Рішення

від 29.04.2014 по справі 910/3464/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3464/14 29.04.14

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., при секретарі Мазур В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Соммельє», м.Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Дім», м.Київ,

про стягнення 34 721,18 грн..

За участю представників сторін

від позивача: Медведева Т.С. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Соммельє», м.Київ, звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Дім», м.Київ, про стягнення 34 721грн.18коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 11915грн.38коп., неустойки у розмірі 21399грн.77коп., інфляційних у розмірі 18грн.80коп., 3% річних у розмірі 195грн.69 коп., штрафу у розмірі 1191грн.54 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №1/109/12 від 11.09.2012р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 180, 193, 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 54 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2014. порушено провадження у справі №910/3464/14, розгляд справи призначено на 18.03.2014р.

Надалі розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог ухвал.

16.04.2014р. позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду із клопотанням №694 від 15.04.2014р. в якому просить суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 34720 грн.75 коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 11915грн.38коп., неустойки у розмірі - 21399грн.34коп., інфляційних у розмірі 18грн.80коп., 3% річних у розмірі 195грн.69коп., штрафу у розмірі 1191грн.54 коп.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог та у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

Позивач у судове засідання 29.04.2014р. з'явився, підтримав позовні вимоги, клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Відповідач не забезпечив участь свого представника у судових засіданнях, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, вимог ухвал не виконав, належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи, що підтверджено поштовими повідомленнями.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на строки вирішення спору передбачені ст.69 Господарського процесуального кодексу України та на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані позивачем докази, суд

ВСТАНОВИВ :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Соммельє» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Дім» (Покупцем) був укладений договір поставки №1/109/12 від 11.09.2012р. (надалі-договір), згідно п.1.1 якого постачальник передає або зобов'язується передати товар у власність покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1.2 договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту повної оплати покупцем за відвантажений товар.

Згідно з п. 1.3 договору, предметом договору є алкогольні напої, які є у продавця на момент укладання договору або будуть придбані (створені, набуті) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п. 3.1 договору, загальна сума договору складає суму всіх накладних.

Пунктом 3.2 договору, передбачено, що ціни на товари, кількість і загальна вартість товарів, що відпускаються, встановлюються окремо на кожну партію товару відповідно до накладних.

Згідно з пунктом 3.3 договору покупець зобов'язується розраховуватись за поставлені товари в повному обсязі кожні 14 (чотирнадцять) днів після його реалізації, але не пізніше ніж через 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту його відвантаження покупцеві. Покупець здійснює оплату товару в гривнях, переказом суми на р/р постачальника. У разі, якщо товар не було продано протягом 90 днів покупець зобов'язаний повернути такий товар постачальнику.

Відповідно до п. 6.1 договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2012 року. Протягом періоду дії, умови договору можуть бути змінені лише за умови письмової згоди обох сторін.

Згідно з пунктом 6.2 договору, якщо жодна із сторін письмово не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менш як за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати припинення його дії. Договір вважається переукладеним на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

Договір підписаний сторонами без будь-яких заперечень, скріплений їх печатками.

За змістом позову позивач, здійснив поставку обумовленого сторонами в договорі товару відповідачу за видатковими накладними № С04-0060 від 02.04.2013р., №С04-0760 від 24.04.2013р., № С05-0126 від 13.05.2013р., № С05-0599 від 27.05.2013р. загальною вартістю 13952грн.54коп.

Позивач зазначає, що отримавши товар, відповідач лише частково оплатив вартість товару, внаслідок чого утворилась сума заборгованості в розмірі 11915грн.38коп., яка і заявлена до стягнення.

Викладене призвело до звернення з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог є стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 11915грн.38 коп., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням умов договору № 1/109/12 від 11.09.2012р., що стало підставою для нарахування позивачем інфляції в розмірі 18грн.80коп, неустойки в сумі 21399грн.34коп., штрафу в розмірі 1191 грн.54коп. та 3% річних у сумі 195грн.69 коп.

Договір № 1/109/12 від 11.09.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач у виконання договору №1/109/12 від 11.09.2012р. поставив, а відповідач згідно з видатковими накладними № С04-0060 від 02.04.2013р., №С04-0760 від 24.04.2013р., № С05-0126 від 13.05.2013р., № С05-0599 від 27.05.2013р. отримав товар, загальною вартістю 13 952грн. 54 коп.

Поставлений згідно зазначених видаткових накладних товар прийнято представником відповідача, що підтверджується його підписом та печаткою ТОВ «Девелоперська компанія «Дім».

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору №1/109/12 від 11.09.2012р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з пунктом 3.3 договору № 1/109/12 від 11.09.2012р. покупець зобов'язується розраховуватись за поставлені товари в повному обсязі кожні 14 (чотирнадцять) днів після його реалізації, але не пізніше ніж через 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту його відвантаження покупцеві. Покупець здійснює оплату товару в гривнях, переказом суми на р/р постачальника. У разі, якщо товар не було продано протягом 90 днів покупець зобов'язаний повернути такий товар постачальнику.

Враховуючи передбачені п. 3.3 договору умови щодо строків оплати вартості поставленого товару на момент звернення позивача з позовною заявою (04.03.2014р.), вже почалося прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання, щодо оплати вартості послуг наданих позивачем.

Позивач у позові стверджує, що відповідач здійснив лише часткову оплату вартості поставленого товару в сумі 2000грн.00коп. (що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача від 23.05.2013р.), залишок боргу за спірними накладними складає 11915грн.38коп.

Таким чином, за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 11915грн.38коп.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки матеріалами справи підтверджується отримання спірного товару відповідачем, належних доказів оплати вартості товару на суму 11915грн.38коп. матеріали справи не містять, заявлений розмір заборгованості не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення господарське зобов'язання належним чином перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 11915 грн.38 коп. підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати товару, позивач відповідно до наданого 16.04.2014р. розрахунку, просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 195грн.69коп. та інфляцію у сумі 18грн.80коп.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок інфляційних, з огляду на прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, вимоги позивача в цій частині суд вважає такими, що не перевищують розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, внаслідок чого вимоги в цій частині у заявленому розмірі 18грн.80коп. підлягають задоволенню.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365(2013); 365(2014) : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, суд встановив, що вимоги позивача в частині нарахування 3% річних не перевищують розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, внаслідок чого вимоги в цій частині у заявленому розмірі 195грн.69коп. підлягають задоволенню.

Крім того, посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції, позивач просить суд відповідно до наданого 16.04.2014р. розрахунку стягнути з відповідача неустойку у сумі 21399грн.34коп.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Пунктом 3.4 договору сторони визначили, що в разі затримки оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальникові неустойку у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, тощо.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошових зобов'язань Відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість висування Позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення неустойки.

Позивачем при розрахунку неустойки не враховано, що відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Тобто спеціальним законодавством встановлено присікальний строк нарахування штрафних санкцій. Після закінчення вказаного строку їх нарахування припиняється;

Суд, з урахуванням зроблених висновків, зробивши власний розрахунок неустойки в межах обраних позивачем періодів за формулою: Неустойка = С х 1% х Д, де С-сума заборгованості за період, Д - кількість днів прострочення, що вимоги позивача в частині нарахування неустойки не перевищують розмір, який може бути нарахований в межах обраного позивачем періоду, внаслідок чого вимоги в цій частині у заявленому розмірі 21399грн.34коп. підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в сумі 1191грн.54коп., який нарахований через прострочення оплати спірного товару.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 вказаного Кодексу встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, згідно п. 3.4. договору, у разі затримки оплати понад тридцять днів, додатково стягується штраф у розмірі десять відсотків від суми заборгованості.

Отже, укладаючи договір, сторони узгодили міри відповідальності, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідно до матеріалів справи є очевидним, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати продукції, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п.3.4. договору.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених в цій частині вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Соммельє» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Дім» про стягнення суми основного боргу в розмірі 11915грн.38коп., інфляції у розмірі 18грн.80коп, неустойки у розмірі 21399грн.34коп., штрафу в розмірі 1191грн.54коп. та 3% річних у сумі 195грн.69коп. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Дім» (03680, м. Київ, вул. Боженко, буд. 86-Л, код ЄДРПОУ 36557307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соммельє» (04071, м. Київ, пров. Електриків, 15, код ЄДРПОУ 35877773) суму основного боргу в розмірі 11915грн.38коп., інфляцію в розмірі 18грн.80коп, неустойку в сумі 21399грн.34коп., штрафу в розмірі 1191грн.54коп. та 3% річних у сумі 195грн.69коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1827грн.00коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 29.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2014р.

Суддя Н.І.Ягічева