Постанова

від 05.03.2014 по справі 811/3453/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2014 року справа № 811/3453/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-сервісне підприємство "Діск" доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 21.10.2013 року №0000312207 та №0000322207, - В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-сервісне підприємство "Діск" звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення форми "Р" №0000312207 від 21 жовтня 2013 року, яким ТОВ ВСП "Діск" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, код платежу 3014010100 на 4514,00 грн., з яких за основним платежем - 3611,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 903,00 грн. та №0000322207 від 21 жовтня 2013 року, яким ТОВ ВСП "Діск" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, код платежу 3011021000 на 4740,00 грн., з яких, за основним платежем - 3792,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 948,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі помилковості і необґрунтованості висновків податкової перевірки про недійсність, фіктивність і нікчемність угод укладених позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Комп" та про наявність порушень ст.ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток та податку на додану вартість.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеному в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентом - ТОВ "Альфа-Комп" мали реальний характер, вказаний контрагент на час вчинення господарських правовідносин перебував в Єдиному державну реєстрі та зареєстрований платником податку на додану вартість.

Позивачем зазначено, що господарській операції між позивачем та ТОВ "Альфа-Комп" підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

Відповідачем до суду надано письмове заперечення, відповідно до якого позов ним не визнається в повному обсязі з наступних підстав.

Так, відповідачем зазначено, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою позивача встановлено, що господарські операції позивача з контрагентом - ТОВ "Альфа-Комп" не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесені за результатами перевірки податкові повідомлення -рішення, прийняті згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

В судове засідання 05 березня 2014 року представник позивача не прибув подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.219).

Відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи в судове засідання не з'явився, клопотань чи заяв до суду не подав (а.с.218).

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття сторін та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 05 березня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши позовну заяву, долучені до справи документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-сервісне підприємство "Діск" (далі - ТОВ ВСП "Діск") зареєстроване 14.11.1990 року реєстраційною палатою виконавчого комітету Кіровоградської міської ради , що підвереджується свідоцтвом про державну реєстрацію від №14.10.1190 року №14441200000001277 (а.с.115).

На підставі наказу №886 від 30.09.2013 року посадовими особами Кіровоградської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ ВСП "Діск" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Альфа-Комп" за липень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт №22/11-23-22-07/13468843 (а.с.9-22), в якому зафіксовано порушення: п.п.138.2, п.138.4, п.138.8, ст.138, п.п.139.9, п.139.1, ст.139, п.198.3, п.198.6, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України (а.с.9-22).

На підставі акту перевірки Кіровоградською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0000312207 від 21 жовтня 2013 року, яким ТОВ ВСП "Діск" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 4 514,00,00 грн., з яких, за основним платежем - 3 611,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 903,00 грн. (а.с.23);

- №0000322207 від 21 жовтня 2013 року, яким ТОВ ВСП "Діск" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 4 740,00,00 грн., з яких, за основним платежем - 3 792,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 948,00 грн. (а.с.24).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Податковий кодекс України визначає правила оподаткування податком на прибуток підприємств з 01 січня 2011 року.

Склад витрат та порядок їх визначення зазначено у статті 138 Податкового Кодексу.

У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1ст.139 ПК України - не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд, аналізуючи вищезазначені положення ПК України, приходить до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995 року №88, а тому і неможливість віднесення до складу витрат нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Вищий адміністративний суд України в своєму інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначив: «Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 року) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».

Судом встановлено, що основними видами діяльності ТОВ ВСП "Діск" визначено: оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування (основний); комп'ютерне програмування; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (а.с.116).

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ "Альфа-Комп".

Так, позивачем у відповідності до статті 181 Господарського Кодексу України у спрощений спосіб, шляхом підтвердження прийняття ТОВ "Альфа-Комп" до виконання замовлення, укладено договір, згідно якого ТОВ "Альфа-Комп" (Продавець) зобов'язується продати та поставити ТОВ ВСП "Діск" (Покупцю) товар (комп'ютерні комплектуючі), а Покупець - зобов'язується прийняти даний товар та здійснити оплату.

