Рішення

від 17.04.2014 по справі 910/2948/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2948/14 17.04.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/2948/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Центрспецмонтаж-7»;

про стягнення 380 600,11 грн.

Представники сторін:

від позивача: Станіславський С.В., довіреність б/н від 01.11.2013р.;

від відповідача: Троцюк О.В., довіреність б/н від 05.01.2014р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» (надалі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Центрспецмонтаж-7» (надалі - відповідач) про стягнення 380 600,11 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 27/01/12 купівлі-продажу від 27.01.2012р. у визначений строк повністю не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 239 550,00 грн. За прострочення сплати поставленого товару позивачем додатково нараховані пеня в сумі 5457,91 грн. та неустойка в розмірі 76656,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за товар, отриманий згідно видаткової накладної № РН-0218 від 31.03.2012р. в сумі 53 452,80 грн. та 3% річних - 281,18 грн., які нараховані на вказану суму боргу, у зв'язку з простроченням платежу за період з 16.1.2013р. по 17.02.2014р. Також, позивач просить стягнути заборгованість за надані послуги в сумі 5175,00 грн., що виникла на підставі акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 31.03.2012р., та 3% річних у сумі 27,22 грн., нараховані на вказану суму боргу, у зв'язку з простроченням платежу за період з 16.1.2013р. по 17.02.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2014р. порушено провадження у справі № 910/2948/14 та призначено її розгляд на 27.03.2014р.

Присутній у судовому засіданні 27.03.2014р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та надав документи, витребувані судом.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте 27.03.2014р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2014р. відкладено розгляд справи на 10.04.2014р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних судом доказів.

Присутній у судовому засіданні 10.04.2014р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні подав витребувані судом докази та подав клопотання про витребування у позивача оригіналів документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Представник позивача надав для огляду суду та представнику відповідача оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги та копії знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, представник відповідача зазначив про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, визначених у ст. 58 ГПК України.

Втім, суд звертає увагу на те, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено повертати позовну заяву на підставі п. 5 ст. 63 ГПК України, після порушення провадження у справі.

Під час розгляду справи представник відповідача заявив усне клопотання про перенесення судового засідання з метою надання часу для підготовки додаткових пояснень по справі з огляду на надані позивачем документи та пояснення.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 17.04.2014р.

Присутній у судовому засіданні від 17.04.2014р. представник позивача підтримав заялені позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнає, посилаючись на те, що в порушення умов договору позивач не направив на його адресу рахунки для оплати отриманого товару, що передбачено п. 2.4. договору. Також, відповідач не отримував і вимогу на оплату заборгованості, що видаткової накладної № РН-0218 від 31.03.2012р. в сумі 53 452,80 грн. та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 31.03.2012р. Таким чином, у відповідач не викло забов'язань по оплаті отриманого товару та наданих послуг і відповідно відсутні правові підстави для нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2012р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено Договір № 27/01/12 купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, поставити і передати у власність покупцеві товар, визначений у п. 1.2. договору, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар. Під товаром у договорі розуміється пісок річковий.

Згідно п. 1.7. договору, право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженим представником останнього видаткової (товарно-транспортної накладної), що оформлюється постачальником у встановленому порядку.

На виконання умов договору, позивач за видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, у період з 31.12.2012р. по 13.04.2012р. відвантажив відповідачу товар на загальну суму 2 084 550,00 грн.

Згідно п. 2.4. договору, замовник зобов'язується здійснити оплату товару, відповідно до рахунку, виставленого постачальником не пізніше 5 днів після його отримання.

Як вбачається з наявних у справі доказів, відповідач товар оплатив частково в сумі 1 845 000,00 грн.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений на підставі Договору № 27/01/12 купівлі-продажу від 27.01.2012р. товар становить 239 550,00 грн.

Крім того, на підставі усної домовленості між позивачем та відповідачем були укладені у спрощений спосіб договір поставки, що підтверджується викаткою накладною № РН-0218 від 31.03.2012р. на суму 53 452,80 грн., та договір про надання послуг, про що свідчить акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 31.03.2012р. на суму 5175,00 грн.

Судом встановлено, що видаткова накладна № РН-0218 від 31.03.2012р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 31.03.2012р. оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, щодо зазначення обов'язкових у них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач отриманий товар на суму 53452,80 грн. та надані послуги в розмірі 5175,00 грн. не оплатив.

03.12.2013р. позивач надіслав на адресу відповідача вимогу за № 180 від 02.12.2013р. про сплату заборгованості в розмірі 298 177,80 грн., яка складається: з заборгованості за поставлений на підставі Договору № 27/01/12 купівлі-продажу від 27.01.2012р. товар на суму 239 550,00 грн.; заборгованості за товар, отриманий за викаткою накладною № РН-0218 від 31.03.2012р., на суму 53 452,80 грн. та заборгованості за надані послуги в розмірі 5175,00 грн. При цьому, разом з вимогою про сплату боргу позивач надіслав відповідачу для оплати рахунки-фактури № СФ-0000519 від 02.12.2013р. та № СФ-0000520 від 02.12.2013р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копія якого додана до матеріалів справи та оригінал був оглянутий в судовому засіданні.

Однак, надісланий позивачем на адресу відповідача цінний лист, який містив в собі вимогу про сплату боргу за № 180 від 02.12.2013р. та рахунки-фактури № СФ-0000519 від 02.12.2013р., №СФ-0000520 від 02.12.2013р., було повернуто відділенням зв'язку за закінченням встановленого строку зберігання.

Водночас, суд звертає увагу на те, що, ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою (абзац третій пункту 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ) .

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач залишив вимогу позивача про сплату боргу без задоволення.

Таким чином, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар та надані послуги в загальні сумі становить 298 177,80 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, які пов'язані з виконанням умов договору купівлі-продажу, укладеного у письмовій формі, та договорів поставки і надання послуг, укладених у спрощений спосіб шляхом прийняття товару та отримання послуг.

Так, в силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується

При цьому підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару, отриманого товару за видатковою накладною № РН-0218 від 31.03.2012р. в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього, а за умовами Договору № 27/01/12 купівлі-продажу від 27.01.2012р. - відповідно до рахунку, виставленого постачальником не пізніше 5 днів після його отримання.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

03.12.2013р. позивач надіслав на адресу відповідача цінний лист, який містив в собі вимогу про сплату боргу за № 180 від 02.12.2013р. та рахунки-фактури № СФ-0000519 від 02.12.2013р., № СФ-0000520 від 02.12.2013р. для оплати отриманого товару та наданих послуг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та отримання послуг, згідно з актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 31.03.2012р. не надано доказів повної оплати переданого товару, відтак позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 298 177,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 5457,91 грн. та неустойку в розмірі 76656,00 грн., які нараховані на підставі п.п. 5.2., 5.3. Договору № 27/01/12 купівлі-продажу від 27.01.2012р., а також 3% річних у загальній сумі 308,40 грн., які нараховані на суму заборгованості, що виникла за видатковою накладною № РН-0218 від 31.03.2012р. та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 31.03.2012р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 5.2. договору, у разі порушення стороною зобов'язання за цим договором вона зобов'язується сплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України на дату такого порушення, за кожний день прострочення від загальної суми невиконаного зобов'язання.

Також, у п. 5.3. договору встановлено, що замовник який всупереч п. 2.3. договору, порушив строк оплати товару, сплачує постачальнику штрафні санкції в сумі 0,5% вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Як вбачається з розрахунку доданного до позовної заяви, позивачем здійснено нарахування:

- на підставі п. 5.2. договору, пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від загальної суми неоплаченого товару в сумі 239550,00 грн. за період з 16.12.2013р. по 17.02.2014р., що становить 5457,91 грн.;

- на підставі п. 5.3. договору, штрафних санкцій в розмірі 0,5% за кожен день прострочення від загальної суми неоплаченого товару в сумі 239550,00 грн. за період з 16.12.2013р. по 17.02.2014р., що становить 76656,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом визнано його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 5457,91 грн.

Водночас, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 76656,00 грн. штрафних санкцій, які нараховані на підставі п. 5.3. договору, оскільки порядок нарахування штрафних санкцій у п. 5.3. договору повністю відповідає порядку нарахуванню пені, визначеному в п. 5.2. договору, тобто встановлено нарахування за кожен день прострочення оплати.

Таким чином, позивачем здійснено застосування одного й того ж виду відповідальності у вигляді пені за одне й теж саме правопорушення - несвоєчасна оплата отриманого товару, що суперечить приписам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, оскільки, пункт 5.3. договору суперечить вимогам ст. 61 Конституції України, ст. 549 Цивільного кодексу України, цей пункт підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Крі, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у сумі 308,40 грн., які нараховані на заборгованість у сумі 58627,80 грн. за період з 16.12.2013р. по 17.02.2014р., підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з тим, приписами ч. 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У п. 5.2. роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вказано, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Отже, у зв'язку з вищевикладеним, сума надмірно сплаченого, згідно з платіжним дорученням № 2522 від 01.11.2012р., позивачем судового збору в розмірі 1182,50 грн., підлягає поверненню на підставі даннного рішення з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Визнати недійсним п. 5.3. Договору № 27/01/12 купівлі-продажу від 27.01.2012р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» та товариством з обмеженою відповідальністю «Центрспецмонтаж-7».

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Центрспецмонтаж-7» (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24, поверх 8; код ЄДРПОУ 35391872) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» (01013, м. Київ, вул. Промислова, 7; код ЄДРПОУ 32658487) 298 177 грн. 80 коп. - боргу, 5457 грн. 91 коп. - пені, 308 грн. 40 коп. - 3% річних, 6078 грн. 88 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити.

5. Повернути на підставі рішення товариству з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» (01013, м. Київ, вул. Промислова, 7; код ЄДРПОУ 32658487) з Державного бюджету України 1182 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 2522 від 01.11.2012р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №910/2948/14.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22.04.2014р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов