Рішення

від 29.04.2014 по справі 761/1546/13- ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/1546/13- ц

Провадження №2/761/153/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 квітня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Гайдук С.В.

при секретарі Ляпкало Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення, визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення,

в с т а н о в и в:

В січні 2013 р. Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення, визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 виділена відповідачці ОСОБА_1 знаходиться на території «Сирецького гаю», тобто відноситься до земель природно-заповідного фонду, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Незважаючи на положення п. 3 ст. 83 Земельного кодексу України і те, що погодження Верховної Ради України про вилучення земельної ділянки на території "Сирецького гаю" отримано не було, п.2 рішення VIІ сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.04 № 326-2/1536 "Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд" затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. Зазначив, що відповідно до ч.9 ст. 118 ЗК України проект відведення земельних ділянок погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно - епідеміологічним органами, органами архітектури і культурної спадщини та подається до відповідного органу місцевого самоврядування. Однак, в супереч цим вимогам проект відведення зазначеної земельної ділянки не було у встановленому порядку погоджено з органом земельних ресурсах (ГУ Держкомзему у м. Києві), Державним управлінням екології та природних ресурсів м. Києва та Головним управлінням культури, мистецтв та охорони культурної спадщини. Згідно наявного в кадастровій справі висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища щодо умов використання земельної ділянки та наявності містобудівних обмежень та обтяжень для відведення земельної ділянки, передбачено необхідність отримання позитивного висновку ДКО "Київзеленбуд", який в матеріалах кадастрової справи, проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 відсутній. Також зазначив, що в порушення вимог закону та Конституції України, пункт 2 рішення VIІ сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.04 № 326-2/1536 "Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд" прийнятий з грубим порушенням вимог законодавства, а отже в частині підлягає визнанню незаконним. На підставі незаконного рішення VIІ сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.04 № 326-2/1536 "Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд" Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) виготовлено державний акт на право власності на землю на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0033, який було видано ОСОБА_1 Вказаний акт згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України підлягає визнанню недійсним. Вважає, що оскаржуваним рішенням, державним актом на право власності на спірну земельну ділянку порушено право власності територіальної громади міста Києва на землю. Зазначене право підлягає захисту судом у спосіб, визначений п, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, - відновлення становища, яке існувало до порушення. Крім цього, вказує, що в подальшому між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31.10.2005р. було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки пл.0.10 га по АДРЕСА_1. На виконання договору купівлі-продажу від 31.10.05р. Головним управлінням земельних ресурсів ВО Київської міської ради ОСОБА_2 23.11.05р. видано державний акт на право власності на землю серії КВ № 138839. В подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.12.2008р. було укладено договір дарування даної земельної ділянки. Відповідно до п.1 Договору дарувальник безоплатно передав у власність обдарованому земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1. З урахуванням того, що спірне рішення Київської міської ради прийнято з порушенням норм чинного законодавства, вважають, що підлягають визнанню недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, державний акт про право власності на землю виданий ОСОБА_2 та договір дарування земельної ділянки укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Просить суд відновити строк позовної давності; визнати незаконним та скасувати рішення VIІ сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.04 № 326-2/1536 в частині (пункт 2 щодо передачі громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1); визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0033; який було видано ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 24.06.04 № 326-2/1536; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.10.2005р.; визнати недійним договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 укладений 17.12.2008р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 800000000:91:009:0033 за територіальною громадою міста Києва.

В процесі розгляду справи прокурор в порядку ст. 31 ЦПК України змінив підстави позову та зазначив, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 згідно інформації Державної екологічної інспекції у м. Києві знаходиться у парковій зоні, що встановлено під час перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині контролю зелених насаджень та віднесена до земель рекреаційного значення, а отже згідно ст. 51 ЗК України охоплюється забороною та обмеженнями, що передбачені законом для їх використання. З містобудівних умов та обмеження, за Генеральним планом міста Києва спірна земельна ділянка належить до території зелених насаджень загального користування. Статтею 19 ЗК України встановлено, що в залежності від цільового призначення, землі поділяються на категорії: сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природно-охоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного призначення тощо. Відповідно до ст.ст. 50 , 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення відносяться землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, а також земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів. На землях рекреаційного призначення, згідно до ст. 52 ЗК України забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням. Таким чином, при передачі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку відповідачем Київською міською радою було порушено положення Земельного кодексу України, оскільки передано у приватну власність території зелених насаджень загального користування, а отже рекреаційні землі. В порушення положень ст. 20 ЗК України Київською міською радою не було змінено цільового призначення переданої у власність земельної ділянки. Просить суд визнати незаконним та скасувати рішення VII сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 р. № 326-2/1536 в частині (пункт 2) щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 127092 зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 01-7-00496, виданий 26.10.04 р. ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 24.06.04 р. № 326-2/153; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1 укладений 31.10.05 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.10.2005р.; визнати недійним договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 укладений 17.12.2008р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 800000000:91:009:0033 за територіальною громадою міста Києва.

В судовому засіданні прокурор Ковтуцький М.М. уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених у них та просив їх задовольнити.

Відповідачі: представник Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому суд вважає за можливе провести розгляд справи у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечив, надав письмові заперечення в яких зазначив, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки територіальна громада є окремим від держави суб'єктом права власності на землю, а тому порушення прав та законних інтересів територіальної громади на землю жодним чином не зачіпає будь-яких прав та інтересів держави. Спірна земельна ділянка була придбана його довірителем на підставі договору купівлі-продажу, а отже такий є добросовісним набувачем. У подальшому спірна земельна ділянка на підставі договору дарування була відчужена ОСОБА_3 Зазначив, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України, оскільки такий захист можливий лише шляхом задоволення індикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Крім цього зазначив, що проект землевідведення земельної ділянки було розроблено та погоджено у відповідності до вимог чинного земельного законодавства. Просив у позові відмовити.

Суд, вислухавши пояснення прокурора, представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.

За правилами ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Перевіряючи обставини у справі судом встановлено, що пунктом 2 рішення Київської міської ради VII сесії XXIV скликання від 24.06.2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (а.с.11-15).

На підставі вказаного рішення VIІ сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року № 326-2/1536 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) виготовлено Державний акт (серії КВ № 127092) на право власності на землю на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0033, який було видано ОСОБА_1 (а.с.29).

Обґрунтовуючи звернення до суду з даним позовом прокурор посилається на те, що оскаржуваним рішенням порушено інтереси держави, що проявляється у вибутті з власності територіальної громади м. Києва спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що суб'єктами права власності є: громадяни та юридичні особи; територіальні громади; держава.

Таким чином, діюче законодавство України чітко розмежовує між собою комунальну та державну форму власності на землю та суб'єктів цих прав.

Отже, з вищевикладеного вбачається, то територіальна громада є окремим від держави суб'єктом права власності на землю, а тому порушення прав та законних інтересів територіальної громади на землею жодним чином не зачіпає будь-яких прав та інтересів держави.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Положенням ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю природні ресурси, підприємства тощо.

Прокурор обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що рішення прийняте Київською міською радою 24.06.2004 р. за № 326-2/1536, а саме в частині п. 2 щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не відповідає вимогам законодавства України, зокрема положенням Земельного кодексу України , а тому має бути визнано незаконним та скасовано, а за обставин скасування рішення в частині мають бути визнані недійсним, як державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1, так і договір купівлі-продажу земельної ділянки так і акт, що засвідчує право власності на землю на ім'я ОСОБА_2 та договір дарування спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» , Київська міська рада, в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Стаття ст. 9 ЗК України визначає, що до повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу .

Згідно п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України , до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями (окрім земель переданих у приватну власність, та земель, визначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно ст. 123 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржувального рішення), надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. До клопотання додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу. Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу. Розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду). Погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом її відведення здійснюється: затвердження проекту відведення земельної ділянки; вилучення (викуп) земельних ділянок у землекористувачів (землевласників) із затвердженням умов вилучення (викупу) земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням категорії земель та її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, встановлення обґрунтованих граничних термінів забудови земельної ділянки.

Частиною 7 статті 151 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями розглядає заяву (клопотання) і в тижневий строк з дня її реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, а також до відповідних територіальних органів виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Згідно положень частин 8 та 9 ст. 118 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) слідує, що проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до підпунктів 8-10 п. б ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Такі дії були вчинені Київською міською радою за наявності всіх необхідних для прийняття рішення документів про затвердження проекту відведення та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.10 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а саме: заяви про передачу у приватну власність земельної ділянки, проекту її відведення з відповідними графічними матеріалами, висновку щодо відведення земельної ділянки Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, висновку про передачу земельної ділянки у власність Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації.

Крім цього, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 по справі № 2а-16918/12/2670, було встановлено, що Київська міська рада, приймаючи рішення № 326-2/1536 від 24 червня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», діяла у порядку та у межах, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельним кодексом України, рішенням IX сесії XXIII скликання Київської міської ради № 313/1747 від 14 березня 2002 року «Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві», отже відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України дана обставина доказуванню не підлягає.

За твердженням прокурора орган місцевого самоврядування в порушення вимог ст. 51 , 53 , 83 ЗК України (в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин) здійснив відчуження спірної земельної ділянки, яка віднесена до земель рекреаційного призначення, як зона зелених насаджень міста, а тому не підлягає переданню у приватну власність.

Разом з тим, суд не може погодитись з таким твердженням прокурора, зважаючи на таке.

Згідно ст. 19 Конституції України , органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Стаття 51 ЗК України визначає, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗК України , на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Статтею ст. 20 ЗК України , в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справ, а саме з оскаржуваного рішення № 326-2/1536 від 24 червня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» (пункт 2) відповідачці ОСОБА_1 у приватну власність було передано земельну ділянку за рахунок земель міської забудови.

Статтею 60 ЦПК України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наданий прокурором, на підтвердження своїх вимог витяг щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов впровадження містобудівної діяльності складений на замовлення прокуратури Шевченківського району м. Києва 03.12.2013 р. Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на думку суду, не може бути прийнятий судом до уваги та покладений в основу рішення, через відсутність взаємного зв'язку із іншими наявними у справі доказами, які встановлюють наявність обставин, на які посилається прокурор та відноситься до предмету доказування.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що прокурором не доведено тих обставин, що виділення земельної ділянки ОСОБА_1 відбулось за рахунок комунальної власності, і що спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення.

Крім того, прокурором не доведено, що під час прийняття спірного п. 2 рішення № 326-2/1536 від 24 червня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» Київською міською радою не було дотримано положень ст. 123 ЗК України та не доведено необхідність зміни цільового призначення земельної ділянки, яку передано відповідачці ОСОБА_1 у власність.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги прокурора в частині визнання незаконним п. 2 рішення Київської міської ради VII сесії XXIV скликання від 24.06.2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» не доведені, а тому не підлягають задоволенню в цій частині.

Також, судом встановлено, що 31.10.05 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0033, який зареєстровано в реєстрі за №3918 та посвідчено 31.10.05 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5(а.с.30-31)

На виконання договору - купівлі продажу від 31.10.05 № 3918 (ВСЕ №468374), Головним управлінням земельних ресурсів ВО Київської міської ради ОСОБА_2 23.11.05 видано Державний акт на право власності на землю серії КВ № 138839 зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00841 на ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0033 (а.с.33).

В подальшому 17.12.08 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0033 (а.с.34), який зареєстрований в реєстрі за №4475 та посвідчений 17.12.08 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Відповідно до п.1 Договору дарувальник безоплатно передав у власність обдарованому земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:91:009:0033.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вбачається із змісту позовної заяви прокурор звертається за захистом порушеного права Київської міської ради, тобто первинного власника земельної ділянки, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення - шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Тобто, обраним способом захисту цивільних прав прокурор фактично намагається витребувати земельну ділянку від добросовісного набувача.

З правових позицій Верховного Суду України, прийнятих за наслідками розгляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права ст.ст. 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах, що виникли між сторонами, викладених у постанові Верховного Суду України № 6-53цс12 від 31 жовтня 2012 року, які згідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України вбачається таке.

Згідно з ч. 2 ст. 16, ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

З урахуванням зазначеного, вимоги прокурора в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1 укладений 31.10.05 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.10.2005р.; визнання недійним договору дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 укладений 17.12.2008р. між ОСОБА_2 також не підлягають задоволенню.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10 , 11 , 60 , 88 , 209 , 212-215 , 218 , 223 , 294 ЦПК України , ст. 9, 20, 51,118, 123 Земельного кодексу України,суд -

в и р і ш и в:

У позові Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення, визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: