Рішення

від 28.04.2014 по справі 910/24147/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24147/13 28.04.14

за позовом: Закритого акціонерного товариства «Спіка», м.Київ, ЄДРПОУ 13677750

до відповідача 1: Святошинської районної у м.Києві ради, м.Київ, ЄДРПОУ 26077612

відповідача 2 : Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м.Києва», м.Київ, ЄДРПОУ 36037999

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м.Київ

за участю третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, м.Київ, іпн НОМЕР_1

про визнання права власності.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Літвінова М.Є.

Суддя Васильченко Т.В.

Представники сторін:

від позивача: Данильчук М.Я. - на підст. проток.; Глоба В.К. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи 1: Федорченко А.М. - по дов.; Хлівнюк М.М. - по дов.

від третьої особи 3: ОСОБА_7 - по дог.

від третьої особи 4: ОСОБА_7 - по дов.

Згідно із ст.77 ГПК України

у судових засіданнях 26.03.2014р. та 16.04.2014р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Закрите акціонерне товариство «Спіка», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовною заявою (з урахуванням заяви б/н від 22.01.2014р.) до відповідача 1, Київської міської ради, м.Київ про визнання права власності на приміщення №163, загальною площею 90,5 кв.м в житловому будинку №34 по вул.Ушакова в м.Києві.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на набуття права власності на спірне приміщення внаслідок створення (будівництва) житлового будинку та введення його в експлуатацію, що підтверджується актом №3 від 17.03.1994р. приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, будинку, споруди, отриманням технічного паспорту та порушенням відповідачами права власності позивача на приміщення №163, яке розташоване за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34 з урахуванням положень ст.392 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 12.12.2013р. господарським судом м.Києва порушено провадження у справі №910/24147/13 та залучено Комунальне підприємство «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м.Києва» в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

18.12.2013р. позивач, Закрите акціонерне товариство «Спіка», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовною заявою (з урахуванням заяви б/н від 22.01.2014р.) до відповідача, Київської міської ради, м.Київ про визнання права власності на приміщення №167, загальною площею 65,7 кв.м в житловому будинку №34 по вул.Ушакова в м.Києві.

Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Спіка» ґрунтуються на тих самих фактах, що і у справі №910/24147/13.

Ухвалою від 24.12.2013р. господарського суду м.Києва порушено провадження у справі №910/24924/13.

18.12.2013р. позивач, Закрите акціонерне товариство «Спіка», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовною заявою (з урахуванням заяви б/н від 22.01.2014р.) до відповідача, Київської міської ради, м.Київ про визнання права власності на приміщення №162, загальною площею 76 кв.м в житловому будинку №34 по вул.Ушакова в м.Києві.

Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Спіка» обґрунтованими тими самами обставинами, що і у згадуваних вище справах.

Ухвалою від 19.12.2013р. господарського суду м.Києва порушено провадження у справі №910/24620/13.

Ухвалами від 22.01.2014р. справи об'єднано в одне провадження під спільним номером 910/24147/13 залучено Київську міську раду, м.Київ ОСОБА_1, м.Київ та ОСОБА_2, м.Київ до участі у справі у якості третіх осіб 2, 3, 4 відповідно, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідач 1 у відзиві б/н від 13.02.2014р. проти позовних вимог надав заперечення з огляду на належність майна Київській міські раді, що підтверджується рішенням №7/4819 від 09.09.2010р. Київської міської ради «Про питання організації управління районами в м.Києві», яким житловий будинок, що розташований за адресою: м.Київ, вул.Ушакова,34, в якому знаходяться спірні приміщення, переданий до комунальної власності територіальної громади м.Києва.

У судове засідання 28.04.2014р. відповідач 1 не з'явився, представника не правив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористався. Проте, враховуючи наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103028386110, за висновками суду, Святошинська районна у місті Києві рада була належним чином повідомлена про час та місце розгляду спору.

Ухвалою від 12.03.2014р. змінено процесуальний статус Київської міської ради з третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на відповідача 2.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 22.01.2014р. проти позову заперечив з огляду на недотримання Закритим акціонерним товариством «Спіка» порядку здійснення робіт з будівництва новоствореного майна та неподання позивачем первинних документів, які б підтверджували його право власності на спірні приміщення.

У судове засідання 28.04.2014р. відповідач 2 також не з'явився. Однак, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, враховуючи наступне.

Згідно із п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін, є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Таким чином, обізнаність відповідача 2 про час та місце наступного судового засідання підтверджується протоколом судового засідання від 16.04.2014р.

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у своїх поясненнях №21юр від 04.02.2014р. проти позову заперечила, оскільки у позивача відсутні правовстановлюючі документи, а отже відсутнє право власності на спірне майно.

Третя особа 3 у запереченнях б/н від 30.01.2014р. послалась на відсутність у позивача статусу інвестора будівництва з огляду на ненадання доказів фінансування будівництва спірних приміщень позивачем.

ОСОБА_2 у запереченнях б/н від 30.01.2014р. зазначив про відсутність у позивача права власності на спірні приміщення, оскільки останнім не надано документів, що підтверджували б факт будівництва спірних приміщень саме Закритим акціонерним товариством «Спіка».

Наразі, з огляду на неявку відповідачів 1 та 2 в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідачі 1 та 2 в процесі розгляду справи 28.04.2014р. не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань сторін про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, господарський суд встановив:

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу норм п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

За приписами ч.ч.1-4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ч.1 ст.2 Закону України «Про власність» в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Частиною 2 ст.2 Закону України «Про власність» та ч.2 ст.86 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

У ст.321 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні відносини між сторонами продовжують існувати під час дії зазначеного нормативно-правового акту) зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, з наведених норм закону вбачається, що позов про визнання права власності може пред'являтись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі втрати документа, який засвідчує її майнове право. Аналогічну позицію наведено у Постанові №5 від 07.02.2014р. Плунуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов (ст.54 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, враховуючи викладені вище норми матеріального та процесуального права при зверненні до суду з розглядуваним позовом Закритим акціонерним товариством «Спіка» повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт правомірного набуття відповідного майнового права, а також порушення, невизнання чи оспорювання означеного права відповідачами.

Як вказувалось вище, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на набуття права власності на спірні приміщення на підставі створення відповідного нерухомого майна, здійснення інвестування у будівництво житлового будинку за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34 та подальшого введення спірного нерухомого майна в експлуатацію.

Дослідивши представлені сторонами докази, суд дійшов висновку, що твердження позивача про наявність у Закритого акціонерного товариства «Спіка» речових прав на спірне нерухоме майно є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Вказані норми кореспондуються зі ст.182 Цивільного кодексу України, за змістом якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.182 Цивільного кодексу України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Правилами, встановленими ч.4 ст.182 вказаного нормативно-правового акту, передбачено, що порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

За приписами ч.1 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з ч.3 вказаної статті права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Як встановлено судом, за позивачем не зареєстровано права власності на спірні приміщення, що підтверджується інформаційними довідками №15351163 від 25.12.2013р., №15954760 від 10.01.2004р. та №16965416 від 29.01.2014р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які представлені до матеріалів справи відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві на виконання ухвал суду від 13.12.2013р., від 19.12.2013р. та від 24.12.2013р.

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з вимогою зареєструвати право власності на спірні приміщення.

Наразі, посилання позивача на створення об'єкта нерухомості, як на підставу для задоволення позовних вимог, не приймається судом в якості належного та допустимого у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказу набуття Закритим акціонерним товариством «Спіка» права власності на приміщення №162, №163, №167, які знаходяться в житловому будинку за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням №1257 від 28.12.1988р. виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про відвід земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям з метою будівництва об'єктів» була прийнята пропозиція головного управління архітектури та містобудування щодо відводу земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям з метою будівництва об'єктів згідно з додатками 1-5.

Пунктом 2 зазначеного рішення забудовника зобов'язано отримати дозвіл на проведення будівельних робіт в управлінні держархбудконтролю головного управління архітектури та містобудування виконавчого комітету міської ради або спеціального управління по контролю за станом благоустрою міста виконавчого комітету міської ради після узгодження та затвердження проектно-кошторисної документації у встановленому порядку.

