Постанова
від 27.01.2014 по справі 814/4810/13-а
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

м. Миколаїв

27 січня 2014 року Справа № 814/4810/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: Сухарєв В.П., довіреність № 21 від 22.11.13р.,

представника відповідача: Могутов А.М., довіренсть № 75/9/10-00 від 29.08.13р.,

розглянувши справу у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного малого підприємства «Яхт-верф НАВІГАЛЬ ЛТД» (вул. Робоча, 2-а, оф. 504, м. Миколаїв, 54029)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області (вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2013р. № 0001762202, № 000172202,

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області № 0001762202 та № 0001772202 від 27.09.2013 року.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного малого підприємства «Яхт-верф НАВІГАЛЬ ЛТД» (код ЄДРПОУ 13850303) суму сплаченого судового збору у розмірі 172,06 грн. (квитанція № 01-2185397/С від 01.11.2013 року).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

27 січня 2014 року Справа № 814/4810/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: Сухарєв В.П., довіреність № 21 від 22.11.13р.,

представника відповідача: Могутов А.М., довіренсть № 75/9/10-00 від 29.08.13р.,

розглянувши справу у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного малого підприємства «Яхт-верф НАВІГАЛЬ ЛТД» (вул. Робоча, 2-а, оф. 504, м. Миколаїв, 54029)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області (вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2013р. № 0001762202, № 0001772202,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного малого підприємства «Яхт-верф НАВІГАЛЬ ЛТД» (далі - ТОВ ВКМП «Яхт-верф НАВІГАЛЬ ЛТД»), звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001762202 та № 0001772202 від 12.04.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що не погоджується з висновками, наведеними в акті перевірки і вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам та положенням податкового законодавства, а податкові повідомлення-рішення - скасуванню.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує, виклавши свої доводи у письмовій формі, та просить суд у задоволенні позову відмовити (арк. спр. 35 - 38).

У судовому засіданні 27.01.2014 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

У період з 02.09.2013 року по 04.09.2013 року спеціалістами ДПІ у Заводському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ВКМП «Яхт-верф НАВІГАЛЬ ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП «РЕА-РЕНТ МИКОЛАЇВ» (код ЄДРПОУ 33798208) за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року та ТОВ «ВИРОБНИЧО-ТЕНІЧНА БАЗА «АГРАРІЙ» (код ЄДРПОУ 32333509) за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 710/14-04-22-02/13850303 від 11.09.2013 року (арк. спр. 4 - 21, далі - акт перевірки).

У висновку акту перевірки відповідачем вказано на порушення ТОВ ВКМП «Яхт-верф НАВІГАЛЬ ЛТД»:

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-Vl, із змінами та доповненнями (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 12 490,00 грн., у т.ч. за вересень 2011 року у сумі 4 844,00 грн.та за квітень 2012 року у сумі 7 646,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-Vl, із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (ряд. 19 Декларації з ПДВ) за вересень 2011 року на суму 496,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були оформлені та направлені позивачу податкові повідомлення-рішення від 27.09.2013 року:

- № 0001762202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 15 625,50 грн., з яких за основним платежем 12 490,00 грн. та 3 122,50 грн. - нараховані штрафні (фінансові) санкції (арк. спр. 22);

- № 0001772202, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість на 496,00 грн. (арк. спр. 23).

Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

У відповідності до висновків, зроблених відповідачем у акті перевірки, перевіркою встановлено безпідставне формування податкового кредиту ТОВ ВК МП «ЯХТ-ВЕРФ НАВІГАЛЬ ЛТД» в зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі накладних наданих ПП «РЕА-РЕНТ МИКОЛАЇВ» у вересні 2011 року та ТОВ «ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНА БАЗА «АГРАРІЙ» в квітні 2012 року, на виконання операцій, реальність здійснення яких не доведена (арк. спр. 19).

При вивчені акту перевірки судом встановлено, що відповідач взяв до уваги лише обставини господарських взаємовідносин між контрагентами позивача, і висновки, викладені ним в акті перевірки, фактично ґрунтуються лише на інформації та даних, викладених в листах та актах перевірок органів державної податкової служби, які безпосереднього відношення до ТОВ ВКМП «Яхт-верф «НАВІГАЛЬ ЛТД», його діяльності як платника податків та формування ним податкового кредиту з метою подальшого відшкодування з бюджету податку на додану вартість, не мають.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивачем у його контрагентів (ПП «РЕА-РЕНТ МИКОЛАЇВ» та ТОВ «ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНА БАЗА «АГРАРІЙ») було придбано матеріали (грунт ALGGRIP, фарбу ALGGRIP, шпатлевник, лист АМг 6 6х1500х4000) для проведення робіт з шпаклювання, обслуговування та фарбування судна, відповідно до укладених договорів про надання послуг № 26-17.07.12 від 17.07.2012 року (арк. спр. 93 - 94) та № 34-29.08.12 від 29.08.2012 року (арк. спр. 99 - 100).

Факт придбання матеріалу підтверджений видатковими накладними № 1396 від 13.09.2011 року (арк. спр. 24) та № 301 від 30.04.2012 року (арк. спр. 26) та податковими накладними 1396 від 13.09.2011 року на суму 32 040,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 5 340,00 грн. (арк. спр. 25) та № 301 від 30.04.2012 року на суму 45 873,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 7 645,50 грн. (арк. спр. 27).

Зазначені матеріали були доставлені позивачеві службовим легковим автомобілем, що підтверджується подорожніми листами № 1 за вересень 2011 року (арк. спр. 116) та № 4 за квітень 2012 року (арк. спр. 115).

Придбаний матеріал був використаний належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи технічним актом проведення робіт від 18.10.2011 року (арк. спр. 28), актів приймання-здавання робіт (арк. спр. 95, 96,102 - 104) та податковими накладними (арк. спр. 97, 98, 105, 106).

Зазначене свідчить, що податкові накладні оформлені без порушення вимог ст. 201 ПК України та повністю відповідають вимогам законодавства та можуть бути підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За таких обставин суд вважає, що позивач має право на податковий кредит, сплачений на користь цих підприємств, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи пояснення позивача у судовому засіданні, надані їм докази, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване рішення відповідача протиправним та скасувати в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.