Постанова

від 09.04.2014 по справі 804/1622/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 р. Справа № 804/1622/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріБубенець Т.А. за участю: представника позивача представника відповідача Гвоздецького В.А. Бахіра Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Техпромінвест Плюс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Техпромінвест Плюс» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати дії відповідача протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податковим органом протиправно здійснено перевірку та складено акт, оскільки на момент проведення перевірки у відповідача були відсутні повноваження на її призначення. Позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що пода ткові повідомлення-рішення, винесені за результатами перевірки, суперечать діючому пода тковому законодавству та підлягають скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено податковим органом правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Працівниками Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Техпрпомінвест Плюс» (ЄДРПОУ 31944730) з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299) за червень 2012 року та ТОВ «ВК Віконні системи» (ЄДРПОУ 33972398) за грудень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 26.03.2013 року №997/227-37213380, висновками якого встановлено порушення з боку приватного підприємства «Техпромінвест Плюс» п.185.1 ст.185, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 52 687,98 грн., в т.ч. за грудень 2011 року у сумі 6 697,38 грн.,червень 2012 року у сумі 45 900,6 грн.; п.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 55 992,11 грн., в т.ч. у II кв. 2012 р. у сумі 48 290,13 грн., за 2011 рік у сумі 7 701,98 грн.

На підставі акту перевірки від 26.03.2013 року №997/227-37213380 Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №0000122207 від 15.04.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 65 859,97 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000142207 від 15.04.2013 року, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 68 064,64 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В силу підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України закріплено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених норм випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, а податкова накладна, заповнена особою, що зареєстрована як платник податку на додану вартість, без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Так, на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача ТОВ «Матадор» та ТОВ «ВК Віконні системи» були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Судом встановлено, що між приватним підприємством «Техпромінвест Плюс» (покупець) та ТОВ «Матадор» (продавець) укладено договір купівлі продажу №03/05 від 03 травня 2012 року, виконання умов якого підтверджується належним чином складеними первинними документами, а саме податковими накладними №785 від 25.06.2012 року, №786 від 26.06.2012 року, №787 від 27.06.2012 року, №788 від 27.06.2012 року, №789 від 29.06.2012 року; видатковими накладними №6147 від 25.06.2012 року, №6148 від 26.06.2012 року, №6149 від 27.06.2012 року, №6150 від 27.06.2012 року, №6151 від 29.06.2012 року, а також актами прийому-передачі матеріалів до видаткових накладних.

Згідно договору №06-12/11 від 06.12.2011 року за дорученням замовника (ПП «Техпромінвест Плюс») підрядник (ТОВ «ВК Віконні системи») зобов'язується на власний ризик виконати визначену роботу на умовах даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити її.

На виконання укладеного договору складено податкову накладну №282 від 30.12.2011 року та акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року №б/н.

За договором №03/05 від 03 травня 2012 року з ТОВ «Матадор» позивачем було перераховано кошти частково на загальну суму 54 217,75 грн. (за договором 275 943,60 грн.), а за договором №06-12/11 від 06.12.2011 року з ТОВ «ВК Віконні системи» перераховано повну суму згідно умов договору - 40 184,28 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Акт перевірки не містить обставин про встановлення будь-яких недоліків вказаних первинних бухгалтерських документів.

При цьому, висновки відповідача про завищення сум валових витрат по операціях позивача з ТОВ «Матадор» та TOB «ВК Віконні системи» ґрунтуються на актах перевірки контрагентів позивача, а саме акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.2012 року №7200/224/31820299 щодо результатів позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Матадор» та акт ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 21.12.2012 року №7212/224/33972398 щодо результатів позапланової документальної невиїзної перевірки TOB «ВК «Віконні системи».

Проте суд не погоджується з викладеною позицією відповідача, оскільки згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім ви падків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Висновки про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, зафіксовані в акті перевірки, не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції. Якщо податковим органом встановлено нена лежне виконання контрагентами позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за таке невиконання або неналежне виконання пода ткового обов'язку повинні нести саме ці підприємство.

Отже, посилання відповідача на акти інших податкових органів як на підставу, що позивачем здійснювались господарські операції з метою отримання податкової вигоди, не може вважатись обґрунтованим.

Враховуючи викладене, документи, які були досліджені судом, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача, що є підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000122207 від 15.04.2013 року та №0000142207 від 15.04.2013 року.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів щодо встановлення правопорушень з боку ПП «Техпромінвест Плюс», викладених в акті перевірки №997/227-37213380 від 26.03.2013 pоку, та дій щодо складання акту перевірки ПП «Техпромінвест Плюс» №997/227-37213380 від 26.03.2013 року.

У відповідності до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Отже, згідно чинного законодавства дії по проведенню перевірок є частиною процесу реалізації податковим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Тобто проведення перевірки є, перш за все, посвідченням дій посадових осіб від імені державного органу, результатом яких є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платника податків.

Виключно результат реалізації повноваження податкового органу (а саме - рішення контролюючого органу), а не процес реалізації його повноважень (дії по проведенню перевірки) може бути предметом судового оскарження.

При цьому висновки, зроблені в акті перевірки, ніяким чином не порушують права та інтереси позивача, оскільки акт перевірки не є актом індивідуальної дії (рішення, дія якого поширюється на конкретну особу), і його висновки не тягнуть за собою ніяких юридичних наслідків. Закон не ставить правомірність дій органу державної податкової служби щодо проведення перевірки платника податків і оформлення результатів перевірки в залежність від зроблених посадовими особами органу державної податкової служби суджень і висновків.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки в даному випадку дії по складенню акта перевірки та фіксування в ньому певних висновків не породжують юридичних наслідків для платника податків, а правильним способом є скасування рішення, яке прийнято на підставі такої перевірки, так як воно створює юридичний наслідок для позивача (обов'язок сплатити штрафні (фінансові) санкції).

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «Техпромінвест Плюс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000122207 від 15.04.2013 року та №0000142207 від 15.04.2013 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Техпромінвест Плюс» судові витрати у розмірі 267,85 грн. (двісті шістдесят сім гривень вісімдесят п'ять копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 14 квітня 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко