Постанова

від 30.04.2014 по справі 802/1141/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 квітня 2014 р. Справа № 802/1141/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,

за участю:

секретаря судового засідання: Медвідь І.О.

представника позивача: Данилюка В.М.,

представників відповідача: Грицишина, В.О., Шеремети В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства "Людмила-2009" про стягнення адміністративно-господарських санкцій

в с т а н о в и в :

14 квітня 2014 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось в суд з адміністративним позовом до Фермерського господарства "Людмила-2009" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 6588,88 грн. та пені в розмірі 480,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості 1 особи, в зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством. Крім того, відповідач у 2012 році не подавав до центру зайнятості звіти за формою №3-ПН з інформацією про наявність вакансій для працевлаштування осіб, які мають інвалідність.За таких обставин відповідач зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29.04.2014 року, підтримав у повному обсязі, просив адміністративний позов задовольнити - стягнути адміністративно-господарські санкції в розмірі 6704,41 грн. та пеню в розмірі 487,76 грн. .

Представники відповідача заявлений позов визнали, проти задоволення позовних вимог не заперечували. Пояснили, що відповідачу не було відомо про обов'язок подавати звіти до центру зайнятості щодо зайнятості і працевлаштування інвалідів.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Територіальною державною інспекцією з питань праці у Вінницькій області з 11 по 15 лютого 2014 року було проведено планову перевірку відповідача та складено Акт перевірки про додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №02-24-08/156 (а.с. 5-6).

Перевіркою встановлено, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в кількості 1 робочого місця, при цьому середньооблікова кількість штатних працівників становила 10 осіб. Крім того перевіркою встановлено, що відповідач не зареєстрований у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів та не подає звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

11.03.2014 року відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до відповідача з листом № 01-08/180 про необхідність подання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік. Проте, відповідачем самостійно звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік не був поданий до відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Дані правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.1991 року.

Працевлаштування - це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини 3 статті 18-1 цього Закону, пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Частиною 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 року № 803 передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Необхідність подання адміністративних даних у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів щомісяця встановлена ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення".

Крім того суд вказує, що незнання відповідача про законодавчо визначену необхідність працевлаштування інваліда та подання звітів форми № 3-ПН щомісяця не може бути підставою для звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій, оскільки, у відповідності до положень ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, та, в свою чергу, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).

Згідно із пунктом 2 Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

З аналізу наведених положень випливає, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітувати перед Фондом соціального захисту інвалідів, а у разі недотримання вимог чинного законодавства сплачувати адміністративно-господарські санкції.

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що у 2012 році відповідачем не виконано обов'язку щомісячно інформувати державну службу зайнятості про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда, чим порушено вимоги чинного законодавства України.

Крім того, відсутність поданих відповідачем звітів не спричинила обов'язку у центру зайнятості направляти інвалідів. Так, на думку суду, неподача вказаних звітів є суттєвим фактором, що впливає на загальну кількість інвалідів, які могли бути працевлаштовані за умови саме щомісячної подачі звітності Фермерським господарством "Людмила-2009" до центру зайнятості.

Адміністративно-господарські санкції відповідач повинен був сплатити самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, однак до цього часу сума заборгованості до Державного бюджету сплачена не була.

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України за кожен календарний день прострочення (наведених у постановах Правління Національного банку України), що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Постановою Національного банку України від 21.03.2012 року № 102 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" з 23.03.2012 року встановлена облікова ставка у розмірі 7,50 відсотків річних за кожен календарний день прострочення (наведених у постановах Правління Національного банку України), що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в розмірі 487,76 грн.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відповідачем вжито не всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 робочого місця.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач не забезпечив виконання абз. 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" та не вжив всіх залежних від нього заходів по недопущенню порушення.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається бездіяльність відповідача, а також його вина у не працевлаштуванні інвалідів внаслідок неподачі щомісячної звітності до центру зайнятості у 2012 році, що є складовими господарського правопорушення. Фермерським господарством "Людмила-2009" не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, з вищенаведених правових норм вбачається обов'язок роботодавця самостійно розраховувати та сплатити штрафні санкції, а судовий процес стягнення є вимушеною процедурою у випадку не сплати штрафних санкцій добровільно.

Відповідно до статей 11, 71 та 86 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Фермерського господарства "Людмила-2009" (вул. Зарічанська, 19, с. Кушелівка, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 36488789) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: держбюджет Хмільницького району, р/р 31216230700624, код 37730494, ГУДКСУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2012 рік") адміністративно-господарські санкції в сумі 6704,41 грн., пеню в розмірі 487,76 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дончик Віталій Володимирович