Рішення

від 30.04.2014 по справі 916/1343/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2014 р.Справа № 916/1343/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача - Комлик О.М.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма „Резидент" до Приватного акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство" про стягнення 37530,64 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма „Резидент" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою та заявою про зменшення позовних вимог від 25.04.2014 р. про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство" про стягнення заборгованості за договорами постачання № 028/48 від 17.11.2011 р. та № 028/51 від 22.12.2011 р. в загальній сумі 37530,64 грн., посилаючись на наступне.

Між ТОВ „Комерційна фірма „Резидент" (постачальник) та Госпророзрахунковим відокремленим структурним підрозділом «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» (замовник) були укладені договори постачання за № 028/48 від 17.11.2011 р. та № 028/51 від 22.12.2011 р., згідно умов п. 1.1 яких позивач зобов'язувався протягом терміну договору в порядку, визначеному договірними умовами, здійснити постачання на адресу покупця продукцію матеріально-технічного значення, а покупець - прийняти вказану продукцію та оплатити її вартість в порядку та на умовах, визначених договором.

Як вказує позивач, на виконання своїх договірних зобов'язань позивачем було забезпечено постачання на адресу ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» продукції матеріально-технічного значення належної якості на загальну суму 57277,53 грн. згідно наступних видаткових накладних: № РН-0000219 від 23.10.2012 р. на суму 29000,00 грн., № РН-0000054 від 01.03.2013 р. на суму 9277,52 грн., № РН-0000055 від 01.03.2013 р. на суму 9880,01 грн., № РН-0000056 від 01.03.2013 р. на суму 9120,00 грн. Також при передачі вказаної продукції повноважним представникам ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» були передані рахунки на проведення оплати вартості поставленої продукції: № 245 від 22.10.2012 р. на суму 29000,00 грн., № СФ-0000061 від 28.02.2013 р. на суму 9277,52 грн., № СФ-0000062 від 28.02.2013 р. на суму 9880,01 грн., № СФ-0000063 від 28.02.2013 р. на суму 9120,00 грн., всього на суму 57277,53 грн.

Так, позивач вказує, що у відповідності з п. 6.1 договору № 028/48 замовник перераховує постачальнику попередню оплату в розмірі 100% вартості поставки партії товару протягом 5 днів з дня письмового повідомлення постачальника на поставку товару.

Також за умовами п. 4.1 договору № 028/51 замовник здійснює оплату постачальнику за кожне письмове замовлення замовника у наступній послідовності:

- попередня оплата у розмірі 30% від вартості письмового замовлення протягом 5 банківських днів з дня письмового повідомлення постачальника про готовність поставки товару;

- остаточний розрахунок протягом 45 банківських днів після доставки товару.

Однак, за ствердженнями позивача, замовником було здійснено часткову оплату поставленої продукції, у зв'язку з чим сума боргу складає 35000,00 грн.

Крім того, позивачем згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3% річних в сумі 1081,64 грн. та інфляційних збитків в сумі 1449,00 грн., розрахунок яких наведено в заяві про зменшення позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.04.2014 р. позовну заяву ТОВ «Комерційна фірма «Резидент» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1343/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 30.04.2014 р.

30.04.2014 р. позивачем було подано до господарського суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на відповідних розрахункових рахунках у банківських установах.

Вказану заяву позивача про забезпечення позову судом було розглянуто під час розгляду справи у судовому засіданні 30.04.2014 р., в результаті чого суд, порадившись на місці, ухвалив: відмовити в задоволенні поданої представником позивача заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Так, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зазначені вимоги відображені у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" N 16 від 26.12.2011 року.

При цьому заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Разом з тим в заяві про забезпечення позову позивач вказує, що на рахунках відповідача в банківських установах знаходяться грошові кошти в достатній кількості для виконання договірних зобов'язань перед позивачем, однак відповідачем не вживаються будь-які заходи щодо вирішення спірної ситуації.

Між тим позивач не навів та не надав жодних доказів в обґрунтування своєї заяви щодо існування необхідності вжиття відповідних заходів, зокрема доказів щодо можливості вчинення відповідачем певних дій, спрямованих на списання або примусового зникнення з рахунків належних йому грошових коштів або ще будь-яких дій щодо зменшення грошових коштів на своїх банківських рахунках.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення заявленого позову.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали суду від 11.04.2014 р.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

17 листопада 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма „Резидент" (постачальник) та Госпророзрахунковим відокремленим структурним підрозділом „Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" Приватного акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство" (замовник) був укладений договір поставки № 028/48, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовнику товар згідно зі специфікацією, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити поставлену продукцію на умовах даного договору. В п. 1.2 договору визначено найменування товар: флюс.

П. 4.1 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється тільки в разі письмового повідомлення (згоди) замовника протягом п'яти днів після замовлення. При цьому поставка відбувається за рахунок постачальника (п. 4.2 договору).

Згідно п. 5.1 договору ціна і кількість продукції вказана в специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору складає 38493,00 грн., з урахуванням ПДВ 6490,50 грн.

В п. 6.1 договору передбачено, що замовник перераховує постачальнику попередню оплату в розмірі 100% від вартості поставки товару протягом 5 днів з дня письмового повідомлення постачальника на поставку товару.

Підтвердженням про одержання продукції замовником є накладна на товар, підписаний уповноваженими представниками сторін.

Вказаний договір набував чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 року (п. 11.7).

Крім того, 22 грудня 2011 року між Госпророзрахунковим відокремленим структурним підрозділом „Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" Приватного акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма „Резидент" (постачальник) був укладений договір № 028/51, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовнику товар згідно зі специфікацією, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити поставлену продукцію на умовах даного договору.

В п. 1.2 договору № 028/51визначено найменування товар: електроди зварювальні. Кількість та асортимент товару визначено у специфікації (додаток № 1), що є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 3.1 вказаного договору ціна на товар вказана замовником у додатку № 1 (специфікації). Загальна сума договору складає 175300,00 грн., враховуючи ПДВ 29216,67 грн. (п. 3.2 договору)

Порядок здійснення оплати за цим договором визначено в розділі ІV, в п. 4.1 якого зазначено, що замовник здійснює оплату постачальнику за кожне письмове замовлення замовника у наступній послідовності:

- попередня оплата у розмірі 30% від вартості письмового замовлення протягом 5 банківських днів з дня письмового повідомлення постачальника про готовність поставки товару;

- остаточний розрахунок протягом 45 банківських днів після доставки товару замовнику.

Відповідно до п. 5.1 договору № 028/51 поставка товару здійснюється тільки в разі письмового повідомлення (згоди) замовника протягом п'яти днів після замовлення. Місцем поставки за даним договором є КСБСРЗ ПрАТ „УДП" за адресою: 68300, Одеська область, м. Кілія, вул. Леніна, 3 (п. 5.2 договору).

В п. 5.3 цього договору визначено умови поставки - СРТ Кілія (Інкотермс у редакції 2000 р.) згідно із письмовим замовленням замовника, поставка товару здійснюється транспортом учасника за його рахунок. Прийом товару за кількістю та якістю проводиться замовником відповідно до Інструкції про порядок прийому за кількістю та якістю № П-3, № П-4 продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання (п. 5.4). При цьому підтвердженням про одержання товару замовником є товарно-транспортна накладна, підписана уповноваженими представниками сторін (п. 5.5 договору).

Вказаний договір набував чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012 року (п. 10.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаних договорів позивачем було здійснено поставку на адресу ГВСП „Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство" продукції матеріально-технічного значення на загальну суму 57277,53 грн. згідно наступних видаткових накладних: № РН-0000219 від 23.10.2012 р. на суму 29000,00 грн., № РН-0000054 від 01.03.2013 р. на суму 9277,52 грн., № РН-0000055 від 01.03.2013 р. на суму 9880,01 грн., № РН-0000056 від 01.03.2013 р. на суму 9120,00 грн. Вказаний товар було отримано повноважним представником замовника, що діяв на підставі виданих замовником довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 217 від 23.10.2012 р., № 248 від 01.03.2013 р. При цьому позивачем були виставлені ГВСП „Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство" рахунки на оплату вартості поставленої продукції: № 245 від 22.10.2012 р. на суму 29000,00 грн., № СФ-0000061 від 28.02.2013 р. на суму 9277,52 грн., № СФ-0000062 від 28.02.2013 р. на суму 9880,01 грн., № СФ-0000063 від 28.02.2013 р. на суму 9120,00 грн., всього на суму 57277,53 грн.

У зв'язку з неповною оплатою замовником поставленого з боку позивача товару останній звернувся до суду із заявленим позовом про стягнення заборгованості. Об'єднання позивачем в поданому позові вимог про стягнення заборгованості за окремими договорами обумовлено тим, що вказані вимоги пов'язані між собою поданими доказами, оскільки поставка товарів за двома договорами підтверджується одними видатковими накладними.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладені між сторонами по справі договори поставки є підставою для виникнення у сторін за цими договорами господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання їх сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Яке вже зазначалось, на виконання умов договорів поставки № 028/48 і № 028/51 позивачем за наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних було поставлено структурному підрозділу відповідача обумовлений договорами товар (продукцію) на суму 57277,53 грн., що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаними договорами.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття замовником від позивача як постачальника товару є підставою виникнення у замовника зобов'язання оплатити вартість отриманого товару.

За умовами п. 6.1 договору № 028/48 замовник мав здійснити 100% передоплату від вартості поставки партії товару. Також згідно п. 4.1 договору № 028/51 замовник мав здійснити попередню оплату у розмірі 30% від вартості письмового замовлення протягом 5 банківських днів з дня письмового повідомлення постачальника про готовність поставки товару, а остаточний розрахунок - протягом 45 банківських днів після доставки товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Однак, відповідач в порушення умов вказаних договорів не оплатив повну вартість переданого товару, тим самим прострочив виконання свого обов'язку щодо сплати вартості придбаної продукції.

Також, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків від 31.12.2013 р., відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.01.2014 р. складала 40000,00 грн. Як зазначено позивачем у заяві про зменшення позовних вимог, в квітні 2014 року відповідачем було частково сплачено заборгованість в сумі 5000,00 грн., у зв'язку з чим сума основного боргу на момент розгляду справи складає 35000,00 грн., у т.ч. по договору № 028/48 - 3152,52 грн. (за несплату поставленого флюсу в сумі 3152,52 грн. згідно видаткової накладної № РН-0000054 від 01.03.2013 р.), а по договору № 028/51 - 31847,48 грн. (за несплату поставлених електродів згідно видаткової накладної № РН-0000219 від 23.10.2012 р. в сумі 6721,97 грн., згідно видаткової накладної № РН-0000054 від 01.03.2013 р. в сумі 6125,00 грн., згідно видаткової накладної № РН-0000055 від 01.03.2013 р. в сумі 9880,01 грн., згідно видаткової накладної № РН-0000056 від 01.03.2013 р. на суму 9120,00 грн.).

При цьому слід зазначити, що наявність спірної суми заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем вартості поставленого товару або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за поставлену продукцію згідно укладених між сторонами договорів № 028/48 та № 028/51 відповідач порушив умови вказаних договорів, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спірними договорами в розмірі 35000,00 грн.

Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу згідно положень ст. 612 ЦК України відповідач вважається таким, що прострочив, оскільки він не приступив до виконання зобов'язання у встановлений договорами строк.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладених сторонами по справі договорах поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на відповідну суму боргу у період з 26.11.2012 р. по 08.05.2013 р., враховуючи суму боргу у вказаному періоді по кожній поставці за окремою видатковою накладною, розрахунок яких наведено у заяві про зменшення позовних вимог, що складають 1081,64 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1449,00 грн., нараховані на відповідну суму боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року із застосуванням сукупного індексу інфляції у вказаному періоді 104,14.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем в заяві про зменшення позовних вимог розрахунок інфляційних нарахувань з жовтня 2013 року по березень 2014 року на загальну суму 1449,00 грн. та встановлено правильність і обґрунтованість вказаного розрахунку.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції за період, коли відповідачем не було виконане зобов'язання щодо оплати поставленої продукції.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 37530,64 грн. (35000,00 грн. основного боргу + 1081,64 грн. 3% річних + 1449,00 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма „Резидент" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма „Резидент" до Приватного акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство" про стягнення 37530,64 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ Приватного акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Краснофлотська, буд. 28; код ЄДРПОУ 01125821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма „Резидент" (53210, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Краснодонська, буд. 2/2, кв. 17; код ЄДРПОУ 36989949) основний борг за договорами поставки № 028/48 від 17.11.2011 р. та № 028/51 від 22.12.2011 р. в розмірі 35000/тридцять п'ять тисяч/грн. 00 коп., 3% річних за порушення строків проведення розрахунків за отриману продукцію в сумі 1081/одна тисяча вісімдесят одна/грн. 64 коп., інфляційні збитки в сумі 1449/одна тисяча чотириста сорок дев'ять/грн. 00 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2014 р.

Суддя Петров В.С.