Згідно з переліком підприємств, установ та організацій, яким відводяться земельні ділянки (додаток 1), земельна ділянка для будівництва об'єкта нерухомого майна надана виробничому об'єднанню ім.С.П.Корольова.

Відповідно до листа №19/ж від 27.03.1992р. Київського заводу «Радіоприлад» ім.С.П.Корольова «Про припинення участі у будівництві 159-ти квартирного житлового будинку МЖК» конференція трудового колективу відповідного підприємства припинила участь у будівництві означеного об'єкта нерухомого майна на підставі відсутності у об'єднання централізованих джерел фінансування.

Як вбачається з вказаного листа, на членів МЖК розповсюджена дія п.3.6. колективного договору об'єднання на 1992 рік, за змістом якого передбачено право відпрацювання 4 років на будівництві об'єктів об'єднання з наступним наближенням черги на отримання житла на 4 роки за умови повернення працівників об'єднання на роботу до об'єднання та відпрацювання відповідного часу у будівельних підрозділах.

Наразі, судом встановлено, що актом №1247 від 1992р. здачі-прийому на баланс ЖЕК-1109 Ленінградського району м.Києва 159 квартирного житлового будинку по вул.Ушакова, 34 у м.Києві вказане майно було передане на баланс ЖЕК-1109.

Відповідно до розпорядження №75 від 25.01.1993р. представника Президента України «Про порядок передачі до комунальної власності районів державного житлового фонду, який перебуває в повному господарському віданні, або оперативному управлінні підприємств та організацій» між Ленінградською районною радою та Фірмою «Спіка» було укладено угоду без номеру та дати про передачу до комунальної власності районів державного житлового фонду, який перебуває в повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств та організацій. За змістом вказаної угоди Фірма «Спіка» повинна була ліквідувати заборгованість комунальним та іншим підприємствам, які обслуговують жилі будинки по вул.Ушакова, 34, передати на баланс відповідним міським службам інженерні мережі, тепломережі, водопровід, газопровід, каналізацію та інші споруди, бойлерні, СЕТП, котельні, насосні, тощо.

Судом також встановлено, що листом №08-3/1-230 від 08.07.1993р. комітету економіки Київської міської державної адміністрації погоджено внесення змін до рішення міськвиконкому №1257 від 28.12.1998р. в частині передачі функцій замовника Фірмі «Спіка», правонаступником якої відповідно до статуту позивача є Закрите акціонерне товариство «Спіка».

Наказом №171 від 23.09.1994р. Державного комунального підприємства житлового господарства «Про прийняття на баланс ЖЕК-1109 житлового будинку №34 по вул.Ушакова, що споруджений за власним замовленням Фірми «Спіка» начальника ЖЕК-1109 зобов'язано прийняти на баланс вказаний об'єкт нерухомості.

Водночас, як вже було зазначено, з матеріалів справи не вбачається вчинення наступних необхідних для набуття права власності на спірний об'єкт нерухомого майна дій Фірмою «Спіка» (Закритим акціонерним товариством «Спіка»).

Статтею 353 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що будівництво та здача організації-замовнику передбаченого планом об'єкту за договором капітального будівництва здійснюється відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації.

Згідно зі ст.357 Цивільного кодексу Української РСР договори підряду на капітальне будівництво укладаються і виконуються відповідно до правил, затверджених Радою Міністрів СРСР або у встановленому нею порядку.

Правила визначають порядок укладення та виконання договорів підряду на капітальне будівництво, права і обов'язки замовників та підрядників, їх відповідальність за забезпечення виконання планових завдань по введенню в дію виробничих потужностей, об'єктів, будівель і споруд, а також житлових будинків та інших об'єктів соціального призначення.

Пунктами 7, 8 Правил про договори підряду на капітальне будівництво, затверджених Постановою №1550 від 26.12.1986р. Ради Міністрів СРСР, передбачено, що замовник зобов'язаний після укладання договору підряду передати підряднику у строки, що передбачені в особливих умовах до договору, документи щодо дозволу на виконання робіт, які видаються відповідними органами (дозвіл від відповідних організацій на перенесення з майданчика будівництва будівель, споруд, інженерних комунікацій, що перешкоджають будівництву, дозвіл експлуатаційної організації на проведення робіт, пов'язаних з розкриттям підземних комунікацій, тощо).

Проте, Закритим акціонерним товариством «Спіка» не представлено до матеріалів справи доказів отримання дозволів на виконання робіт, необхідних за змістом п.7 Правил про договори підряду на капітальне будівництво, затверджених Постановою №1550 від 26.12.1986р. Ради Міністрів СРСР, а також іншої, затвердженої у передбаченому законом порядку проектно-кошторисної документації на будівництво спірного об'єкту нерухомості.

Пунктом 4 Постанови №369 від 04.07.1992р. Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвиткові молодіжного житлового будівництва», чинної на момент виникнення спірних правовідносин, передбачалось право передання функцій замовника по будівництву об'єктів нерухомості регіональним радам, підприємствам та молодіжним організаціям. Передача функцій замовника будівництва не свідчить про набуття статусу інвестора будівництва чи забудовника.

Тобто, зазначення в акті приймання-передачі приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, будинку, споруди позивача у якості забудовника не може бути достатньою підставою для визнання Закритого акціонерного товариства «Спіка» власником спірного майна.

Крім того, у позовній заяві №23/12-167 від 23.12.2013р., як на підставу позовних вимог, позивач посилається на набуття Закритим акціонерним товариством «Спіка» статусу інвестора будівництва об'єкта нерухомості за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34. Проте, за висновками суду, наведені твердження заявника є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на приписах законодавства України. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За змістом ч.2 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, інвестор - це суб'єкт інвестиційної діяльності, який прийняв рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Статтями 5, 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» не передбачено автоматичного набуття інвестором права власності на об'єкт інвестування.

Наразі, позивачем не представлено до матеріалів справи належних доказів прийняття відповідного рішення та залучення майнових і інтелектуальних цінностей у будівництво в цілому об'єкту нерухомості, житлового будинку, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34.

Зі змісту Постанови №369 від 04.07.1992р. Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвиткові молодіжного житлового будівництва» вбачається, що фінансування будівництва житлового будинку за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34 здійснювалось за рахунок пайових коштів Жовтневого району м.Києва та централізованих бюджетних асигнувань.

Наразі, в листі №123 від 30.06.1994р. Закритого акціонерного товариства «Спіка» зазначено, що житловий будинок, який розташовано за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34, зводився за рахунок пайових коштів підприємств Жовтневого району м.Києва (40%) та централізованих бюджетних асигнувань (60%), що підтверджується також довідкою-розрахунком б/н від 28.12.1988р.

Документи, надані Закритим акціонерним товариством «Спіка» в якості доказу набуття позивачем статусу інвестора будівництва спірних приміщень не доводять фінансування позивачем будівництва житлового будинку за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34 з наступних підстав.

За твердженнями відповідача платіжні вимоги-доручення №22 від 29.01.1993р., №240 від 23.04.1993р., №140 від 10.03.1992р., №199 від 05.10.1993р., №52 від 10.03.1994р., №201 від 05.10.1993р., №15 від 21.01.1994р., №21 від 30.12.1994р., №29 від 29.11.1994р., №30 від 29.11.1994р., №31 від 29.11.1994р., №12 від 25.12.1995р., №49 від 29.12.1995р., №168 від 21.12.1995р., №170 від 23.12.1994р., №171 від 26.12.1994р., №2 від 05.01.1995р., №3 від 05.01.1995р., №7 від 17.01.1995р., №8 від 18.01.1995р., №9 від 24.01.1995р., №10 від 02.012.1995р., №20 від 14.02.1995р., №17 від 14.02.1995р., №23 від 22.02.1995р., №26 від 24.02.1995р., №30 від 10.03.1995р., №34 від 21.03.1995р., №37 від 22.03.1995р., №56 від 11.05.1995р., №90 від 23.05.1995р., №96 від 02.06.1995р., №29 від 05.07.1995р., №59 від 09.08.1995р., №17 від 21.09.1995р., №49 від 24.07.1995р., №61 від 14.08.1995р., №94 від 10.10.1995р. є доказом оплати Закритим акціонерним товариством «Спіка» будівництва житлового будинку, який знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34, а отже здійснення інвестування.

Проте, такі посилання не відповідають фактичним обставинам справи оскільки, як зазначалось вищевказаний житловий будинок було введено в експлуатацію (тобто закінчене будівництво) у 1994р., що підтверджується актом №3 від 17.03.1994р. приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, будинку, споруди, а перерахування грошових коштів за більшістю представлених розрахункових документів було здійснено у 1995 році, тобто фактично після закінчення будівництва спірного об'єкта нерухомості та введення його в експлуатацію.

При цьому, за зазначеними у дорученнях призначеннями платежу не можливо ідентифікувати, за будівництво якого саме об'єкту здійснювалась оплата та чи відносяться ці роботи саме до будівництва спірного нерухомого майна.

Будь-яких інших доказів здійснення позивачем фінансування будівництва спірного об'єкту нерухомого майна Закритим акціонерним товариством «Спіка» до матеріалів справи не представлено.

Слід також зазначити, що ухвалами від 05.02.2014р. та від 19.02.2014р. було задоволено клопотання №5/2-3-163 від 05.02.2014р. позивача про витребування документів та з метою повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, суд зобов'язав філію «Жовтневе відділення Промінвестбанку в м.Києві» надати реєстри платежів, здійснених Закритим акціонерним товариством «Спіка» на користь БУ «Київпромзв'язокбуд» та інших субпідрядних організацій за період з 01.01.1991р. по 01.01.1995р. з розрахункових рахунків заявника, що були відкриті у даній банківській установі.

Проте, листом №20-2-14/652 від 05.03.2014р. Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» повідомило суд про неможливість виконання вимог зазначених ухвал через відсутність витребуваних документів.

До того ж, зі змісту акту без номеру та дати приймання робіт, на який позивач посилається як на доказ здійснення інвестування та як на підставу набуття ним права власності на спірні об'єкти нерухомості, неможна зробити висновок, що будівельні роботи, які визначені у вказаному документі (а саме - цегляна кладка, встановлення фланців, клапанів, насосів, регуляторів, термометрів, манометрів, тощо, монтаж перекриттів) є необхідними і достатніми для створення житлового будинку вцілому та спірних приміщень в тому числі.

Крім вказаного акта, в якості доказу права власності на спірні приміщення позивач надав технічний паспорт приміщення, в якому власником житлового будинку зазначена Фірма «Спіка».

Разом з тим, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а містить лише технічні характеристики відповідного об'єкту нерухомого майна.

Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги приписи законодавства та наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що посилання позивача на здійснення фінансування будівництва спірного нерухомого майна, як на підставу для визнання права власності, є безпідставними та необґрунтованими.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, рішенням №208/1642 від 27.12.2001р. Київської міської ради відповідний будинок передано у власність територіальної громади Святошинського району м.Києва на підставі проведення адміністративно-територіальної реформи.

На підставі рішення №284/5096 від 02.12.2010р. Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» житловий будинок, що розташований за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34, передано до комунальної власності територіальної громади м.Києва.

Крім того, господарським судом встановлено, що плани спірних приміщень у технічному паспорті від 27.01.1993р., експлікації внутрішніх площ до плану будівель літери «А» житлового будинку за адресою м.Київ, вул.Ушакова, 34 та технічному паспорті, наданому суду позивачем на виконання ухвали від 05.02.2014р., містять різні дані щодо площі спірних приміщень та їх функціонального призначеня, що свідчить про проведення реконструкції спірних приміщень, які розташовані у житловому будинку за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34.

Так, у технічному паспорті від 27.01.1993р. та від 24.12.2007р. площа приміщення №162 складала 76 кв.м, площа приміщення №163 - 90,5 кв.м, а приміщення №167 - 65,7 кв.м.

Тоді як в технічному паспорті 1995р. площі приміщень №162, №163, №167 становлять 70,6 кв.м, 69,1 кв.м, 70,5 кв.м відповідно.

Крім того, у технічному паспорті від 27.01.1993р. загальна площа житлового будинку за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34 складає 12 666,00 кв.м, а за актом здачі-прийому житлового будинку по вул.Ушакова, 34 на баланс ЖЕК Ленінського району б/н від 17.02.1994р. - 8448,8 кв.м.

Одночасно, у експлікації від 24.12.2007р. внутрішніх площ до житлового будинку за адресою м.Київ, вул.Ушакова, 34 зазначено, що дозволу на реконструкцію та проекту документацію до Бюро технічної інвентаризації не подано.

Таким чином, за висновками господарського суду зміна площі приміщень фактично свідчить про проведення реконструкції об'єктів спірного нерухомого майна.

У розумінні ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

За змістом п.4 Постанови №6 від 30.03.2012р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ під самочинним будівництвом розуміється будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в п.3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом №295 від 22.07.2009р. Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі , геометричних розмірів та функціонального призначення , заміна окремих конструкцій.

Всі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (п.3.4.1. Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених Наказом №146 від 05.09.2003р. Державного комітету з питань житлово-комунального господарства).

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво передбачений ст.376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою в регулюванні таких правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва, передбачений ст.331 Цивільного кодексу України, був порушений. Тобто, право власності на самочинно побудовані об'єкти набувається не в загальному, а в спеціальному порядку - на підставі рішення суду, прийнятого відповідно до вимог ст.376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 вказаної статті Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України).

Таким чином, норма ст.376 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних станах тощо).

При цьому за змістом ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Аналогічна правова позиція міститься у Постанові у справі №6-130цс13 від 04.12.2013р. Верховного Суду України.

За приписами ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Як зазначено у Постанові у справі №6-130цс13 від 04.12.2013р. Верховного суду України, враховуючи те, що за змістом статей 316, 317 Цивільного кодексу України право власності - це право особи володіти, користуватись та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно з цивільного обороту.

Частина 5 ст.376 Цивільного кодексу України передбачає, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виходячи з аналізу вказаної статті Цивільного кодексу України, вирішуючи спір про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, суд зобов'язаний встановити усі обставини справи, зокрема: чи звертався позивач до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи було у встановленому законом порядку передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення; чи велося будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.

Як вказувалось вище, господарським судом було встановлено, що до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації позивач не звертався. Доказів зворотнього до матеріалів справи не надано.

Наразі, матеріалами справи також не підтверджується, що реконструкція приміщень 11 поверху житлового будинку №34 по вул.Ушакова у м.Київі велась з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.

Одночасно, слід зазначити, що Закрите акціонерне товариство «Спіка» не представило доказів стосовно оформлення за позивачем у встановленому чинним законодавством порядку права користування земельною ділянкою під житловим будинком, що розташований за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34 (у тому числі, укладення договору оренди).

Також за приписами ст.376 Цивільного кодексу України визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в судовому порядку можливе лише за особою, яка здійснила таке самочинне будівництво.

Проте, як зазначалось вище, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази на підтвердження того, що спірний об'єкт було створено (реконструйовано) саме позивачем за рахунок його коштів.

При цьому, господарський суд враховує, що у разі визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване майно в порядку ч.5 ст.376 Цивільного кодексу України без встановлення особи, якою було здійснено таке будівництво, то може бути порушено право власності такої особи на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Викладене також свідчить про неможливість задоволення позовних вимог про визнання права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведені вище висновки суду, враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів набуття позивачем права власності на приміщення №163 площею 90,5 кв.м, №162 площею 76 кв.м та №167 площею 65,7 кв.м, які знаходяться у житловому будинку за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34, позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Спіка» до Святошинської районної у м.Києві ради та Київської міської ради є такими, що не підлягають задоволенню.

Клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на приміщення №163 загальною площею 90,5 кв.м, що знаходиться в житловому будинку №34 по вул.Ушакова у м.Києві, залишено судом без задоволення з урахуванням наступного.

Згідно зі ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до пункту 1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на майно, заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання ймовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимогам ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не було зазначено достатніх підстав, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на вказане вище приміщення.