Фактичне отримання позивачем від ТОВ "Альфа-Комп" вищезазначеного товару, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами. Так, згідно видаткових накладних №Рк-А001656 від 03.07.2012, №Рк-А001782 від 18.07.2012, №Рк-А001905 від 26.07.2012, рахунків №Сч-А001656 від 03.07.2012, №Сч-А001782 від 18.07.2012, №Сч-А001905 від 26.07.2012 здійснило оплату поставленого товару, що підтверджується платіжним дорученням №128 від 13 липня 2012р., №143 від 26 липня 2012 року, №144 від 26 липня 2012 року та №147 від 31 липня 2012 року та виписаних на адресу ТОВ ВСП "Діск" податкових накладних, ТОВ "Альфа-Комп" поставило товару на загальну суму 29856,60 грн., в тому числі податок на додану вартість - 4976,10 грн. (а.с.25-41).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за липень 2012 рік, що встановлено податковим органом під час перевірки ТОВ ВСП "Діск" та про що свідчать податкові декларації з ПДВ за 2012р. з додатком 5 та реєстром отриманих та виданих податкових накладних. (а.с.133-138).

Витрати, понесені позивачем на придбання товару у ТОВ "Альфа-Комп", позивачем віднесено до складу витрат за липень 2012 року.

Транспортування товару здійснювалось компанією-перевізчиком службою доставки ПП «Нічний експрес» оплата за послуги сплачувалося після отримання вантажу. На підтвердження позивачем надані товарно-транспортні накладні (вантажні декларації) (а.с.41-42) та акт реєстр наданих послуг №66679 за липень 2012 року підписаний між ТОВ ВСП "Діск" та ПП «Нічний експрес» (а.с.208).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що кошти, які було сплачено позивачем ТОВ "Альфа-Комп" є компенсацією за отриманий товар, а також про наявність документального підтвердження виконання операцій між даними сторонами договору, наданими суду первинними документами, позивачем правомірно віднесено до складу витрат - витрати на придбання товарів, до складу валових витрат за липень 2012р. суми нарахованих (сплачених) витрат за отримані від ТОВ "Альфа-Комп" товари.

Досліджуючи спірні правовідносини суд встановив, що відповідач посилався на те, що позивачем протягом перевіряємого періоду занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за липень 2012 року на суму ПДВ 4976,00 грн.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отримані та видані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.12 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ "Альфа-Комп" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ТОВ "Альфа-Комп" також вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

В подальшому товар придбаний у ТОВ «Альфа-Комп» було реалізовано ТОВ ВСП «Діск» на ТОВ «Зерновик», ТОВ «Інформаційно-торговий дім - ЛС», ТОВ «Оксамит-сервіс», ПАТ «Кіровоградграніт», Управління виконавчої дирекції Кіровоградської області ФСНВ, Асоціація «Насіння Кіровоградщини», Кіровоградське обласне кооперативне об'єднання «Кіровоградоблагробуд», Колективне підприємство «Інформаційно-видавничий центр СВК», що підтверджується актом виконаних робіт №348 від 10 липня 2012р, актом виконаних робіт №353 від 13 липня 2012р., видатковими накладними №362 від 18 липня 2012р., №391 від 23 липня 2012р, №№ 377, 378, 379, 381 від 25 липня 2012р., № 389 від 31 липня 2012р., №393 від 31 липня 2012р., №392 від 31 липня 2012р., №401 від 02 серпня 2012р., №407 від 06 серпня 2012 року, №405 від 13 серпня 2012 р., №633 від 10 грудня 2012р., №620 від 11 грудня 2012р., №89 від 26 лютого 2013р., та довіреностями №201 від 18 липня 2012р., ААД №177419 від 23 липня 2012р., №Д000000795 від 25 липня2012р., №Д000000822 від 31 липня 2012р., №000074 від 31 липня 2012р., №000073 від 31 липня 2012р., №000075 від 02 серпня 2012р., №85 від 08 серпня 2012р., №000077 від 13 серпня 2012р., ААД №177180 від 07 грудня 2012р., №Д000001437 від 11 грудня 2012р., №4 від 26 лютого 2013р. ТОВ ВСП «Діск» в свою чергу видало ТОВ «Зерновик», ТОВ «Інформаційно-торговий дім - ЛС», ТОВ «Оксамит-сервіс», ПАТ «Кіровоградграніт», Управління виконавчої дирекції Кіровоградської області ФСНВ, Асоціація «Насіння Кіровоградщини», Кіровоградське обласне кооперативне об'єднання «Кіровоградоблагробуд», Колективне підприємство «Інформаційно-видавничий центр СВК» податкові накладні №18 від 10 липня 2012р, №30 від 13 липня 2012р., №39 від 18 липня 2012р., №49 І від 23 липня 2012р, №7 від 03 липня 2012р., №9 від 04 липня 2012р., №26 від 12 липня 2012р., №45 від 20 липня 2012р, № 59 від 27 липня 2012р., №60 від 30 липня 2012р., №61 від 30 липня 2012р., №3 від 01 серпня 2012р., №12 від 08 серпня 2012 року, №14 від 13 серпня 2012 р., №12 від 10 грудня 2012р., №11 від 10 грудня 2012р., №41 від 26 лютого 2013р. Оплата товару поставленого ТОВ ВСП «Діск» на адресу даних контрагентів підтверджується копіями виписок по особовому рахунку від 03.07.2012р., від 04.07.2012р., від 10.07.2012р., від 12.07.2012р., від 16.07.2012р., від 20.07.2012р., від 23.07.2012р., від 25.07.2012р., від 27.07.2012р., від 01.08.2012р., від 08.08.2012р., від 13.08.2012р., від 10.12.2012р., від 26.02.2013р. (а.с.43-89).

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідно до договору оренди приміщення №4-ОП/10-2010 від 22.10.2010 року, додаткових угод, актів приймання передачі, рахунків на оплату, виписок з банку та податкових накладних ТОВ ВСП "Діск" орендував у Кіровоградського об'єднання по агропромисловому будівництву «Кіровоградоблагробуд» у тимчасове платне користування приміщення за адресою: м. Кіровоград, вул. Тімірязєва, 84, кімната 502 та додаткові послуги щодо його використання (а.с.183-207).

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та виникненням податкових зобов'язань.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ «Альфа-Комп» товару, згідно вищезазначених договорів, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі у липні 2012 року до податкового кредиту.

Суд зазначає, що відповідно до п.1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, на момент складання вказаної податкової накладної ТОВ «Альфа-Комп» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП „Кіровоград-Арсенал-Плюс" є нікчемними. Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договору та його виконання, останній був та є зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з ЄДР (а.с.220-221) та на час здійснення господарських операцій з позивачем, був платником податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд зазначає, що даний акт перевірки ґрунтується лише на відомостях, викладених в акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Альфа-Комп» (а.с.123-124).

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначений платником податку податковий кредит вважається сформованим правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений ним правочин з зазначеним контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, надання послуг, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договір, сторонами якого є позивач та ТОВ «Альфа-Комп», укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника ПДВ до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного та того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу суми податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного

Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовані.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-сервісне підприємство "Діск" - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форма «Р» №0000312207 від 21 жовтня 2013 року та податкове повідомлення-рішення форма «Р» №0000322207 від 21 жовтня 2013 року.

3.Зобов'язати Державну казначейську службу у Кіровоградській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-сервісне підприємство "Діск" р.н.о.к. судові витрати в сумі 172 (сто сімдесят дві) грн. 50 коп. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Жук