Ухвала

від 01.04.2014 по справі 872/12443/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

01 квітня 2014 рокусправа № 811/1956/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Аіріс" до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року адміністративний позов Приватного підприємства "Аіріс" до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано прийняті Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області ДПС податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 року № 0000282210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22260,00 грн. - за основним платежем та 10022,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 року № 0000272210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 25559,00 грн. - за основним платежем та 4149,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з постановою суду, Олександрійська об'єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами відповідача було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Приватного підприємства "Аіріс" з питання відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з СГД-ФО ОСОБА_1 за серпень, листопад 2010 року, з ТОВ "Бард-К" за липень 2011 року, з ТОВ "Аванд-Тайм.Зовнішторг" за листопад 2011 року, з ТОВ "Арсаон" за січень 2012 року, з ТОВ "Дайкор" за червень 2012 року (а.с. 15-53), за наслідками якої складено Акт № 213/22-10/30225295 від 24.05.2013 року.

В Акті перевірки зроблені висновки про порушення ПП "Аіріс": ст.203, 215, 216, 627 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар по вказаних правочинах, не був переданий в порушення ст.662, 655 та 656 ЦК України; п.3.1 ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 25559,00 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2010 року в сумі 2803 грн., за IV квартал 2010 року в сумі 2985 грн., за ІІ квартал 2011 року в сумі 3713 грн., за IV квартал 2011 року в сумі 5247 грн., за І квартал 2010 року в сумі 6090 грн., за ІІ квартал 2012 року в сумі 4721 грн., внаслідок включення до складу витрат вартості ТМЦ, отриманих від СГД-ФО ОСОБА_1, ТОВ "Бард-К", ТОВ "Аванд-Тайм.Зовнішторг", ТОВ "Арсаон", ТОВ "Дайкор", за відсутності факту поставки таких ТМЦ та за відсутності підтверджуючих документів щодо здійснення перевезення, вантажних робіт; пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 22260 грн., в т.ч.: за серпень 2010 року в сумі 2042 грн., за листопад 2010 року в сумі 2388 грн., за липень 2011 року в сумі 2971 грн., за листопад 2011 року в сумі 4563 грн., за лютий 2012 року в сумі 5800 грн., за червень 2012 року в сумі 4496 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ з вартості ТМЦ за відсутності факту поставки таких ТМЦ та за відсутності підтверджуючих документів щодо здійснення перевезення, вантажних робіт по взаємовідносинам з контрагентами СГД-ФО ОСОБА_1, ТОВ "Бард-К", ТОВ "Аванд-Тайм.Зовнішторг", ТОВ "Арсаон", ТОВ "Дайкор".

04 червня 2013 року на підставі акту перевірки Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000282210 від 04.06.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 32282,50 грн., з яких за основним платежем - 22260,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції - 10022,20 грн., та № 0000272210 від 04.06.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 29708,75 грн., з яких за основним платежем - 25559,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 4149,75 грн. (а. с.12,13).

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необгрунтованість висновків податкового органу викладених в акті перевірки та неправомірність прийнятих податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Згідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент здійснення правовідносин), встановлює, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

У відповідності до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарської діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції чинній на момент здійснення правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції чинній на момент здійснення правовідносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, відповідно до п.п.134.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно до п.135.2 ст.135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, зміст вказаних норм Податкового кодексу України вказує на те, що однією з необхідних умов для віднесення витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей до валових витрат, є наявність первинних документів, які підтверджують факт отримання доходу, який виник у зв'язку з подальшою реалізацією товарно-матеріальних цінностей.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Приватним підприємством "Аіріс" з СГД-ФО ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3), ТОВ "Бард-К" (код ЄДРПОУ 37502856), ТОВ "Аванд-Тайм.Зовнішторг" (код ЄДРПОУ 37502950), ТОВ "Арсаон" (код ЄДРПОУ 37867421), ТОВ "Дайкор" (код ЄДРПОУ 38211955) укладались договори, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

На підтвердження реальності виконаних робіт позивачем надано копії податкових та видаткових накладних, копії Актів приймання виконаних робіт, копії платіжних доручень.

Як встановлено судом першої інстанції, дані первинні документи надавались під час перевірки, в акті перевірки не зазначено про невідповідність первинної документації вимогам законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів робить висновок про те, що позивачем правомірно сформовано валові витрати у спірному періоді фінансово-господарських операціях, а також, позивач мав право віднести до складу податкового кредиту суму ПДВ сплачену у складі вартості товарів (робіт, послуг) по даних взаємовідносинах.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та СГД-ФО ОСОБА_1, ТОВ "Бард-К", ТОВ "Аванд-Тайм.Зовнішторг", ТОВ "Арсаон", ТОВ "Дайкор" є нікчемними.

Так, судом встановлено, що станом на час укладення позивачем з даними контрагентами договорів та їх виконання, останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та на час здійснення господарських операцій з позивачем, були платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось представником відповідача.

У відповідності до ч.ч. 2,3 ст. 215 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) передбачається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Олександрійської ОДПІ, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно до ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені позивачем правочини з зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, відповідачем не надано доказів, що свідчили б, що укладені позивачем договори, укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та до валових витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Колегія суддів зазначає, що зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами (згідно зі ст. 61 Конституції України).

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

З огляду на викладене, колегія суддів робить висновок про те, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п. 1,3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення від 04.06.2013 року №0000282210 та №0000272210 прийняті Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області ДПС не відповідають п.п.1,3 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ч.2 ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби - залишити без задоволення .

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року - залишити без змін .

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів .

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко