Рішення

від 29.04.2014 по справі 911/1075/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ

Іменем України

"29" квітня 2014 р. Справа № 911/1075/14

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт - Люкс», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Пром Інвест України», м. Васильків про стягнення 11004,41 грн. за участю представників:

позивача:Горб С.А. - дов. від 31.01.2013р. № 08-3101/2013 відповідача:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт - Люкс» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Пром Інвест України» (далі - відповідач) про стягнення 11004,41 грн., з яких 10554,47 грн. основний борг, 84,44 грн. інфляційні втрати, 68,53 грн. 3% річних та 296,97 грн. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором поставки від 22.02.2013р. № 13-2602/59628 щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у визначені договором строки.

Позивач, в процесі розгляду справи подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог від 24.04.2014р., в якій заявив додаткову вимогу про стягнення з відповідача 685,31 грн. 30 % річних за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, тобто зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога.

Разом з тим, в поданій заяві про збільшення розміру позовних йдеться не про збільшення позовних вимог - зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога, а про заявлення окремої вимоги про стягнення 685,31 грн. 30 % річних за користування чужими грошовими коштами додатково до викладених у позовній заяві.

Суд зазначає, що відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. № 14, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відхилення поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.04.2014р. якою позивач заявив додаткову вимогу про стягнення 685,31 грн. 30 % річних за користування чужими грошовими коштами, оскільки заявлена додаткова вимога не може бути предметом розгляду у даному позовному провадженні.

За вказаних обставин в даному провадженні суд здійснює розгляд вимог викладених в позовній заяві, а саме про стягнення з відповідача 10554,47 грн. основного боргу, 84,44 грн. інфляційних втрат, 68,53 грн. 3% річних та 296,97 грн. пені.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір поставки від 22.02.2013р. № 13-2602/59628 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки відповідачу - покупцеві товар вказаний в замовленні, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар на підставі видатково-прибуткових накладних і сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, загальна кількість товарів, що поставляється на умовах даного договору, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару визначаються в замовленнях, рахунках - фактурах та видатково-прибуткових накладних.

Згідно пп. 8.1 та 8.2 договору покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 10 календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору, рахунку-фактури, виставленого постачальником на вартість поставленої партії товару та накладних.

Цей договір вступає в дію з дати його укладення обома сторонами і діє на протязі одного року.

На виконання умов договору позивач по видатковій накладній від 25.12.2013р. № 13907 поставив відповідачу товар на суму 10554,47 грн., а відповідач на підставі довіреності від 25.12.2013р. № В251213 вказаний товар прийняв. Завірені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Проте відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань за поставлений товар в строки встановлені договором не розрахувався, в зв'язку з чим, за ним рахується заборгованість в сумі 10554,47 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у строки визначені договором, в зв'язку з чим за останнім на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 10554,47 грн. Доказів сплати зазначеної суми заборгованості відповідач суду не надав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 10554,47 грн. заборгованості.

Оскільки відповідачем було порушено строки виконання зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд відповідно до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з простроченої суми за період з 05.01.2014р. по 24.03.2014р. складають 84,44 грн.

Відповідно до розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 05.01.2014р. по 24.03.2014р. складають 68,53 грн.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 84,44 грн. інфляційних втрат та 68,53 грн. 3 % річних підлягає задоволенню.

Також, позивач на підставі п. 9.3 договору просить суд за порушення покупцем строків оплати товару, стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день порушення виконання, розмір якої за розрахунком позивача за загальний період прострочення з 05.01.2014р. по 24.03.2014р. складає 296,97 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість

Здійснений позивачем розрахунки пені є арифметично вірними, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 296,97 грн. пені підлягає задоволенню.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 10554,47 грн. основного боргу, 84,44 грн. інфляційних втрат, 68,53 грн. 3 % річних та 296,97 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Пром Інвест України» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. 1 Травня, 6, кв. 74, ідентифікаційний код 37397829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт - Люкс» (02094, м. Київ, вул. Віскозна, 17, корпус 93-А, ідентифікаційний код 32591365) 10554 (десять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 47 коп. основного боргу, 84 (вісімдесят чотири) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 68 (шістдесят вісім) грн. 53 коп. 3 % річних, 296 (двісті дев'яносто шість) грн. 97 коп. пені, 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Подоляк Ю.В.

Дата підписання рішення 12.05.2014р.