Рішення

від 24.04.2014 по справі 910/4050/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4050/14 24.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіабудсервіс»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо налагоджувальне підприємство «АБМ Інвест»

Про стягнення 109 395,83 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Янко М.І. представник за довіреністю № б/н від 12.03.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіабудсервіс» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо налагоджувальне підприємство «АБМ Інвест» (далі - відповідач) про стягнення 109 395,83 грн., а саме: 89 855,08 грн. - сума основного боргу, 17 971,01 грн. - штрафу, 1 569,74 грн. - 3% річних).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано свої зобов'язання за Договором оренди обладнання № О-310/А від 31.05.13. щодо сплати орендної плати за обладнання, що зумовило звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіабудсервіс» з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.14. порушено провадження у справі № 910/4050/14 та призначено її до розгляду на 10.04.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.14., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 14.03.14. про порушення провадження у справі № 910/4050/14, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 24.04.14.

В судовому засіданні 24.04.14 представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 24.04.14. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними та підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/4050/14.

В судовому засіданні 24.04.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.05.13. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було підписано Договір № О-310/А оренди обладнання (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове користування будівельну оплубку (далі - майно).

Відповідно до п. 2.1 Договору передача майна в оренду здійснюється Орендодавцем Орендарю за Актом здачі-приймання протягом 3-х днів з дати здійснення Орендарем попередньої оплати відповідно до п. 5.2. Договору. Та внесення Орендарем гарантійного платежу відповідно до п. 2.4. Договору.

01.06.13. майно було передано відповідачу в оренду за актом № б/н від 01.06.13. до Договору.

Додатковою угодою № 3 від 01.07.13. до Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове платне користування елементи будівельного риштування. До вказаної додаткової угоди між сторонами підписано акт приймання-передачі від 01.07.13.

Згідно з п. 2.4 Договору Орендар протягом 3 календарних днів з дати підписання Договору вносить на розрахунковий рахунок Орендодавця суму у розмірі 4000,00 гри. як гарантійний платіж на забезпечення виконання зобов'язань за Договором щодо вчасного внесення орендної плати, вчасного повернення майна з оренди, в тому числі повернення майна після закінчення терміну оренди.

Розмір орендної плати за одну добу складає: 333 грн. 33 коп. в т.ч. ПДВ 20%. Розмір орендної плати за Договором на термін, визначений п. 4.1 Договору, становить з ПДВ: 5 000,00 грн. (п. п. 5.2, 5.3 Договору).

Додатковою угодою № 2 від 15.06.13. до Договору розмір орендної плати з 01.07.13. до 31.07.13. встановлено 10 333,33 грн. з ПДВ.

Згідно з Додатковою угодою № 3 від 01.07.13. оплата за тимчасове користування майном, що було передано за цією угодою на 15 днів становить 13 027,20 грн. з ПДВ. При цьому, Орендар протягом трьох календарних днів з дати підписання угоди вносить на розрахунковий рахунок Орендодавця суму у розмірі 12 965,86 гри. як гарантійний платіж на забезпечення виконання зобов'язань за Додатковою угодою щодо вчасного внесення орендної плати, вчасного повернення майна з оренди, в тому числі повернення майна після закінчення терміну оренди.

Положеннями п. п. 3.1, 4.1 Договору сторони погодили, що Договір вступає в силу з дати підписання його сторонами і діє до закінчення терміну оренди майна, що орендується. Термін оренди складає 15 днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін акту здачі-приймання майна, що орендується.

Додатковими угодами до Договору термін оренди майна продовжувався сторонами до 30.06.13., 31.07.13.

За твердженням позивача, відповідач повернув орендоване за Договором (з урахуванням додаткових угод до нього) майно в повному обсязі у відповідності до складських виписок. Крім того, в матеріалах справи наявний акт повернення майна з оренди від 25.09.13.(проте, підписаний виключно позивачем та скріплений його печаткою).

Спір у справі виник в зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати за Договором за період з червня по вересень 2013 року.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як визначено ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

Згідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до наявних в матеріалах справи актів надання послуг за червень-липень 2013 року, відповідач мав сплатити позивачу за оренду Обладнання за вказаний період 112 820,94 грн.

Судом встановлено, що за вказаний спірний період відповідач сплатив позивачу 22 965,86 грн. у відповідності до наданих позивачем банківських виписок по особовому рахунку.

Таким чином, з наявних матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем за орендне користування майном за Договором за спірний вказаний період становить 89 855,08 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за Договором, що підлягає стягненню, становить 89 855,08 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіабудсервіс» в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 17 971,01 грн. - штрафу на підставі п. 9.1.1 Договору, суд відзначає наступне.

Згідно з п. 9.1.1 Договору, за порушення Орендарем термінів перерахування орендної плати Орендар сплачує штраф у розмірі 20% від простроченого платежу.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

З огляду на все вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 17 971,01 грн. штрафу, є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 569,74 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 497,33 грн. В іншій частині в розмірі 72,41 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

При цьому, суд відзначає, що відповідачем розрахунок 3% річних не оспорено.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо налагоджувальне підприємство «АБМ Інвест» (04060, м. Київ, вул. Ризька, б. 73Б; ідентифікаційний код 36454262) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіабудсервіс» (03124, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 8 корп. 59/4; ідентифікаційний код 32485297) 89 855 (вісімдесят девять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 08 коп. - заборгованості зі сплати орендної плати, 17 971 (сімнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят одну) грн. 01 коп. - штрафу, 1 497 (одну тисячу чотириста дев'яносто сім) грн. 33 коп. - 3% річних, 2 186 (дві тисячі сто вісімдесят шість) грн. 46 коп. - втрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.04.14.

Суддя Т.М. Ващенко