Таким чином, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України та зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», вимоги позивача щодо забезпечення позову підлягають залишенню без задоволення як необґрунтовані.

Клопотання №21/юр-17 від 16.04.2014р. Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м.Києва» про зупинення провадження у справі №910/24147/13 до перегляду Святошинським районним судом м.Київа рішення про визнання недійсним та скасування з моменту прийняття рішення №373 від 29.09.2009р. Святошинської районної у м.Києві ради залишено судом без задоволення. При цьому, господарський суд виходив з наступного.

Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Отже, закон пов'язує можливість зупинення розгляду справи саме з фактом неможливості її розгляду до вирішення пов'язаної з нею справою.

Проте, результати розгляду справи №8а-759/7/14, на яку посилається третя особа 1, не вплинуть на наведені вище висновки суду щодо безпідставності позовних вимог Закритого акціонерного товариства «Спіка» та ніяким чином не вплинуть на права Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м.Києва» у межах провадження по розглядуваній справі, а отже наведене свідчить про відсутність підстав для зупинення провадження по розглядуваній справі.

Інших підстав для вчинення наведеної процесуальної дії, що відповідала б приписам ст.79 Господарського процесуального кодексу України, сторонами не повідомлено, а судом не встановлено.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

При цьому, за змістом п.2.2.1 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом п.3 ч.2 ст.54 і ст.55 Господарського процесуального кодексу України такий обов'язок покладається на позивача. На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею, з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій, а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 2.7 вказаної Постанови передбачено, що у разі коли визначена (встановлена) позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, господарський суд з урахуванням припису абза.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про судовий збір» і ч.1-4 статті 49 Господарського процесуального кодексу України попередньо визначає розмір судового збору, виходячи з ціни позову, вказаної позивачем, а за результатами вирішення спору або достягує недоплачену суму судового збору з належної сторони, або повертає суму переплати цього збору.

На виконання вимог ухвали від 16.04.2014р. позивачем було представлено до матеріалів справи звіти про оцінку приміщень №162, №163, №167, які знаходяться в житловому будинку за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34. Вказані звіти були складені суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_9 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача НОМЕР_2 від 25.02.2012р.)

Зі змісту наведених документів вбачається, що ринкова вартість приміщень №162, №163, №167 складає 1 070 114 грн., 1 241 006 грн., та 888 782, відповідно.

Отже, при зверненні до суду з позовами про визнання права власності на вказані об'єкти нерухомості позивач повинен був сплатити судовий збір на загальну суму 63 998,04 грн., а саме за визнання права власності на приміщення №162 в сумі 21 402, 28грн., №163 -24 820,12 грн., та №167 - 17 775,64 грн.

Проте, як встановлено судом, позивачем при зверненні до суду з розглядуваними вимогами було сплачено судовий збір на загальну суму 5 161,50 грн., що підтверджується квитанціями №UL2UL_161244/1 від 17.12.2013р. на суму 1720,50 грн., №10943464 від 20.12.2013р. на суму 1720,50 грн. та №18842976 від 09.12.2013р. на суму 1720,50 грн.

Таким чином, враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України та ст.7 Закону України «Про судовий збір», приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України, судовий збір в сумі 58 836,54 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Судовий збір за розгляд вимог Закритого акціонерного товариства «Спіка», в порядку ст.66 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову підлягає віднесенню на рахунок позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства «Спіка», м.Київ до Святошинської районної у м.Києві ради, м.Київ та до Київської міської ради, м.Київ про визнання права власності на приміщення №163 площею 90,5 кв.м, №162 площею 76,0 кв.м та №167 площею 65,7 кв.м, які знаходяться в житловому будинку за адресою: м.Київ, вул.Ушакова, 34.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Спіка» (03058, м.Київ, Солом'янський район, пров.Чугуївський, буд.19-А, ЄДРПОУ 13677750) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 58 836,54 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

У судовому засіданні 28.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 30.04.2014р.

Головуючи суддя М. О. Любченко

Суддя Літвінова М.Є.

Суддя Васильченко Т.В.