Постанова

від 25.04.2014 по справі 802/831/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 квітня 2014 р. Справа № 802/831/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни ,

секретаря судового засідання: Бондаренка Ігоря Валерійовича

позивача: Лахнік А.О.

відповідача: Лабунець Ю.В., Водзяновський А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Юпіт"

до: Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Юпіт" (далі - ТОВ "Юпіт", позивач) із позовом до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області (далі - Немирівська ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення.

Позов мотивовано тим, що податкові повідомлення-рішення від 13.03.2014р., видані на підставі акту позапланової виїзної перевірки № 180/22-00-20/34508572 від 28.02.2014р., протиправні, винесені з порушенням вимог чинного законодавства та такі, що підлягає скасуванню. Позивач вказує на те, що висловлені відповідачем в акті перевірки припущення щодо нікчемності правочинів, не відповідають дійсності.

На переконання позивача, у нього наявні усі підтверджуючі реальність господарських операцій документи, які вимагає чинне законодавство. Крім того, правочини, укладені із контрагентами, є чинними та відповідають вимогам Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи (а.с. 166-171). Додатково пояснили, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на їх думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юпіт" зареєстровано Немирівською районною державною адміністрацією, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію від 12.12.2006р. №1 160 102 0000 000282.

На підставі наказу Немирівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області від 18.02.2014р., направлення Немирівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області №50 від 19.02.2014р. виданого головному державному ревізору - інспектору відділу податкового аудиту - Водзяновському Аркадію Васильовичу та №51 від 19.02.2014р. виданого головному державному ревізору - інспектору відділу погашення заборгованостей - Гусєвій Ользі Василівні, а також згідно із пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України на виконання вимог постанови від 13.12.2013р. майора податкової міліції Павленка Є. Є. - слідчого слідчого відділу фінансових розслідувань ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та постанови від 15.01.2014р. капітана податкової міліції - слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області Юзепольським Є. О. проведена позапланова виїзна перевірка товариства "Юпіт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 05.12.2013р. по взаємовідносинам з ТОВ "Побережне те" та ТОВ "Агро - Макс і Ко".

За результатами перевірки позивача складено Акт № 180/22-00-20/34508572 від 28.02.2014р., в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу ІІ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 519 759 грн. в т. ч. за четвертий квартал 2012 року в сумі 495008 грн.;

- пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану на загальну суму 495 008 грн. в т. ч. за листопад 2012 року в сумі 495 008 грн.

В основу зазначеного акту перевірки та висновків за результатами його складання податковим органом покладено матеріали:

- акту перевірки ТОВ "Побережне" №1066/2203/32172607 від 26.11.2013р."Про проведення виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "Побережне" за період з 01.01.2013р. по 31.08.2013р.";

- акту перевірки ФГ "Агро - Макс і Ко" №50/22/34416995 від 02.12.2013р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки фермерського господарства "Агро - Макс і Ко" за період з 01.11.2011р. по 31.10.2013р."

13.03.2014р. на підставі акту перевірки Немирівською ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення №0000402200 та №0000412200, якими позивачу збільшено зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 779 638,5 грн., з яких 519 759 грн. основного платежу та 259 879,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та на суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 742 512 грн. з яких 495 008 грн. основного платежу і 247 504 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень було мотивовано висновками акту перевірки про те, що ТОВ "Юпіт" неправомірно сформувало податковий кредит та валові витрати по операціям з придбанням зернових культур за перевіряємий період.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як зазначено представником позивача в рамках здійснення своєї господарської діяльності, відповідно до виставлених рахунків, підприємство придбало:

- у ТОВ "Побережне" зернові культури, а саме сою та кукурудзу;

- у ФГ "Агро - Макс і Ко" зернові культури, а саме сою та кукурудзу.

Позивачу був переданий куплений товар та надано послуги, відповідно до видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт, що містяться в матеріалах справи. Крім того, в матеріалах справи містяться податкові накладні виписані підприємствами контрагентами позивача - ТОВ "Побережне" та ФГ "Агро - Макс і Ко", що є підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України.

Зазначені товари та послуги позивачем оплачено, що підтверджується платіжними дорученнями. Таким чином вказані господарські операції вплинули на майновий стан її сторін, тобто спричинили настання правових наслідків, що є підтвердженням їх здійснення.

Відповідно до п. п.14.1.178 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Для цілей оподаткування, згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

В силу ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, усі документи, які підтверджують реальні зміни в діяльності товариства, мають характер первинних документів.

Щодо позиції відповідача про те, правочини укладені з контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

В ході судового засідання судом встановлено те, що ТОВ "Побережне" та ФГ "Агро - Макс і КО" були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на момент вчинення спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем товару (робіт, послуг) з метою його використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України дає визначення терміну "господарська діяльність". Згідно з вищевказаними нормами, під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Судом встановлено, що основним видом діяльності підприємства позивача є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує на те, що зокрема, TOB "Побережне" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, оскільки щодо нього в ЄДР внесено запис направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Проте, з матеріалів справи слідує, що в акті перевірки відсутні відомості щодо доведення факту відсутності TOB "Побережне" та його посадових осіб за місцем реєстрації за період здійснення господарських операцій за перевіряємий період.

В акті перевірки щодо взаємовідносин позивача з ФГ "Агро - Макс і Ко" зазначено, що фермерське господарство відсутнє за його місцем знаходження, а відповідно і відсутні первинні документи податкового та бухгалтерського обліку.

Суд критично ставиться до такого твердження податкового органу на наступне.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців ФГ "Агро - Макс і Ко" перебуває в стані припинення, про що 19.07.2013р. внесено запис. Крім того, в реєстрі зазначено інформацію про зв'язок з юридичною особою, а саме - головою комісії з припинення Задорожним Дмитром Володимировичем.

В акті перевірки податковим органом сформовано висновок, що ФГ "Агро - Макс і Ко" не проводило протягом листопада 2012 року операції з продажу сої та кукурудзи ТОВ "Юпіт" так як встановлено відсутність у ФГ "Агро - Макс і Ко" достатніх умов для здійснення господарської діяльності в обсягах зазначених в податковій звітності, а саме недостатня матеріально - технічна база для здійснення господарської діяльності, трудові ресурси, а тому позивачу донараховано зобов'язання по податку на додану вартість.

Суд критично оцінює такі посилання відповідача в Акті перевірки, оскільки законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того судом встановлено, що згідно листа головного управління Держземагенства у Вінницькій області №01/2580 від 21.08.2013р. встановлено, що станом на 01.01.2012р. за ФГ "Агро - Макс і Ко" рахувалася земельна ділянка площею 41,5756 га, обсяг реалізації (без ПДВ) за 2012 рік - 36432545 грн. Крім того, судом встановлено, що до перевірки ФГ "Агро - Макс і Ко" надано відомості про оренду у ПП "Братівське" 2574,6 га землі. Даний факт податковим органом не спростований.

Дані операції, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Матеріалами справи підтверджується фактичне надання послуг позивачу, а саме наявні документів на підставі яких позивачем було отримано від контрагента товар, а відтак суд приходить до переконання, що висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, що є недопустимим при складанні офіційного документу - Акту перевірки.

Щодо правомірності визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за порушення вимог п. 138.1 п. 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України з питань оподаткування прибутку підприємств, суд бере до уваги викладене вище та зазначає наступне:

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування.

Підпунктом 14.1.228 п.14.1 ст.14 ПК України дається визначення поняття собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно із п. 138.8 ст.138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну)

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати встановлені судом та підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат та заниження податку на прибуток.

Отже, на думку суду відсутні обставини, які б відповідно до Податкового кодексу України унеможливлювали формування валових витрат за вищевказаними господарськими операціями.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з контрагентами відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг та поставки товарів позивачеві зі сторони його контрагентів документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг та поставки товарів не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту для позивача.

Крім того, як встановлено судом вище, перевірка ТОВ "Юпіт" проводилася на підставі п.п.78.1.11 Податкового кодексу України, а саме постанови органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Згідно з абз. 3 п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки передбачено підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, який визначає отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

В силу вимог п. 86.9 ст. 86 ПК України в разі, якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками контролюючого органу передаються органу, що призначив перевірку.

Таким чином, нормами податкового закону передбачено пряму заборону щодо прийняття органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань за результатами призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі.

Натомість матеріали цієї перевірки та висновки податкового органу повинні бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків грошового зобов'язання, розрахованого за результатами вказаної позапланової перевірки.

При цьому суд звертаю увагу на ту обставину, що Державною податковою адміністрацією України ще до прийняття оскаржуваних рішень неодноразово надавалися роз'яснення з приводу правильного і однакового застосування органами державної податкової служби положень п. 54.8 ст. 58 та п. 86.9 ст. 86 ПК України.

Так, у листі від 25.01.2011 року № 1754/7/23-8017 ДПА України було зазначено, що за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори (ст. 212 Кримінального кодексу України), контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає.

В іншому листі від 31.07.2012 року № 20727/7/10-0217/2986 ДПА України інформувала податкові органи нижчого рівня про те, що диспозиція п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 та п. 86.9 ст. 86 ПК України не здійснює розмежування постанов про призначення позапланових документальних виїзних перевірок по об'єктивному та суб'єктивному складу, а тому у органів ДПС до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду відсутні законодавчі підстави для винесення податкових повідомлень-рішень за результатами таких перевірок.

Разом із тим, під час розгляду даної адміністративної справи безспірно встановлено, що податкові повідомлення-рішення Немирівської ОДПІ № 0000402200 та № 0000412200 від 13.03.2014 року прийнятті на підставі акту позапланової документальної виїзної перевірки TOB "Юпіт" № 180/22-00-20/34508572 від 28.02.2014 року, яка була проведена посадовими особами Немирівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області відповідно до постанов майора податкової міліції Павленка Є. Є. - слідчого слідчого відділу фінансових розслідувань ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.12.2013р. та капітана податкової міліції - слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області Юзепольським Є. О. від 15.01.2014р. про призначення документальної позапланової перевірки.

Дану обставину підтверджено також наказом Немирівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області №62 від 18.02.2014р. та посиланнями в акті перевірки від 28.02.2014 року на зазначені вище постанови слідчих.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що відповідач був позбавлений права щодо винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень за результатами вказаної перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду та прийняв такі рішення всупереч приписів п. 86.9 ст. 86 ПК України, що є самостійною підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Вищого адміністративного суду України від 19.12.2012 року у справі № К/9991/64526/12 та від 02.04.2013 року у справі № К/800/11/13.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться як показами представників сторін, так і матеріалами справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, вважає, що позов слід задовольнити, шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ передбачено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача у розмірі 487,20 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Решта суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. стягується з відповідача згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" пропорційно до задоволеної частини вимоги.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області №0000402200, №0000412200 від 13.03.2014 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТ" (код ЄДРПОУ 34508572) понесені ним судові витрати у вигляді судового збору в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

4. Стягнути з Державного бюджету України на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України (банк одержувача - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002) судовий збір у сумі 4384 грн. 80 коп. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна