Рішення

від 28.04.2014 по справі 910/1464/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1464/14 28.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран трейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Бетон»

про стягнення 31 465,13 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Лавришинець М.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гран трейд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Бетон» про стягнення суми боргу у розмірі 27 200, 00 грн., а також 1 974,05 грн. - 3% річних, 188,86 грн. - інфляційне збільшення, 2 102,22 грн. - пеня. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2014 р. порушено провадження у справі № 910/1464/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.03.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 12.03.2014р. у зв'язку з відпусткою Пригунової А.Б. справу № 910/1464/14 передано судді Морозову С.М. для подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2014р. дану справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.04.2014р.

Розпорядженням Виконуючого обов'язки Голови Господарського суду міста Києва від 28.04.2014р. справу № 910/1464/14 передано судді Пригуновій А.Б. для подальшого розгляду у зв'язку з виходом з відпустки.

У даному судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 04073, м. Київ, вул. Куренівська 27-А та повернуті до Господарського суду міста Києва за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від відповідача не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.04.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гран трейд» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «КМБ-Бетон» прийняло річковий пісок в кількості 1 600т. на загальну суму 27 200,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-012401 від 24.01.2011р. на суму 2 720,00грн.; № РН-012501 від 25.01.2011р. на суму 2 040,00 грн.; № РН-012601 від 26.01.2011р. на суму 5 440,00 грн.; № РН-013001 від 30.01.2011р. на суму 6 120,00; № РН-013101 від 31.01.2011р. на суму 10 880,00грн.

Товар прийнято представником Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Бетон» Осипчуком Володимиром Васильовичем на підставі довіреності № 1 від 24.01.2011р.

14.07.2011р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Бетон» з вимогою № 85 від 07.07.2011р. про погашення заборгованості у розмірі 27 200,00 грн.

Як свідчить зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах даної справи, вищезазначена вимога отримана представником Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Бетон» 15.08.2011 р., що підтверджуються підписом останнього.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає що відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 27 200,00 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд вважає, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тож, оскільки строк оплати товару сторонами не узгоджувався, суд вважає, що він має визначатись з урахуванням положень ст. 692 Цивільного кодексу України.

Зазначена позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального прав», у якому зазначається, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував та не надав суду доказів належного виконання зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, а також доказів наявності об'єктивних причин щодо неможливості їх виконання.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується поставка позивачем товару, враховуючи, що відповідачем заявлені до нього вимоги не спростовано та не надано суду доказів належного виконання ним зобов'язань перед позивачем, суд визнає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран трейд» про стягнення основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 1 974, 05 грн. - 3% річних, 188, 86 грн. - інфляційного збільшення та 2 102,22 грн. - пені.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В той же час, суд відзначає, що за приписами ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов?язань. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Тож, приймаючи до уваги, що сторонами не дотримано вимог Цивільного кодексу України щодо письмової форми правочину, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 102,22 грн. безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню судом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір 3 % річних від простроченої суми за період з 23.08.2011 р. (дата виникнення заборгованості) до 21.01.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно) становить 1 974, 05 грн., розмір інфляційних втрат за період прострочення відповідачем грошового зобов'язання - з 23.08.2011 р. (дата виникнення заборгованості) до 15.01.2014р. (дата визначена позивачем самостійно) - 188, 86 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивача не перевищує суму, розраховану судом.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: 27 200,00 грн. - основний борг, 1 974,05 грн. - 3 % річних та 188, 86 грн. - інфляційні нарахування.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран трейд» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Бетон» (04073, м. Київ, вул.. Куренівська, 27-А, код ЄДРПОУ 35524328), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран трейд» (01001,м. Київ, вул.. Прорізна, 23, код ЄДРПОУ 36859074) заборгованість у розмірі 27 200 (двадцять сім тисяч) грн. 00 коп., 1 974 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 05. коп. - 3 % річних, 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 86 коп. - інфляційні нарахування та 1 704 (одна тисяча сімсот чотири) грн. 94 коп. судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 05.05.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.