Ухвала

від 05.05.2014 по справі 369/4416/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/4416/12 Головуючий у І інстанції Дубас Т.В. Провадження № 22-ц/780/2737/14 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н.С. Категорія 56 05.05.2014

УХВАЛА

Іменем України

05 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Верланова С.М., Касьяненко Л.І.

при секретарі Бобко О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція в Київській області про заборону будівельних робіт та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, демонтаж паркану, преведення меж земельної ділянки у відповідності до державного акту,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про заборону проведення будівельних робіт.

Посилався на те, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222481601:02:007:0082). Загальна площа ділянки складає 0,1201 га. Також на праві приватної власності позивачу належить домоволодіння, яке знаходиться на даній земельній ділянці і складається з житлового будинку, навісу, колодязю, огорожі, замощення, вольєру та сараю. У відповідності до даних технічного паспорту на домоволодіння сарай був побудований у 2006 р., його площа складає 25,2 кв.м. Будівля розміщена на території ділянки на відстані 1,7 м. від межі сусідньої земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222481601:01:051:5061) і належить відповідачам на праві спільної приватної власності.

У серпні-вересні 2012 року на земельній ділянці відповідачів останні розпочали проведення будівельних робіт, а саме : на відстані 1,2 м. від межі ділянки та відповідно на відстані 3,05 м від його будівлі відповідачі розпочали будівництво багатоповерхового будинку.

Вказував, що 01.11.2012 року Київська незалежна судово-експертна установа надала Висновок № 0229 експертного будівельно-технічного дослідження у відповідності до якого встановлено, що відстань між сараєм під літ. «Г», розташованим на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та житловим будинком, розташованим на земельній ділянці по АДРЕСА_2 станом на момент проведення дослідження становить 3,05 м, що не відповідає вимогам п. 3.25а. додатку 3.1. та приміткам 7 ДБН 360-92 ** «Планування і забудова міських і сільських поселень.».

Недодержання відповідачами будівельних норм при будівництві будинку щодо протипожежних відстаней між будівлями створює небезпеку, яка загрожує життю та здоров'ю позивача,(його рідним та близьким.

Враховуючи зазначене, просив заборони ОСОБА_5 та ОСОБА_3 здійснювати будівельні, будівельно-монтажні та опоряджувальні роботи щодо житлового будинку, будівель та споруд на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222481601:01:051:5061).

Не погоджуючи з даним позовом, відповідачі звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, демонтування паркану, преведення меж земельної ділянки у відповідності до державного акту.

Свої вимоги обґрунтовували тим що, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 691868 вони є власниками земельної ділянки площею 0,0602 га, розташованої за адресою АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222481601:01:051:5061). Власник сусідньої земельної ділянки ОСОБА_2 самовільно, без отримання дозволу позивачів, збудував огорожу.

З метою встановлення меж земельної ділянки 27.11.2012 року позивачі звернулись до землевпорядної організації ТОВ «Геодезист». При проведені зазначених робіт був присутній також представник місцевої ради Пахолка О.В., в результаті чого було виявлено, що відповідач звів паркан на ділянці позивачів без їх дозволу. Більш того, частина їх земельної ділянки площею 34,12 кв.м. знаходиться за огорожею, внаслідок чого позивачі позбавлені можливості користуватися частиною своєї земельної ділянки.

Вважали, що відповідач захопив частину земельної ділянки позивачів, встановивши паркан, при цьому порушуючи межі земельної ділянки між земельною ділянкою позивачів та земельною ділянкою відповідача відповідно до їх державного акту на право власності на земельну ділянку. Внаслідок цього позивачі позбавлені можливості користуватися частиною своєї власності. Більш того, вони навіть на мають доступу до захопленої частини земельної ділянки, через що існує необхідність захисту порушених прав позивачів. Просили зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2, а також зобов'язати ОСОБА_2 демонтувати паркан, побудований на належній їм земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, привести межі земельної ділянки між земельною ділянкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку шляхом відновлення меж згідно з даними земельно-кадастрової документації.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги за первісним позовом підтримав, у зустрічних вимогах просив відмовити.

Представники відповідачів (позивачів за зустрічним позовом) в судовому засіданні проти задоволенні первісного позову заперечували, вимоги зустрічного позову підтримали.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 07.03.2014 року у задоволенні основного позову та зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення вимог матеріального і процесуального права, ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його позову про заборону відповідачам вчиняти певні дії, а саме здійснювати будівельні, будівельно-монтажні та опоряджувальні роботи на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалення в цій частині нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом у повному обсязі.

Апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до вимог ст. 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно вимог ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування: г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов»язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що розташоване на земельній ділянці (кадастровий номер 3222481601:02:007:0081) площею 0,1201 га, що підтверджується договором купівлі-продажу від 21 вересня 2011 року, укладеним між ним та продавцем ОСОБА_7 Згідно вказаного договору домоволодіння, що відчужувалося ОСОБА_2 складалося із земельної ділянки, житлового будинку, навісу, колодязю, огорожі, замощення, вольєра та сараю (а.с.11-14).

Як видно з матеріалів справи зазначена вище земельна ділянка, яка була предметом договору купівлі-продажу, належала ОСОБА_7 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №221672, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.09.2004 року №2309 (а.с.9).

Право приватної власності ОСОБА_2 на будинковолодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано органами БТІ 27.09.2011 року (а.с.16).

Відповідно до Технічного паспорту на садибний ( індивідуальний) житловий будинок КП БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» роком побудови житлового будинку, навісу, колодязю, огорожі, вольєра та сараю є 2004-2006 роки (а.с.17-18).

Судом встановлено, що власниками суміжної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 3222481601:01:051:5061) з земельною ділянкою ОСОБА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що підтверджується державним актом від 03.09.2012 року на право власності на земельну ділянку та відповідним списком співвласників земельної ділянки як додатку до держаного акту (а.с.23-25).

Згідно будівельного паспорту № 737/2012 на будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці в АДРЕСА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 здійснюють будівництво на даній земельній ділянці (а.с.68-76).

Відмовляючи позивачу ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, згідно яких, останній просив, посилаючись на висновок експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 01.11.2012 року на його прохання, заборонити відповідачам здійснювати будівельні, будівельно-монтажні та опоряджувальні роботи щодо житлового будинку будівель та споруд на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2, суд виходив з того, що позивач вибрав неналежний та не передбачений чинним цивільним законодавством спосіб захисту прав власності.

Колегія погоджується з таким висновком суду. На обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що висновком № 0229 експертного будівельно-технічного дослідження встановлено, що відстань між сараєм під літ. «Г», розташованим на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та житловим будинком, розташованим на земельній ділянці по АДРЕСА_2 станом на момент проведення дослідження становить 3,05 м, що не відповідає вимогам п. 3.25а. додатку 3.1. та приміткам 7 ДБН 360-92 ** «Планування і забудова міських і сільських поселень та створює небезпеку, яка загрожує життю та здоров'ю позивача, його рідним та близьким.

Главою 29 «Захист права власності» ЦК України , а саме ст.. 386 ЦК України визначено засади захисту прав власності у випадку можливості їх порушення іншою особою. Що до захисту прав осіб, пов»язаних з істотним порушенням будівельних норм і правил, в т.ч. пожежних норм, то в силу положень цивільного законодавства України, зокрема, ч.7 ст.376 УК України, з вимогами до винної особи щодо усунення зазначених порушень може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції, про те, що не підлягають до задоволення також і вимоги позивачів за зустрічним позовом щодо усунення відповідачем перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом демонтажу паркану(огорожі) та приведення меж земельних ділянок до відповідності із земельно-кадастровою документацію, оскільки даний паркан (огорожа) був набутий ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 21 вересня 2011 року разом з відповідним будинковолодінням, яке належало продавцю ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (серії ЯЯЯ № 633731), виданого виконкомом Гатненської сільської ради 17 листопада 2005 року на підставі рішення виконкому від 12.10.2005 номер 11/12 та розташований згідно технічного паспорту.

При цьому, як вже наголошувалося, зазначене домоволодіння перебувало у власності продавця ОСОБА_7 з 2004 року. А відповідно до Технічного паспорту на садибний (індивідуальний ) житловий будинок КП БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» роком побудови житлового будинку, навісу, колодязю, огорожі, вольєра та сараю є 2004-2006 роки (а.с.17-18).

Отже, на час отримання ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2, а саме 03.09.2012 року, межі будинковолодіння по АДРЕСА_1 (з парканом), що належить ОСОБА_2 і яке було придбане останнім за договором купівлі-продажу від 21.09.2011 року у ОСОБА_7, були визначені відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується матеріалами справи, у т.ч. технічною документацією на будинковолодіння.

З огляду на викладене, колегія вважає, що суд обґрунтовано відхилив доводи позивачів за зустрічним позовом про те, що ОСОБА_2 встановив паркан на належній їм на праві власності земельній ділянці, чим перешкоджає в користуванні нею, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються матеріалами справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін , якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам закону. Підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційні скарги - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: