Рішення

від 29.04.2014 по справі 914/785/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2014 р. Справа № 914/785/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Ільницькій М.М.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «Транснаціональний капітал «ТНК», м. Львів,

про: усунення перешкод в користуванні майном шляхом примусового виселення та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_2 - адвокат (договір про надання адвокатської допомоги від 06.03.2014 року б/н в матеріалах справи);

Від відповідача: не з'явився.

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник позивача не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Транснаціональний капітал «ТНК» про усунення перешкод в користуванні майном шляхом примусового виселення та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 11.03.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 01.04.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

Розгляд справи 01.04.2014 року відкладено на 29.04.2014 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду у справі.

Представник позивача в судове засідання 29.04.2014 року з'явився, подав клопотання (вх. №18765/14), у якому просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії - у справі), надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Поштова кореспонденція, яка скеровувалася господарським судом за місцезнаходженням відповідача: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Богдана Хмельницького, буд. 176, кв. 313, поверталася без вручення адресату (отримувачу) з написом: «За закінченням терміну зберігання» (докази в матеріалах справи).

Як вбачається із долученого до матеріалів справи Витягу з ЄДРЮО та ФОП серії АГ №917181 станом на 26.03.2014 року місцезнаходженням відповідача у справі є адреса: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Богдана Хмельницького, буд. 176, кв. 313 (належним чином завірена копія Витягу з ЄДРЮО та ФОП у справі).

Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року №02-5/289 (зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом, згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Вказане підтверджується пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році».

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями) в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом

Враховуючи повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено:

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2 та Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АГ №917184 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Приватне підприємство «Транснаціональний капітал «ТНК» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 38326167, знаходиться за адресою: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Богдана Хмельницького, буд. 176, кв. 313, що підтверджується Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії АА №537097 та Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АГ №917181

01.04.2011 року між ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - позивач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна б/н, за умовами якого ОСОБА_3 передала, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 257,6 м. кв., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 для використання за цільовим призначенням.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди).

Вказаний договір укладено в письмовій формі та підписано повноважними представниками сторін за договором, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Пунктом 4.3. договору від 01.04.2011 року б/н встановлено право орендаря передавати орендоване за договором майно у суборенду третім особам на умовах, які не суперечать договору.

Згідно пункту 7.1. договору від 01.04.2011 року б/н договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 року.

18.12.2012 року між орендарем та Приватним підприємством «Транснаціональний капітал «ТНК» (надалі - відповідач, суборендар) укладено Договір суборенди нерухомого майна б/н (надалі - договір), відповідно до умов якого орендар на підставі договору від 01.01.2012 року б/н передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування нежитлові службові приміщення №64 площею 14,1 м. кв., та №65 площею 13,5 м. кв., загальною площею 27,6 м. кв. для використання в якості офісного приміщення.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди).

Вказаний договір укладено в письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Статтею 283 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно приписів частини 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди, зокрема, можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Згідно пункту 3.1. договору суборендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта оренди.

На виконання вимог пункту 3.1. договору 18.12.2012 року між сторонами у справі підписано Акт приймання-передачі орендованого майна згідно Договору суборенди від 18.12.2012 року, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування (оренду) приміщення, а саме - службове приміщення №64, загальною площею 14,1 кв.м., та службове приміщення №65 площею 13,5 м. кв., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 (належним чином завірена копія Акту в матеріалах справи).

Відповідно до пункту 3.4. договору у разі припинення або розірвання договору суборендар зобов'язаний в тридцятиденний повернути майно орендарю, шляхом підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди. Майно вважається повернутим орендарю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта оренди.

Пунктом 5.4. договору сторони встановили обов'язок суборендаря використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов договору, а також, у разі припинення або розірвання договору, повернути орендоване майно у належному стані, із врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендарю збитки у разі погіршення його стану або повної чи часткової втрати об'єкта оренди з вини суборендаря.

Згідно пункту 6.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть цивільно-правову відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором.

Відповідно до пункту 9.1. договору він діє до 31.12.2013 року.

Відповідно до пункту 11.2. договору його може бути розірвано за згодою сторін, а також в судовому порядку у випадках, передбачених чинним законодавством України.

06.03.2014 року позивач звернувся до відповідача листом, в якому повідомив про відмову від Договору суборенди нерухомого майна від 18.12.2012 року, що підтверджується Квитанцією про відправлення відповідачу цінного листа від 06.03.2014 року.

Відповідачем вказаного листа залишено без відповіді та реагування.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 статті 175 ГК України передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Абзацом 2 частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (в нашому випадку - передачі товару).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно частини третьої статті 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною 1 статті 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Приписами частини першої статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вбачається із поданих позивачем супровідним листом від 29.04.2014 року (вх. №18765/14) актів про наявність перешкод у користуванні орендованим відповідачем майном від 02.04.2014 року, від 04.04.2014 року, від 07.04.2014 року, від 09.04.2014 року, від 11.04.2014 року, від 14.04.2014 року, від 16.04.2014 року, від 18.04.2014 року, від 21.04.2014 року, від 23.04.2014 року, від 25.04.2014 року та від 28.04.2014 року, станом на вказані дати у позивача немає вільного доступу до приміщень, які орендувались відповідачем за Договором суборенди нерухомого майна від 18.12.2012 року б/н.

Таким чином, судом встановлено, що Договір суборенди нерухомого майна від 18.12.2012 року б/н припинив свою дію в порядку пункту 11.4. договору у зв'язку із закінченням строку його дії 31.12.2013 року, а відтак, нежитлові приміщення, які були предметом вказаного договору мали бути повернені відповідачем позивачу протягом тридцяти днів з моменту припинення строку дії договору (пункт 3.4. договору).

Станом на час розгляду справи в суді доказів виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо повернення орендованого майна у зв'язку із закінченням дії договору суборенди в порядку ,передбаченому пунктом 3.2. договору сторонами суду не заявлено та не подано.

Таким чином, вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, службові приміщення №64 та №65 шляхом примусового виселення відповідача з незаконно заумного приміщення є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, суд оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 ГПК України та стягнути з відповідача на користь позивача 1 218 грн. 00 коп. судового збору, так як спір виник внаслідок ухилення відповідача від взятих на себе договірних зобов'язань щодо повернення позивачу орендованого майна у зв'язку із закінченням строку дії договору.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 80, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Усунути стягувачу: Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) перешкоди в користуванні нерухомим майном шляхом виселення боржника: Приватного підприємства «Транснаціональний капітал «ТНК» (79024, Львівська область, м. Львів, вул. Богдана Хмельницького, буд. 176, кв. 313; код ЄДРПОУ 38326167) із незаконно займаних службових приміщень №64 та №65, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3.

3. Стягнути з боржника: Приватного підприємства «Транснаціональний капітал «ТНК» (79024, Львівська область, м. Львів, вул. Богдана Хмельницького, буд. 176, кв. 313; код ЄДРПОУ 38326167) на користь стягувача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1 218 грн. 00 коп. судового збору.

4. Накази видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

29.04.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 30.04.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.