Рішення

від 05.05.2014 по справі 913/683/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

05 травня 2014 року Справа № 913/683/14

Провадження №8/913/683/14

За позовом Державного відкритого акціонерного товариства "Стахановський ремонтно-механічний завод", м. Стаханов Луганської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання", м. Свердловськ Луганської області, -

про стягнення 21486 грн. 86 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Скоковій К.Л.,

у присутності представників сторін:

від позивача - представник не з'явився;

від відповідача - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

ВСТАНОВИВ:

суть спору : позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію у сумі 17121,00 грн., пені за період з березня по вересень 2013 року у сумі 3167,39 грн. та штрафу у сумі 1198,47 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки, укладеного між сторонами 20.02.2012.

У зв'язку з надходженням позову господарським судом Луганської області порушено провадження у справі №913/683/14.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 27.03.2014 до 17.04.2014 - у зв'язку з неявкою позивача та невиконанням ним вимог суду про надання документів та доказів; з 17.04.2014 до 05.05.2014 - у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог суду про надання документів та доказів.

До судового засідання, призначеного на 05.05.2014, позивач не з'явився без пояснення причин, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.62-63).

Станом на 05.05.2014 від нього до суду не надійшла заява про зміну позовних вимог або про відмову від них.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судового засідання 05.05.2014 не з'явився без пояснення причин, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.47-49;50-51;62-63; та ін.), у т.ч. - письмовим повідомленням оператора поштового зв'язку про вручення 24.04.2014 уповноваженій особі відповідача ухвали суду про відкладення розгляду справи.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, а також те, що термін розгляду цієї справи, встановлений ч.1 ст. 69 ГПК України, добігає кінця 14.05.2014, - що унеможливлює подальше відкладення її розгляду, керуючись ст.4 3 ,ч.3 ст.22, ст.ст.32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе здійснити розгляд спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності сторін, - на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

20.02.2012 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) у простій письмовій формі було укладено договір поставки №02/20-П, відповідно до якого постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність замовника, а замовник - прийняти та оплатити на умовах цього договору продукцію промислового призначення (далі - продукція) в асортименті, за цінами, у строки та на умовах цього договору, - відповідно до доданих до договору специфікацій та додаткових угод (п.1.1).

Замовник сплачує вартість продукції згідно узгодженій сторонами договірній ціні, вказаній у специфікаціях до нього, на підставі виставлених рахунків (п.2.1).

Замовник здійснює оплату безготівковим шляхом у вигляді 100% попередньої плати вартості продукції, зазначеної у специфікаціях до цього договору (п.3.1); датою плати є дата надходження коштів на рахунок постачальника (п.3.2); за домовленістю можливі інші терміни оплати продукції (п.3.3).

Факт поставки продукції підтверджується шляхом надання постачальником - замовнику: рахунку-фактури, накладної, сертифікату або паспорту якості, податкової накладної, довіреності на отримання продукції (п.4.2).

За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України (розділ 6).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2012 (п.7.1).

Згідно п. 10.4 договору закінчення терміну його дії не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (а.с.14-17).

До цього договору сторони уклали низку додаткових угод, які не мають істотного значення для вирішення спору (а.с.18-20).

До договору додано специфікацію №9 від 11.02.2013, згідно якій постачальник зобов'язується поставити продукції у асортименті на загальну суму 17121,00 грн., а замовник - оплатити її вартість з відстроченням на 20 банківських днів (а.с.21).

Цей спір виник з наступних підстав.

Постачальник за договором (позивач) на виконання його умов поставив на користь відповідача продукцію виробничо-технічного призначення на загальну суму 17121,00 грн., на підтвердження чого надав до справи наступні документальні докази:

рахунок-фактуру №041 від 15.02.2013 на суму 17121,00 грн.;

видаткову накладну №0213 від 19.02.2013 на суму 17121,00 грн., яка містить докази отримання зазначеної у ній продукції уповноваженою особою відповідача;

довіреність №65 від 15.02.2013 на ім'я ОСОБА_1 на отримання продукції;

податкову накладну №21 від 19.02.20913 на суму 17121,00 грн. (а.с.21-25).

З обставин справи відомо, що відповідач не спростував та не оспорив факт отримання продукції, але заходів до оплати її вартості не вжив.

З метою спонукання його до вчинення зазначених дій позивач 12.05.2013 за вих. №273 спрямував на його адресу претензію на суму 17121,00 грн. з пропозицією сплатити основний борг, а також пеню у сумі 1506,65 грн. та штраф за прострочення оплати у сумі 1198,47 грн. (а.с.26); відповідач отримав її 19.06.2013 (а.с.27), - але борг не сплатив, - що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Частиною 1 ст. 628 Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши вищезгаданий договір, сторони у справі набули низку прав та обов'язків.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання є неприпустимою (ст. 525 ЦКУ), а згідно ст.526 ЦКУ (ст.193 ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, укладений між сторонами, належить до договорів купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач у справі належним чином виконав вимоги ст.662 ЦК України, - тобто передав покупцеві обумовлену договором продукцію, - з огляду на що відповідач, отримавши останню, повинен був у визначений договором строк сплатити її вартість.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Отримавши від позивача продукцію, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов'язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З обставин справи вбачається, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів, що відповідач неналежним чином поставився до виконання умов договору в частині оплати вартості продукції на загальну суму 17121,00 грн., строк оплати якої є таким, що настав, у період з 20.02.2013 по 19.03.2013 (20 банківських днів), - тобто припустився порушення зобов'язань.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договорів, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

На день звернення позивача до суду з цим позовом сума невиконаного відповідачем грошового зобов'язання складала 17121,00 грн.

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач, крім основного боргу, просить стягнути з відповідача пеню за період з березня по вересень 2013 року у сумі 3167,39 грн. та штраф за прострочення оплати у розмірі 7% боргу, - тобто 1198,47грн. (а.с.30).

Дослідивши розрахунок суми позову щодо двох останніх показниках, суд дійшов наступного.

З наявних у справі доказів вбачається (видаткова накладна №0213 від 19.02.2013), що поставка продукції мала місце 19.02.2013.

Згідно зі специфікацією №9 від 11.02.2013 (а.с.21) замовник повинен оплатити вартість продукції з відстрочкою на 20 банківських днів, тобто у період з 20.02.2013 по 19.03.2013 включно.

Отже, право на нарахування пені у позивача виникло з 20.03.2013.

В силу частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач заявлену до стягнення суму пені нарахував без дотримання приписів чинного законодавства та без урахування фактичних обставин справи.

Так, він в якості періоду нарахування пені вказав проміжок часу з березня по вересень 2013 року, - фактично ж, про що уже сказано вище у цьому рішенні, позивач мав право нарахувати пеню за період з 20.03.2013 по 20.09.2013 включно, - при цьому її сума становить 1235,06 грн., а не 3167,39 грн. (як вважає позивач).

Що стосується терміну позовної давності для стягнення пені, то суд при вирішенні спору керується наступним.

Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦК України для стягнення пені встановлено скорочений - річний - термін, який, згідно частині 3 ст. 267 цього Кодексу застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, - але заява про застосування терміну позовної давності щодо пені від відповідача до суду не надійшла, а тому позов в частині її стягнення підлягає задоволенню частково - у розмірі, визначеному судом, - тобто 1235,06 грн.

Дії позивача з визначення суми штрафу за прострочення оплати вартості продукції суд визнав такими, що відповідають приписам частини другої ст. 231 ГК України, згідно якій у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З урахуванням викладеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 1198,47 грн.

Спосіб захисту порушеного права відповідає ст.16 Цивільного та ст.20 Господарського кодексів України.

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню частково - на загальну суму 19554,53 грн. (17121,00 грн. + 1235,06 грн. + 1198,47 грн.) з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст. 44 та 49 ГПК України, суд сплату судового збору покладає на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, - тобто 1662,70 грн.; сплата решти судового збору у сумі 164,30 грн. (1827,00 грн. - 1662,70 грн.) покладається на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,202,509,525-527,530,547-549,610-614,623-625,632,655,662,691-692 Цивільного кодексу України, ст. 20,173 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4 3 ,4 7 ,22,32-34,36,43,44,ч.2 ст. 49,ст.ст.69,75,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В :

1.Позов Державного відкритого акціонерного товариства "Стахановський ремонтно-механічний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання" - про стягнення 21486 грн. 86 коп. - задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання", ідентифікаційний код 19074691, яке знаходиться за адресою: місто Свердловськ, вул. Інтернаціональна, 96 Луганської області, - на користь Державного відкритого акціонерного товариства "Стахановський ремонтно-механічний завод", ідентифікаційний код 00176934, яке знаходиться за адресою: місто Стаханов, вул. Трамвайна, 38 Луганської області, - основний борг за поставлену продукцію у сумі 17121 (сімнадцять тисяч сто двадцять одна) грн. 00 коп., пеню у сумі 1235 (одна тисяча двісті тридцять п'ять) грн. 06 коп., штраф у сумі 1198 (одна тисяча сто дев'яносто вісім) грн. 47 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1662 (одна тисяча шістсот шістдесят дві) грн. 70 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4.Витрати зі сплати решти судового збору покласти на позивача.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 05.05.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 08 травня 2014 року.

Суддя А.П.Середа