Рішення

від 29.04.2014 по справі 903/374/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 квітня 2014 р. Справа № 903/374/14

за позовом підприємця ОСОБА_1, смт. Ратне, Волинська область

до відповідача: Хлібокомбіната Любешівської райспоживспілки, смт. Любешів, Волинська область

про стягнення 286 645 грн. 55 коп.

Суддя Шум М. С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 28.04.2014 року

від відповідача: Лащ Г. Г., довіреність від 28.04.2014 року №219

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Суть спору: позивач - підприємець ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача - хлібокомбіната Любешівської райспоживспілки 286 645 грн. 55 коп. в т. ч. 268 075 грн. 00 коп. основного боргу, 8 315 грн. 76 коп. пені, 7 627 грн. 84 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 2 626 грн. 95 коп. 3% річних та судовий збір в розмірі 5 732 грн. 91 коп.

Позов обґрунтований невиконанням відповідачем, взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого згідно видаткових накладних та згідно договору поставки від 22.11.2013 року товару.

Представник відповідача в додаткових поясненнях від 28.04.2014 року №218 зазначає, що основний борг перед позивачем сплачено повністю, а тому позов просить відхилити. В підтвердження викладеного відповідачем долучено до матеріалів справи відповідні платіжні доручення.

Крім того, відповідач долучив до матеріалів справи установчі документи підприємства.

Представник позивача проплату відповідачем основної суми боргу підтвердив повністю, долучив до матеріалів справи докази оплати боргу, акт звірки взаємних розрахунків станом на 28.04.2014 року, підписаний обома сторонами та скріплений печатками.

Враховуючи викладене, представник позивача в судовому засіданні просив стягнути з відповідача 8 315 грн. 76 коп. пені, 7 627 грн. 84 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 2 626 грн. 95 коп. 3% річних та судові витрати по справі в розмірі 5 732 грн. 91 коп.

Представник відповідача відповідні вимоги заперечувала, посилаючись на сплату основного боргу.

Крім того, позивач через канцелярію суду подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти з доказами сплати судового збору, проте у зв'язку з погашенням відповідачем основного боргу в клопотанні від 29.04.2014 року просить відповідну заяву не розглядати та повернути суму сплаченого судового збору.

Відповідне клопотання судом задовольняється.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Позивач - підприємець ОСОБА_1 поставив відповідачу - хлібокомбіната Любешівської райспоживспілки товар на суму 148 915 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними №46753 від 01.11.2013 року на суму 41 500 грн. 00 коп., №47890 від 07.11.2013 року на суму 27 500 грн. 00 коп., №49172 від 15.11.2013 року на суму 40 065 грн. 00 коп., №50076 від 21.11.2013 року на суму 39 850 грн. 00 коп. та довіреностями на отримання відповідного товару (а. с. 14-17, 25-27).

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

На підставі видаткових накладних між сторонами склалися відносини купівлі-продажу, що врегульовані нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Згідно ст. 665 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач взяті на себе зобов'язання виконав, що стверджується видатковими накладними.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем (відповідачем у даній справі) видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки сторонами не встановлено строк виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару, то суд дійшов висновку, що такий строк настав після прийняття товару та підписання видаткових накладних на нього.

Аналогічна правова позиція висвітлена в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» відповідно до якого факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Як зазначено в позовній заяві та не заперечується сторонами відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 80 000 грн. 00 коп.

Таким чином, позивачем заявлено до стягнення 68 915 грн. 00 коп. боргу за поставлений згідно зазначених видаткових накладних товар (148 915 грн. 00 коп. - 80 000 грн. 00 коп.).

Сторони в судовому засіданні зазначають про погашення боргу згідно зазначених видаткових накладних повністю після порушення провадження у справі.

Оплата боргу після порушення провадження у справі підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями, актом звірки взаємних розрахунків.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Провадження у справі на суму 68 915 грн. 00 коп. підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору (п. 1-1 ст. 80 ГПК України).

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за порушення термінів оплати поставленого товару згідно зазначених видаткових накладних в сумі 1 376 грн. 72 коп. та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% річних в сумі 1 376 грн. 72 коп.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. п. 4.1, 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Таким чином нараховані позивачем 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України згідно видаткових накладних №46753 від 01.11.2013 року на суму 41 500 грн. 00 коп., №47890 від 07.11.2013 року на суму 27 500 грн. 00 коп., №49172 від 15.11.2013 року на суму 40 065 грн. 00 коп., №50076 від 21.11.2013 року на суму 39 850 грн. 00 коп. в сумі 1 376 грн. 37 коп. підставні та підлягають до стягнення з відповідача. Відповідні розрахунки зазначені у позовній заяві.

Щодо нарахованих позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 376 грн. 72 коп. на підставі зазначених вище видаткових накладних суд вважає такі вимоги безпідставними та таким, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

При обґрунтуванні відповідних процентів за користування чужими грошовими коштами позивач посилається на п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» відповідно до якого якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Проте, слід зазначити, що в п. п. 6.1, 6.2 цієї ж постанови зазначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як зазначено вище, чинним законодавством встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами до деяких договорів, наприклад, договір позики (ст. 1048 ЦК).

Проте, як встановлено судом, в даному випадку між сторонами зобов'язання виникли на підставі видаткових накладних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не узгоджувався, встановленого розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі зобов'язань, які виникли з поставки товару згідно видаткових накладних чинним законодавством не передбачено. При визначенні розміру процентів за користування чужими грошовими коштами (3%) позивач посилається на ст. 625 ЦК України, що є помилковим.

Враховуючи викладене, у позові на суму 1 376 грн. 72 коп. слід відмовити.

22 листопада 2013 року між позивачем - підприємцем ОСОБА_1 та відповідачем - хлібокомбінатом Любешівської райспоживспілки був укладений договір поставки (далі договір, а. с. 12-13).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору поставки від 22.11.2013 року.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. п. 1, 2, 5, 9 договору позивач зобові передати в погоджені строки відповідачу товар, а відповідач зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього договору. Ціна товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатково-прибутковій накладній на поставку товару. Відповідач повинен сплатити відповідну партію відвантаженого йому позивачем товару не пізніше 15 робочих днів з дати поставки даної партії товару. В разі прострочення відповідачем оплати товару позивач має право вимагати, а відповідач зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15% річних, які нараховуються на суму заборгованості відповідача за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу. За порушення грошових зобов'язань за им договором відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день порушення виконання. Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє протягом року з моменту заключення.

Докази про припинення чи зміну дії договору в матеріалах справи відсутні.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 199 160 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними видатковими накладними (а. с. 18-24). Товар отримано на підставі довіреностей, які долучено до матеріалів справи (а. с. 25-27).

Сторони в судовому засіданні зазначають про погашення боргу згідно відповідного договору повністю після порушення провадження у справі.

Оплата боргу після порушення провадження у справі підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями, актом звірки взаємних розрахунків.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Провадження у справі на суму 199 160 грн. 00 коп. підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору (п. 1-1 ст. 80 ГПК України).

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 8 315 грн. 76 коп., 15% річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 6 251 грн. 12 коп., 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 1 250 грн. 23 коп.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (штрафу, пені). В силу п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пунктом 4.2 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату за товар відповідач виплачує позивачу неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої в строк суми за кожен день затримки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахована позивачем пеня в межах шестимісячного строку, встановленого ст. 232 ГК України в розмірі 8 315 грн. 76 коп. (розрахунок пені наведено в позовній заяві з врахуванням п. 2 договору про оплату товару не пізніше 15 робочих днів з дати поставки) підставна та підлягає до стягнення з відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нараховані позивачем 1 250 грн. 23 коп. 3% річних (розрахунок річних зазначено в позовній заяві) підставні та підлягають до стягнення в силу ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 8 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» згідно з частиною п'ятою статті 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України).

П. 2 договору сторони передбачили сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15% річних.

Враховуючи викладене, нараховані позивачем 15% річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 6 251 грн. 12 коп. підставні та підлягають до стягнення на підставі ст. 536 ЦК України, п. 2 договору (розрахунок зазначено у позовній заяві).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору з врахуванням часткової відмови від позову в сумі 5 705 грн. 38 коп. відповідно до ст. 49 ГПК України слід віднести на нього.

Господарський суд, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, -

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з хлібокомбінату Любешівської райспоживспілки, вул.Червоноармійська, 44, смт. Любешів, Волинська область, код ЄДРПОУ 01729499 на користь підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1

- 2 626 грн. 95 коп. річних, 6 251 грн. 12 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 8 315 грн. 76 коп. пені та 5 705 грн. 38 коп. в повернення витрат по сплаті судового збору, а всього: 22 899 грн. 21 коп. (двадцять дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять грн. 21 коп.).

3. Провадження у справі на суму 268 075 грн. 00 коп. припинити.

4. В позові на суму 1 376 грн. 72 коп. відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення

складений 30.04.2014 року

Суддя М. С. Шум