Рішення

від 29.04.2014 по справі 910/3082/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3082/14 29.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговельний дім

"Українська генетична компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Садагроінвест"

про стягнення 148 765,36 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача Богонос В.А. (дов. б/н від 26.03.2014 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 29.04.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Садагроінвест" про стягнення 148765,36 грн. за договором купівлі-продажу №258/1 від 25.11.2010 року, з яких 130665,50 грн. основної заборгованості, 8520,11 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; 8795,76 грн. 3% річних від суми заборгованості; 783,99 грн. інфляційних втрат, також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/3082/14, розгляд справи призначено на 01.04.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2014 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 29.04.2014 року, в зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання, невиконанням відповідачем вимог ухвали суду, необхідністю надання сторонами додаткових матеріалів та пояснень по справі.

10.04.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано письмове обґрунтування визначення періодів нарахування пені, 3 % річних та інфляційних збитків.

В судове засідання 29.04.2014 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав суду усні пояснення по суті позовних вимог в яких просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором купівлі - продажу № 258/1 від 25.11.2010 року в частині оплати поставленого товару.

Відповідач в судове засідання жодного разу не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, викладеного позивачем не спростував.

Враховуючи те, що не з'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25 листопада 2010 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір купівлі - продажу № 258/1 (далі за текстом - договір). Предметом даного договору було, що продавець здійснює продаж, а покупець приймає та оплачує товар, визначений в договорі.

Загальна сума договору № 258/1 від 25.11.2010 року склала 1189500,00 (один мільйон сто вісімдесят дев'ять тисяч п'ятсот) грн. в тому числі ПДВ 198 250,00 грн., що визначено сторонами в п. 2.2. договору.

Згідно п. 2.5. договору, остаточна дата розрахунку за поставлений товар 01.11.2011 року.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що за порушення покупцем строків оплати покупець сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно умов договору позивач здійснив поставку зазначеного товару в повному обсязі.

Факт отримання товару з боку відповідача підтверджується:

1. Видатковою накладною № РН-245/1 від 25.11.2010 року згідно якої представником відповідача - директором товариства отримано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 156100,00 грн.

2. Видатковою накладною № РН-262 від 16.12.2010 року згідно якої

представником відповідача - директором товариства отримано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1 033 400,00 грн.

3. Довіреністю № б/н від 25.11.2010 року на отримання ТМЦ. Товарно-транспортною накладною РКП № 050674 від 28.12.2010 року.

18 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено угоду про залік зустрічних вимог на суму 224750,00 грн. та списано частково заборгованість відповідача на зазначену суму.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 18.08.2011 року склала 964 750,00 грн.

Оскільки відповідач у вказану в договорі дату не здійснив повних розрахунків, позивачем відповідно до порядку положень ст. 6 ГПК України, було вручено директору товариства - відповідачу претензію вих. № 257 від 10.10.2011 з вимогою протягом п'яти днів сплатити заборгованість.

В ході договірних відносин між позивачем та відповідачем виникла заборгованість позивача перед відповідачем, а тому між сторонами було укладено наступні угоди:

1. Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог № 330B-05-04- 2012/1 від 05.04.2012 року.

2. Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог № 330B-17-04- 2012/2 від 17.04.2012 року.

В результаті зарахування зустрічних однорідних вимог загальна сума заборгованості відповідача за договором склала 524467,90 грн.

Враховуючі той факт, що з 17.04.2012 року відповідач не здійснив жодного платежу з метою погашення заборгованості, позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. № 204 від 21.09.2012 року.

17.10.2012 року за вих. № 17/10 на адресу позивача надійшов лист від відповідача, в якому останній визнає заборгованість та пропонує розрахунковий графік погашення заборгованості.

Так, на виконання графіку погашення заборгованості відповідач з 17.10.2012 року з метою погашення заборгованості за договором № 258/1 від 25.11.2010 року перерахував на рахунок позивача наступні суми:

08.11.2012 року - 15 000,00 грн., платіжне доручення № 378 від 08.11.2012 р.;

30.11.2012 року - 21 000,00 грн., платіжне доручення № 412 від 30.11.2012 р.;

03.12.2012 року - 14 000,00 грн., платіжне доручення № 422 від 03.12.2012 р.;

28.12.2012 року - 20000,00 грн., платіжне доручення № 446 від 28.12.2012 р.;

17.01.2013 року - 30000,00 грн., платіжне доручення № 435 від 17.01.2013 р.;

29.01.2013 року - 50000,00 грн., платіжне доручення № 455 від 29.01.2013 р.;

01.03.2013 року - 30 000,00 грн., платіжне доручення № 355 від 01.03.2013 р.;

01.03.2013 року - 20 000,00 грн., платіжне доручення № 356 від 01.03.2013 р.;

09.04.2013 року - 50 000,00 грн., платіжне доручення № 398 від 09.04.2013 р.;

26.06.2013 року - 28 500,00 грн., платіжні доручення № 485, № 486 від 26.06.2013 р.;

21.10.2013 року - 10000,00 грн., платіжне доручення № 648 від 21.10.2013 р.;

07.11.2013 року - 20 000,00 грн., платіжне доручення № 671 від 01.11.2013 р.;

10.12.2013 року - 10 000,00 грн., платіжне доручення № 713 від 10.12.2013 р.

Загалом було перераховано 318500,00 грн., після чого заборгованість відповідача перед позивачем склала 205967,90 грн.

Крім того, 26.08.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про залік зустрічних однорідних вимог № 330B-26-08-2013/1 від 26.08.2013 року. Згідно вказаної угоди було зараховано зустрічні вимоги на суму 75 302,40 грн. та сума заборгованості склала 130 665,50 грн.

На даний час заборгованість відповідача, за розрахунком позивача перед ним за поставлений товар становить 130 665,50 (сто тридцять тисяч шістсот шістдесят п'ять грн. 50 коп.), яку позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 8 795, 76 грн. 3 % річних за період з 01.11.2011 року по 27.03.2014 року, 783, 99 грн. інфляційний втрат за період з 01.11.2011 року по 27.03.2014 року та 8 520, 11 грн. пені за період з 30.07.2013 року по 27.01.2014 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Договір купівлі - продажу № 258/1 від 25.11.2010 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 1 189 500, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, при укладанні договору сторони погодили, що кінцева дата розрахунку за поставлений товар 01.11.2011 року. Матеріалами справи підтверджено, що у строк визначений договором відповідач кошти за поставлений йому товар не сплатив, станом на момент подання позову до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 130 665,50 грн., доказів сплати якої матеріали справи не містять.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 130 665, 50 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 130 665, 50 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 2.5. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст. 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 8 795, 76 грн. за загальний період прострочення з 01.11.2011 року по 27.03.2014 року та інфляційних втрат в розмірі 783, 99 грн. за період з 01.11.2011 року по 01.01.2014 року ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку позивача. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань нарахованих позивачем, судом встановлено, що, по - перше, позивачем невірно визначена дата з якої рахується прострочення (визначено з 01.11.2011 року, а відповідно до ст. 253 ЦК України визначається з 02.11.2011 року), по - друге, розрахунок здійснений позивачем виходячи із суми заборгованості відповідача за весь період, за який здійснювався розрахунок - 130 665, 50 грн., що не є правильним оскільки протягом визначеного періоду прострочення сума заборгованості змінювалася від 964 750,00 грн. до 130 665, 50 грн., відповідно суми 3 % річних та інфляційних нарахувань за визначений позивачем період є більшими ніж розраховані позивачем, проте оскільки при вирішенні спору суд не має права виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині задовольняються із розрахунку позивача.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на вищевикладені норми, суд не погоджується з доводами позивача про нарахування пені за останні шість місяців, що передували часу направлення копії позову відповідачу, оскільки за договором зобов'язання мало бути виконано 01.11.2011 року, і відповідно за приписами ст. 232 ГК України нарахування пені в конкретному випадку припиняється з 02.06.2012 року, і нарахування пені за будь який інший період не відповідає чинному законодавству.

Відтак, позивачем невірно визначений період нарахування пені, також позивачем розрахована пеня як і у випадку з 3 % річних та інфляційними нарахуваннями, виходячи із суми кінцевої заборгованості в розмірі 130665,50 грн.

За розрахунком суду період прострочення відповідача, за який у відповідності до чинного законодавства, може бути нарахована пеня становить з 02.11.2011 року по 02.06.2012 року, сума пені нарахованої за вказаний період становить значно більшу суму ніж розрахована позивачем, і оскільки при вирішенні спору суд не має права виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення пені задовольняються в сумі розрахованій позивачем.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Садагроінвест" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 20.; код ЄДРПОУ 35012470; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" (61125, м. Харків, провулок Ващенківський, буд. 2; код ЄДРПОУ 31942068) 130665 (сто тридцять тисяч шістсот шістдесят п'ять) грн. 50 коп. основного боргу, 8795 (вісім тисяч сімсот дев'яносто п'ять) грн. 76 коп. 3% річних, 783 (сімсот вісімдесят три) грн. 99 коп. інфляційних втрат, 8520 (вісім тисяч п'ятсот двадцять) грн. 11 коп. пені та 2975 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 31 коп. судових витрат.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.05.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко