Рішення

від 29.01.2007 по справі 44/426

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

44/426

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

29.01.07 р.                                                                               Справа № 44/426                               

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Ткаченко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю „Рафтінг” (представник Олевський Д.В. довіреність від 01.11.06 року), до приватного підприємства „Мерит” (представник Проценко З.М., довіреність 2 від 26.01.07 року), про стягнення заборгованості 13'601,42 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Рафтінг” (далі – Продавець) звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості 13'601,42 грн. за поставлені приватному підприємству „Мерит” (далі – Покупець) продукти харчування. Позовні вимоги Продавця ґрунтуються на неналежному виконанні та простроченні відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло з поставки продуктів харчування – консерви, кава, борошно тощо (далі – Товар) на загальну суму 16'194,16 грн.  

Представник Продавця в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги, надав додаткові докази та висунув клопотання щодо арешту коштів відповідача та стягнення з останнього 5'000 грн. витрат на послуги адвоката.

Представник Покупця в судовому засіданні усно визнав позов.

Вислухавши в судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов у підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Цивільні права та обов'язки сторін у справі виникли в порядку частини 1 статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують означені права і обов'язки.

Продавець здійснив встановлення правовідносин з Покупцем не в письмовій формі, а конклюдентно, шляхом вчинення дій, які виразилися у фактичній передачі 29.04.06 року Товару вартістю 16'194,16 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1119465 від 29.04.06 року, наданою позивачем, а також відповідною довіреністю ЯЛВ № 147237 від 04.05.06 року, яка надала громадянці Проценко З.М. право на отримання Товару від імені Покупця.

Покупець не висловив жодних заперечень проти отримання від позивача зазначеного Товару, окрім того, відповідач здійснив часткове виконання грошового зобов'язання в сумі 2'592,74 грн., що випливає зі змісту позовної заяви та акту звірення від 01.06.06 року.

Дослідивши матеріали, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, суд дійшов висновку, що фактично укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм статей 655-697 ЦК України.

Таким чином, в силу статей 655 ЦК України, Продавець зобов'язався передати Товар вартістю 16'194,16 грн. у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти майно і сплатити за нього зазначену суму.

Згідно пункту 2.2. Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку № КО-1 і № М-20, затвердженої Державним комітетом статистики України від 27.07.98 року № 263, накладна (типова форма № М-20) є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем та для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку. Згідно пункту 7.2.3 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним, а також одночасно розрахунковим документом, яка виписується на кожну повну або часткову поставку товарів. Водночас, факт поставки Товару додатково підтверджено податковою накладною від 29.04.06 року, яку видано згідно приписів пункту 7.3.1 Закону України „Про податок на додану вартість” за першою подією – за фактом передачі Товару.

Належність зазначеної податкової накладної до предмету спору перевірена судом, до того ж, податкова накладна надала відповідачу право на включення в податковий кредит витрат по сплаті податку на додану вартість.

Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та обставин, суд вважає, що надані позивачем видаткова, податкова накладні та довіреність – є належним доказом здійснення передачі відповідачу Товару та прийняття цього Товару останнім. Докази незгоди відповідача з належністю виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору щодо передачі Товару або докази повної оплати Товару – суду не надавалися.

Сторонами не було письмово визначено строку виконання зобов'язання щодо оплати поставки Товару, таким чином, за правилами частини 2 статті 530 ЦК України, обов'язок Покупця повністю оплатити Товар має виникнути по закінченні семиденного строку після пред'явлення Продавцем Покупцю письмової вимоги на оплату Товару, втім, оскільки доказів пред'явлення відповідачу письмової вимоги на оплату боргу позивач не надав, суд вважає, що строк виконання грошового зобов'язання на момент розгляду справи – не настав.

Згідно імперативних приписів статті 1 ГПК України, юридичні особи (у тому числі Продавець), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Водночас, позивач всупереч вимог статті 33 ГПК України не довів суду наявності порушеного права позивача, зокрема, не довів,  що на момент подання позову до суду у відповідача настав момент виконати господарське зобов'язання щодо оплати боргу. Посилання Продавця на те, що означене зобов'язання виникло 29.04.06 року – жодним чином не обґрунтовано доказово, наразі акт звірення розрахунків від 01.06.06 року не є доказом моменту виникнення права грошової вимоги, а є бухгалтерським документом, який відображає тотожність врахування сторонами в бухгалтерському обліку однієї фінансової операції.

Таким чином, причиною відмови у задоволенні позову є ненастання на момент розгляду справи строку виконання відповідачем грошового зобов'язання (доказова необґрунтованість позовних вимог).

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито, витрати на оплату послуг адвоката та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.

Клопотання позивача щодо забезпечення позову – не може бути задоволене судом через доказову необґрунтованість позовних вимог та через недоведення позивачем того, що невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання позитивного рішення суду.

Суд в порядку статті 78 ГПК України не приймає визнання позову Покупцем, оскільки зазначене визнання суперечить статті 530 ЦК України, а також через те, що визнання позову має оформлятися тільки у письмовій формі.

На підставі ст.ст.11, 530, 625, 655-697 ЦК України, керуючись ст.ст.1, 22, 33, 36, 43, 49, 78, ст.ст.82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „Рафтінг” до приватного підприємства „Мерит” про стягнення заборгованості 13'601,42 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                         Мєзєнцев Є.І.