Ухвала

від 07.05.2014 по справі 826/994/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/994/14 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Стар - Інвест» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Компанія Стар - Інвест» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.08.2013 року № 0002362201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення. Апеляційна інстанція підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Тузак» та ПП «Торис» за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 10.07.2013 року № 280/26-56-22-01-03/34603728.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог:

п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 503 762 грн.;

п.п. 139.1.6 п. 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 542 638 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 23.08.2013 року № 0002362201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 629 702,5 грн., в тому числі основний платіж - 503 762 грн. та штрафні санкції - 125 940,5 грн.

Підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість, у перевіряємий період, слугували висновки відповідача, що укладені позивачем з контрагентами правочини не мали реального характеру та були укладені з метою штучного формування податкового кредиту що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Апеляційна інстанція приходить до висновку, що зазначені твердження відповідача щодо нереальності та фіктивності господарських відносин позивача з контрагентами не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Так, між позивачем (замовник) та ПП «Тузак» (виконавець) укладено низку договорів про надання послуг, за якими виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги (виконати роботи) у порядку та на умовах, визначених даними договорами №09/11, №09-1/11, №09-2/11 від 01.09.2011р., №5/10 від 01.10.2011р., №10-2/11, №10-1/11, №10/11 від 03.10.2011р., №11/11 від 11.11.2011р., №12/11 від 01.12.2011р., №1/02 від 01.02.2012р., №3/12 від 01.03.2012р., №5/12 від 01.05.2012р., №6-2-12 від 01.06.2012р., №7-1-12 від 02.07.2012р., №07/12 від 02.07.2012р., №8-1/12 від 01.08.2012р., №8/12 від 01.08.2012р., №09/12 від 03.09.2012р.

На підтвердження виконання вищевказаних договорів, позивачем надано до матеріалів справи копії таких документів: договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, банківські виписки.

Крім того, між позивачем (замовник) та ПП «Тузак» (постачальник) укладено договори поставки №10-3/11 від 04.10.2011р., №11-1/11 від 01.11.2011р., №02 від 01.02.2012р., №03-1-12 від 01.03.2012р., 05-1/12 від 01.05.2012р., №06 від 01.06.2012р., №07-2-12 від 02.07.2012р., №8 від 01.08.2012р., №9-12 від 01.09.2012р. за умовами яких постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цими договорами, поставити та передати покупцеві у власність товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити таку продукцію.

Факт виконання зобов'язань за договорами поставки підтверджується копіями таких документів: договори, податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки.

1 червня 2012 року між позивачем (замовник) та ПП «Тузак» (постачальник) укладено договір виконання робіт №06/12, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги (виконати роботи) у порядку та на умовах, визначених цим договором, зокрема, виконати вантажно-розвантажувальні роботи.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надано до матеріалів справи копії таких документів: договір, податкові накладні, акти здачі - приймання робіт, банківські виписки.

Також, ПП «Тузак», з метою виконання своїх договірних відносин перед позивачем, укладались наступні договори:

договір про надання послуг у резервуванні рекламо носіїв № 22/08 від 22.08.2011 року між ПП «Тузак» (замовник) та TOB «Альматех» (виконавець). За умовами договору виконавець за дорученням замовника зобов'язується здійснити резервування рекламо носіїв для розміщення рекламного матеріалу;

ряд договорів надання послуг між ПП «Тузак» (замовник) та ПП «Строй-Ком», TOB «Велес», TOB «Карбонові Технології», ПП «Автохімзв'язок», TOB «Автогруп Експрес», TOB «ТК «Міссурі» (виконавці) відповідно. За умовами договорів виконавець надає замовнику рекламні послуги;

договір поставки № 01/02-12 від 01.02.2012 року між ПП «Тузак» (Замовник) та TOB «Карбонові Технології» (Постачальник). За умовами договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити та передати товар (дошка твердолистяних порід, щебінь), а Замовник прийняти та оплатити його;

договір поставки №01/12 від 01.03.2012 року між ПП «Тузак» (Замовник) та ПП «Автохімзв'язок» (Постачальник). За умовами договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити та передати товар (дошка твердолистяних порід), а Замовник прийняти та оплатити його;

договір поставки №4/05/12 від 03.05.2012 року між ПП «Тузак» (Замовник) та TOB «Автогруп Експрес» (Постачальник). За умовами договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити та передати товар (дошка твердолистяних порід), а Замовник прийняти та оплатити його;

договір про надання послуг №7/Т1-12 від 02.07.2012 року між ПП «Тузак» (Замовник) та ДП «Вортекс» (Виконавець). За умовами договору Виконавець надає Замовнику рекламні послуги;

договір про надання послуг №Т8-2/12 від 01.08.2012 року між ПП «Тузак» (Замовник) та TOB «ТПК «Еліт-Буд» (Виконавець). За умовами договору Виконавець надає Замовнику рекламні послуги;

договір надання послуг №Т-2-09 від 01.09.2012 року між ПП «Тузак» (Замовник) та TOB «ОТІК» (Виконавець). За умовами договору Виконавець надає Замовнику наступні послуги: рекламні послуги, послуги з оренди освітлювального обладнання, послуги з оформлення виставкового обладнання.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, колегія суддів приходить до висновку, що позивач мав всі правові підстави для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Крім того, в обґрунтування законності спірного податкового повідомлення-рішення відповідач посилається на висновки актів про неможливість проведення зустрічної звірки відносно контрагентів позивача, зокрема, щодо відсутності первинної документації, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може не зауважити, що відповідачем було залишено поза увагою той факт, що в зазначених вище актах зустрічної звірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження відсутності факту реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 07.05.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Кучма А.Ю.