Ухвала

від 24.04.2014 по справі 826/13623/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13623/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

24 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

при секретарі судового засідання Нечай Ю.О.

за участю:

представника позивача Мазура В.В.

представника відповідача Айвазбекової В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроінформцентр Україна" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0008112220 та № 0008122220 від 07.06.2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0008112220 та № 0008122220 від 07.06.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В судове засідання з'явився представник відповідача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Електроінформцентр Україна" зареєстровано 19.05.2000 року Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією, перебуває на обліку у ДПІ у Шевченківському районі, є платником податку на додану вартість. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є: 22.13.0 Видання журналів та періодичних публікацій; 45.21.1 Будівництво будівель; 51.53.2 Оптова торгівля будівельними матеріалами; 51.65.0 Оптова торгівля іншим промисловим обладнанням; 74.20.1 Діяльність у сфері інжинірингу; 74.40.0 Рекламна діяльність.

Так, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 по взаємовідносинам з ТОВ "Ретро Бізнес" (код за ЄДРПОУ 38354152), за результатами якої складено Акт від 27.05.2013 № 1558/22-20/30930025.

Згідно висновків даного акту відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема п. 138.2 ст.138, п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування податку на прибуток за квартал 2012 року на суму 32100,0 грн., а також п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування податку на додану вартість в загальному розмірі 23635,0 грн.

Вказані висновки мотивовані тим, що на думку податкового органу, операції між позивачем та ТОВ "Ретро Бізнес" фактично не відбувались, а тому позивач не мав відображати у складі податкового кредиту податкові накладні з реквізитами вказаного контрагента-постачальника.

Враховуючи встановлені податковим органом в ході проведення перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем 07.06.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0008112220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 29 544,00 грн. (за основним платежем - 23635,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 909,00 грн.);

№ 0008122220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 40125,00 грн. (за основним платежем - 32100,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8025,00 грн.).

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції, виходячи з системного аналізу положень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп.14.1.181. п.14.1.ст.14, п.198.1, п.198.3. ст.198, п.198.6. ст.198, п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зважаючи на встановлені в ході розгляду справи обставини та наявні у матеріалах докази, дійшов висновку про доведеність факту реального здійснення господарських операцій позивача у тому числі з ТОВ "Ретро Бізнес", а отже безпідставність складання відповідачем оскаржуваних рішень.

Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився, в обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що в ході проведення перевірки від ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС акт від 14.03.2013 № 504/22.8-17/38354152 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ретро Бізнес», згідно якого вказаний контрагент позивача має ознаки фіктивності, оскільки підприємство відсутнє за місцезнаходженням, на підприємстві відсутні наймані працівники та виробничі потужності, встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг) у жовтні - грудні 2012 року, які підпадають під визначення ст.22, ст. 138., ст. 198. ст. 185 Податкового Кодексу України. Крім того, апелянт посилався на те, що TOB «Ретро Бізнес» мав взаємовідносини із постачальниками контрагентами по яким встановлено, що засновники цих підприємств не мають відношення до господарської діяльності підприємств. Встановлена непричетність засновника (директора) до укладання та підписання договорів, рахунків, податкових накладних та податкової звітності.

На підставі наведеного, відповідач вважає підтвердженим факт відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом за період, щодо якого здійснювалася перевірка, у зв'язку з чим оскаржувані ППР прийнято правомірно, а рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 138 ПК України, зокрема п. 138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з аналізу наведених вище положень, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, підставою є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, дослідженню в такому випадку підлягає реальність здійснення господарських операцій за укладеними договорами.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Електроінформцентр Україна" (Замовник) та ТОВ "Ретро Бізнес" (Виконавець) було укладено договір № 12 від 03.10.2012 з додатками до нього.

Згідно умов даного договору Виконавець на замовлення Замовника виконує за плату наступні роботи: розробка дизайну та виготовлення (друк) та розповсюдження поліграфічної продукції - рекламно-інформаційних бюлетенів, буклетів для журналу "Электропанорама", "Світло люкс" та інші види рекламних робіт та послуг (п. 1.1.1 Договору). Відповідно до п. 2.1 ціни та вартість робіт за даним договором визначається безпосередньо у рахунках-фактурах, що є невід»ємною частиною даного договору. В силу п. 2.2 Договору, розрахунки за цим договором здійснюються шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Виконавця 100% від вартості робіт, зазначеної у відповідних рахунках-фактурах.

На підтвердження належного виконання умов вказаного договору, а саме факту надання рекламних робіт та послуг в матеріалах справи наявні заявки, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, акт приймання-передачі поштових адрес, копії рекламних буклетів, листування директора ТОВ "Електроінформцентр Україна" з менеджером по рекламі.

Матеріалами справи підтверджується, що контрагентом позивача було виписано податкові накладні на загальну суму ПДВ 23 635,00 грн.

Як встановлено судом, господарська діяльність ТОВ "Ретро Бізнес" на момент здійснення правочинів не була припинена, що не заперечується податковим органом, він був платником податку, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечать приписам норм чинного законодавства.

Оплата за надання рекламних робіт та послуг позивачу підтверджуються платіжними дорученнями та банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Отримані позивачем рекламні роботи та послуги були використані останнім у власній господарській діяльності для привернення уваги до журналів, що видаються позивачем, широкого кола потенційних споживачів (підписувачів) та рекламодавців, що дозволило збільшити об'єм продажів журналів, які видаються позивачем, та об'єм замовлень на розміщення у журналах рекламних оголошень.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що первинні документи, копії яких містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, встановленим п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідач доказів того, що відомості податкових і видаткових накладних не відповідають дійсності не надав.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на те, що в ході проведення перевірки від ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС акт від 14.03.2013 № 504/22.8-17/38354152 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ретро Бізнес», згідно якого вказаний контрагент позивача має ознаки фіктивності, оскільки підприємство відсутнє за місцезнаходженням, на підприємстві відсутні наймані працівники та виробничі потужності, встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг) у жовтні - грудні 2012 року, які підпадають під визначення ст.22, ст. 138., ст. 198. ст. 185 Податкового Кодексу України.

З цього приводу, колегія зазначає, що порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом позивача не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість та не може безумовно та беззаперечно свідчити про неправомірність формування позивачем валових витрат, та як наслідок заниження ним податку на прибуток.

Посилання апелянта на те, що актом від 14.03.2013 № 504/22.8-17/38354152 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ретро Бізнес» встановлена в тому числі непричетність засновника (директора) до укладання та підписання договорів, рахунків, податкових накладних та податкової звітності, колегія суддів оцінює критично оскільки вказані доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

При цьому колегією враховується, що акт податкової перевірки не є рішенням і викладена в ньому суб'єктивна позиція перевіряючого може свідчити лише про імовірні порушення вимог податкового законодавства.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Доводи апелянта відносно того, що TOB «Ретро Бізнес» мав взаємовідносини із постачальниками контрагентами по яким встановлено, що засновники цих підприємств не мають відношення до господарської діяльності підприємств, колегією суддів також відхиляються, оскільки не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, враховуючи все вищевикладене, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія вважає, що суд дійшов вірного висновку про доведеність факту реального здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Ретро Бізнес», а отже безпідставність прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроінформцентр Україна" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0008112220 та № 0008122220 від 07.06.2013 року - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.А. Губська

Суддя А.Б. Парінов

Суддя О.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 29 квітня 2014 року

.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.