн. підлягає стягненню з Київської міської ради та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ до Деснянської районної у м.Києві ради, м.Київ, Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ та Товариства з обмеженою відповідністю «Фавор», м.Київ про визнання недійсним пункту 1 рішення №32 від 28.10.2008р. Деснянської районної у м.Києві ради «Про перелік об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках» з додатком про включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках шляхом викупу нежитлового приміщення по вул.Братиславській, 32 у Деснянському районі м.Києва; визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень (в літ.А) з №1 по №10 (групи приміщень №9), загальною площею 88,70 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32, що укладений 23.02.2009р. між Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м.Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фавор»; витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фавор» нежитлових приміщень (в літ.А) з №1 по №10 (групи приміщень №9), загальною площею 88,70 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Братиславська, 32, вартістю 398 538 грн., у комунальну власність територіальної громади міста Києва.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 2131,50 грн.

Стягнути з Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.10, ЄДРПОУ 19020407) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 2131,50 грн.

У судовому засіданні 23.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 28.04.2014р.

Суддя М.О. Любченко