Постанова

від 05.05.2014 по справі 826/3344/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 травня 2014 року 09:30 № 826/3344/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Промбуд Плюс» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000362208 від 17.01.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Промбуд Плюс» (надалі - позивач або ТОВ «Енерго Промбуд Плюс») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000362208 від 17.01.2014 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 03.04.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» під час перевірки були надані податковому органу достатні, належні та допустимі докази, що підтверджують реальність господарських операцій останнього з ТОВ «Лайнелс».

У судове засідання 03.04.2014 року з'явився представник позивача, який позов підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з'явився, явку свого представника не забезпечив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суд у судовому засіданні 03.04.2014 року на підставі положень ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

При цьому, клопотання представника відповідача про відкладення судового розгляду справи від 03.04.2014 року, відповідно до відмітки на ньому, надійшло через канцелярію суду вже після закриття судового засідання.

Разом з тим, 08.04.2014 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення проти позову, в яких вказано, що господарські правовідносини між позивачем та ТОВ «Лайнелс» не мали реального характеру, оскільки операції підприємств-контрагентів не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, інструментів і приладів, які економічно необхідні для виконання робіт, передбачених договором, що, на думку, представника відповідача, свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничого активів і транспортних засобів, у зв'язку з чим особи контрагентів не могли фактично здійснювати господарські операції.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, ознайомившись з письмовими запереченнями відповідача проти позову, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» щодо підтвердження господарських відносин платника податків з ТОВ «Лайнелс» за період липень 2013 року, про що складено відповідний акт від 26.12.2013 року №483/1-22-08-36484029 (надалі - акт перевірки).

За результатами вищезазначеної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 153 750,00 грн., в тому числі за липень 2013 року в сумі 153 750,00 грн.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.01.2014 року №0000362208, яким ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 192 187,50 грн., з яких за основним платежем 153 750,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 38 437,50 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17.01.2014 року №0000362208 протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, договірні відносини між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Лайнелс» - мали місце у липні 2013 року.

Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071 (який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року) (надалі - Порядок №1379).

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Лайнелс».

Підставою для вищезазначеного висновку, як вбачається зі змісту акту перевірки, зокрема, став акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лайнелс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за липень 2013 року від 03.10.2013 року №1443/26-55-22-07/38347868, яким встановлена відсутність у ТОВ «Лайнелс», згідно податкової звітності, трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів для здійснення основного виду діяльності.

Враховуючи вищезазначене, контролюючим органом в акті перевірки викладено, що в ході проведення перевірки ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» не встановлено факту передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Також, вказано, що відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, яке необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, за наслідками чого зроблено висновок про неспричинення реального настання правових наслідків усіх операцій купівлі-продажу ТОВ «Лайнелс», а, отже, останні є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» (Покупець) та ТОВ «Лайнелс» (Постачальник) укладено договір №25/07-1 від 25.07.2013 року, предметом якого сторони визначили наступним чином: «Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупця металопродукцію (далі - Товар), а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти Товар і здійснити його оплату на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.1 договору №25/07-1 від 25.07.2013 року, кількість, асортимент та розгорнута номенклатура Товару, що передається за цим Договором, зазначається у рахунках-фактурах Постачальника, які мають силу Специфікації, або в інших додатках до цього Договору та визначаються у видаткових накладних.

При цьому, загальна ціна цього Договору складає загальну вартість переданого Товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних (п. 3.1 договору №25/07-1 від 25.07.2013 року).

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з копії договору №25/07-1 від 25.07.2013 року, наявного у матеріалах справи, останній містить підписи представників сторін та відбитки печаток.

На виконання умов договору №25/07-1 від 25.07.2013 року ТОВ «Лайнелс» виписано рахунок-фактуру №СФ-14 від 29.07.2013 року із зазначенням кількості та номенклатури товару на загальну суму з ПДВ у розмірі 922 500,00 грн.

Також, на підтвердження поставки товару за договором №25/07-1 від 25.07.2013 року, вказаного у рахунку-фактурі №СФ-14 від 29.07.2013 року, представниками ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» та ТОВ «Лайнелс» підписано видаткову накладну №РН-14 від 29.07.2013 року на загальну суму 922 500,00 грн., з урахуванням ПДВ.

Відповідно до копії витягу з журналу виданих довіреностей ТОВ «Енерго Промбуд Плюс», наявної у матеріалах справи, товар згідно рахунку №14 від 29.07.2013 року отримано ОСОБА_1 на підставі довіреності №24 від 29.07.2013 року.

Водночас, як вбачається з наявних у матеріалах справи виписки з банківського рахунку позивача та платіжних доручень у якості оплати товарів за договором №25/07-1 від 25.07.2013 року позивачем перераховано на рахунок ТОВ «Лайнелс» грошові кошти у сумі 870 500,00 грн., а 52 000,00 грн. обліковуються як кредиторська заборгованість, згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку: 631 Замовлення; Контрагенти: «Лайнелс» ТОВ за 3 квартал 2013 року, сформованої станом на 09.04.2014 року.

На підставі викладеного вище, ТОВ «Лайнелс» на ім'я ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» виписано податкову накладну від 29.07.2013 року №3 на вказану суму 922 500,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 153 750,00 грн.

Крім того, на підтвердження фактичності даної господарської операції у матеріалах справи містяться копії товарно-транспортних накладних №14, №14.1, №14.2, №14.3, №14.4, №14.5 від 29.07.2013 року, згідно яких вказаний вище товар доставлено ТОВ «Пром-Світ» за замовленням ТОВ «Енерго Промбуд Плюс», де вантажовідправником виступає ТОВ «Лайнелс», а вантажоодержувачем - ТОВ «Енерго Промбуд Плюс», про що також свідчить договір №2507-2 про надання послуг з організації перевезень автомобільним транспортом по території України від 25.07.2013 року, копія якого наявна у матеріалах справи, укладеного між позивачем та ТОВ «Пром-Світ», та копії первинних облікових документів на виконання умов даного договору (акт №ОУ-0007 здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкова накладна від 29.08.2013 року №4).

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджено представником позивача, товари, придбані у ТОВ «Лайнелс» розвантажувалися силами ФОП «ОСОБА_2», про що свідчать наявні у матеріалах справи копії договору №0111/12 від 01.11.2012 року та акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) №2907/-2013 від 29.07.2013 року.

В свою чергу, про перебування на балансі ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» товарів, придбаних останнім у ТОВ «Лайнелс», свідчить обороно-сальдова відомість по рахунку: 281 місце зберігання; ТМЦ; Партії за 25.07.13-31.12.13.

Водночас, за твердженнями представника позивача, що також підтверджується матеріалами справи, а саме: оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 281 місце зберігання; ТМЦ; Партії за 25.07.13-31.12.13 та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 281 ТМЦ; Партії; Місце зберігання: Вишневе за 01.08.13-28.04.14 вказані вище товари як станом на момент проведення контролюючим органом перевірки ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» (з 19.12.2013 року по 26.12.2013 року), так і на момент розгляду даної справи судом перебували(-ють) на складі позивача, на підтвердження чого у матеріалах справи також міститься копія договору оренди №18/07 (суборенди) від 18.07.2013 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Метбуд Сервіс», та акту приймання-передачі від 18.07.2013 року, відповідно до умов яких ТОВ «Енерго Промбуд Плюс» передано у строкове платне користування приміщення за адресою м. Вишневе, вул. Київська, 21.

За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88, наявна у матеріалах справи податкова накладна, що була виписана представником ТОВ «Лайнелс» на адресу позивача, містить усі обов'язкові реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «Лайнелс») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаного вище правочину, зокрема, того, що вказане товариство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявна у матеріалах справи копія податкової накладної, на підставі якої позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ «Лайнелс», відповідають встановленим ст. 201 ПК України вимогам.

Також, відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого товариства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Також, суд зазначає, що з 01.01.2011 року набрала чинності ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої доводи податкового органу про недійсність правочину, що суперечить інтересам держави, повинні бути доведені рішенням суду, яке набрало законної сили.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду доказів щодо недійсності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Лайнелс», а, відтак, враховуючи обставини даної справи, суд дійшов висновку, що відсутні підставі стверджувати про неспричинення реального настання правових наслідків за господарськими операціями між позивачем та ТОВ «Лайнелс», на підставі їхньої нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача».

Враховуючи усе викладене, суд, керуючись принципами справедливості та верховенства права, з урахуванням встановлених обставин та вищезазначених висновків суду, з метою достатнього та повного захисту прав позивача вважає за можливе в межах повноважень суду при вирішенні справи, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.01.2014 року №0000362208.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.01.2014 року №0000362208.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Промбуд Плюс» (ідентифікаційний код: 36484029, адреса: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 82-А) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38745056, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23) у розмірі 414,00 грн. (чотирьохсот чотирнадцяти грн. 00 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок