Ухвала

від 05.05.2014 по справі 262/160/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 262/160/14-к

Номер провадження 11-кп/775/772/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія: ст. 121 ч.1 КК України Суддя в 1-й інст.: ОСОБА_1

Доповідач суддя ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

потерпілого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 лютого 2014 року по кримінальному провадженню № 12013050890002707, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.11.2013 року, яким

ОСОБА_7 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Нахічевань Азербайджана, громадянин України, одружений, працює машиністом підземних установок на шахті „Моспінська, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимий в силу ст..89 КК України,

визнаний винним та засуджений за ст. 121 ч.1 КК України до позбавлення волі строком на 5 років,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що 10 листопада 2013 року приблизно о 03 годині 35 хвилин біля магазину, розташованого за адресою: м. Моспіне, вул. Вокзальна, 5а в Пролетарському районі м. Донецька, де знаходився разом з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , під час словесного конфлікту, що виник на ґрунті неприязнених стосунків між зазначеними особами, який переріс у бійку, з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , діючи умисно, ножем, який тримав у правій руці, наніс ОСОБА_9 один удар в правий бік тулубу, чим спричинив проникаюче колото-різане поранення черевної стінки з наскрізним пораненням печінки, внутрішньочеревною кровотечею, що є тяжкими тілесними ушкодженнями.

Обвинуваченим ОСОБА_7 подана апеляційна скарга, в якій він просить вирок суду першої інстанції змінити, призначивши йому покарання з випробуванням. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що після скоєння злочину він активно сприяв слідству в розкритті даного злочину, щиро розкаявся у скоєному, відшкодував йому моральну та матеріальну шкоду. В теперішній час він помирився з потерпілим, останній не має до нього претензій матеріального характеру, в судовому засіданні не наполягав на призначенні йому реальної міри покарання. Також зазначив, що за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, працює, у нього є родина, що судом першої інстанції при призначенні покаранні враховано не було. Обставин, які б обтяжували його провину, судом не встановлено. Вважає, що його виправлення можливо без ізоляції від суспільства.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги, потерпілого, який вважав, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та вважав вирок суду законним і обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню, а вирок суду - зміні з наступних підстав.

Учасниками провадження вирок суду щодо фактичних обставин справи, обсягу вини та доведеності винуватості ОСОБА_7 у скоєнні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України не оскаржується.

У відповідності з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання з наступними змінами та доповненнями, при призначенні покарання в кожному випадку у відношенні кожного підсудного, який визнається винним у скоєнні злочину, суди повинні суворо дотримуватися вимог ст.65 КК стосовно загальних принципів призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості і індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання в кожному конкретному випадку, суди повинні дотримуватись вимоги кримінального закону і зобов`язані враховувати ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу винного і обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Таке покарання повинно бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження скоєння нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що удар ножем потерпілому ОСОБА_7 наніс на ґрунті невірного розуміння ситуації, що склалася - бійки між його сином - ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , маючи наметі захистити свого сина від нападника, як він то розумів, при цьому знаряддя нанесення тілесних ушкоджень він заздалегідь не готував, а ніж опинився у нього в руці в зв`язку із здійсненням ремонту мопеда.

При вирішенні питання про призначення покарання і його розміру ОСОБА_7 , суд першої інстанції взяв до уваги конкретні обставини скоєного злочину, його характер і ступінь тяжкості, дані про особу засудженого, який працює, за місцем проживання характеризується позитивно, не судимий в силу ст..89 КК України, обставини, що пом`якшують покарання щире каяття, часткове відшкодування потерпілому заподіяної матеріальної шкоди.

Зазначивши у вироку, що обвинувачений позитивно характеризується і працює, суд не конкретизував, що обвинувачений має позитивні характеристики як за місцем роботи(а.к.п.116), так і за місцем проживання (а.к.п.115). Крім того, судом не враховано, що ОСОБА_7 має сім`ю, до якої ставиться відповідально - є добропорядним сім`янином, про що зазначено у громадській характеристиці.

Приймаючи до уваги думку потерпілого, який просив не застосовувати до ОСОБА_7 реальне покарання у виді позбавлення волі, обставину повного відшкодування потерпілому заподіяної злочином шкоди, про що повідомив ОСОБА_9 в судовому засіданні в апеляційному суді, колегія суддів приходить до висновку, що призначене обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, виходячи з фактичних обставин заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, даних про особу ОСОБА_7 та його наступної після скоєння злочину поведінки є занадто суворим і таким, що не відповідає меті призначення покарання за скоєння кримінального правопорушення та вимогам ст..65 КК України.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про достатність для виправлення засудженого призначення йому покарання з випробуванням у відповідності зі ст.75, 76 КК України, та вважає, що саме призначення покарання з випробуванням є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 лютого 2014 року стосовно ОСОБА_7 змінити.

Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.1 ст.121 КК України до 5 років позбавлення волі.

На підставі ст..75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 2 роки.

На підставі ст..76 КК України зобов`язати засудженого не змінювати місце проживання та не виїжджати за межі України без відома кримінально-виконавчої інспекції.

Контроль за поведінкою засудженого покласти на кримінально-виконавчу інспекцію за місцем його проживання.

В решті вирок залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді: