Рішення

від 28.04.2014 по справі 910/23709/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23709/13 28.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМТ-Центр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарма 100»

про стягнення 60 502, 93 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Садовець О.О.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДМТ-Центр» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарма 100» про стягнення заборгованості за договором № 1317 від 02.01.2013 р. у розмірі 56 080, 98 грн., а також 3 629, 13 грн. - пені, 792, 82 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23709/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.01.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням 3 % річних та пені у розмірі 45 538, 37 грн. При цьому з наданого позивачем розрахунку вбачається, що заявлена до стягнення сума включає в себе основний борг у розмірі 41 680, 98 грн., 2 918, 14 грн. - пені та 939, 25 грн. - 3 % річних.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

За таких обставин, з огляду на те, що вищевказана заява не суперечить ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду та задовольнити.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 р. справу № 910/23709/13 передано судді Морозову С.М. у зв'язку з відпусткою судді Пригунової А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 р. справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.04.2014 р.

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 р. у зв'язку з виходом судді Пригунової А.Б. із відпустки, справу № 910/23709/13 передано їй для подальшого розгляду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялась відповідачам на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адреси та повернуті до Господарського суду міста Києва у зв'язку з відсутністю відповідача за вказаною адресою.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.04.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДМТ-Центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фарма 100» укладено договір № 1317, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар медичного призначення у порядку та на умовах, вказаних даним договором.

Відповідно до п. 3.1. договору ціна окремої партії товару встановлюється за погодженням сторін і вказується в накладних до кожної партії товару.

Відповідно до п. 3.3. договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) оплата за товар здійснюється по мірі реалізації товару протягом п'яти календарних днів з моменту продажу. Остаточний розрахунок проводиться на умовах відстрочення платежу 180 календарних днів з моменту поставки такої партії товару.

У відповідності до п. 6.2. договору за порушення терміну оплати, відповідач сплачує пеню у розмірі 0, 5 % від суми оплати за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення оплати товару за кожен день прострочення.

Договір, відповідно до п. 9.1. вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 1317 від 02.01.2013 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 69 129, 36 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

При цьому, позивач зазначає, що відповідачем повернуто поставлений товар на суму 3 285, 68 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № 1317 від 02.01.2013 р. в частині оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «ДМТ-Центр» товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 41 680, 98 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором або законом.

Приймаючи до уваги, що договором № 1317 від 02.01.2013 р. встановлено розрахунки по мірі реалізації товару протягом п'яти календарних днів з моменту продажу, а остаточний розрахунок за товар - 180 календарних днів з моменту поставки партії товару, строк виконання зобов'язань з оплати вартості поставленої продукції є таким, що настав.

При цьому, суд відзначає, що з наданих позивачем виписок з банківського рахунку вбачається, що грошові кошти Товариством з обмеженою відповідальністю «Фарма 100» перераховані у якості оплати товару за договором № 1317 від 08.11.2010 р., в той час як вимоги позивача в межах даного спору обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору № 1317 від 02.01.2013 р.

В той же час, доказів оплати відповідачем вартості товару поставленого за договором № 1317 від 02.01.2013 р. суду не надано.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач, в свою чергу, правом надання відзиву на позов не скористався, доказів оплати вартості поставленого товару не надав, обґрунтованих причин неможливості виконання грошових зобов'язань не навів.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується поставка позивачем товару, враховуючи, що відповідачем заявлені до нього вимоги не спростовано та не надано суду доказів належного виконання ним зобов'язань перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМТ-Центр» про стягнення заборгованості у сумі 41 680, 98 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2 918, 14 грн. - пені та 939, 25 грн. - 3 % річних.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення оплати вартості отриманого від позивача товару, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування грошових санкцій та притягнення відповідача до відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача розмір пені за період з 18.03.2013 р. (дата виникнення заборгованості за відповідною поставкою) до 24.01.2014 р. (граничний термін нарахування пені за прострочення оплати відповідної партії товару) становить 2 918, 14 грн.; 3 % річних від простроченої суми за вказаний період становить 939, 25 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені та 3 % річних, судом встановлено, що вищевказані розрахунки здійснені арифметично вірно та не перевищують розрахунок суду.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМТ-Центр» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарма 100» (04053, м. Київ, вул. Гоголівська, 47, код ЄДРПОУ 37146409), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМТ-Центр» (01010, м. Київ, вул. Січневого Повстання, 3, к. 197, код ЄДРПОУ 34529098) заборгованість у розмірі 41 680, 98 (сорок одна тисяча шістсот вісімдесят грн. 98 коп.) грн., 2 918, 14 (дві тисячі дев'ятсот вісімнадцять грн. 14 коп.) грн. - пені, 939, 25 (дев'ятсот тридцять дев'ять грн. 25 коп.) грн. - 3 % річних та 1 720, 50 (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.05.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.