Рішення

від 13.05.2014 по справі 909/228/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 р. Справа № 909/228/14 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г.З., при секретарі судового засідання Кошилович М. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Добробуд ВВ", вул.Панська,1, с.Чорнолізці, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77471

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріні", вул. Галицька, 36-Б, м. Івано-Франківськ, 76000

про стягнення 195232,49 грн. заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, (довіреність №08/12 від 07.12.12),

від відповідача: не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Добробуд ВВ" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Маріні" про стягнення 195 232,49 грн. заборгованості, в тому числі 177492,92 грн. основного боргу та 17739,57 грн. пені.

08.05.14 від позивача поступила позовна заява (уточнені позовні вимоги) за вих.№11 від 07.05.14 (6435/14 від 08.05.14), в якій просив стягнути 177492,92 грн. основного боргу, 3259,2 грн. - 3% річних, 7277,2 грн. інфляційних, а також 8800 грн. витрат на послуги адвоката.

Згідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - постанова пленуму ВГСУ) зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Відповідно до п. 3.10 постанови пленуму ВГСУ, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно до п.3.12 постанови пленуму ВГСУ, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В даному випадку фактично, позовна заява (уточнені позовні вимоги) позивача за вих.№11 від 07.05.14 за вимогами про стягнення 3259,2 грн. - 3% річних, 7277,2 грн. інфляційних, а також 8800 грн. витрат на послуги адвоката розцінюється судом як подання іншого (ще одного) позову, оскільки вона містить нові (інші) позовні вимоги, які первісно не були заявлені в самій позовній заяві. Тобто позивач заявив нові позовні вимоги (виходячи з первісно заявленого предмету позову), а тому суд не приймає вказану заяву до розгляду

Відповідач в засідання суду повторно не з"явився, про причини неявки не повідомив, витребуваних документів не подав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, а саме ухвалами від 11.03.14, 15.04.14 та 30.04.14, докази вручення яких містяться в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до п.3.14 зазначеної постанови Пленуму ВГСУ нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо її явку судом визнано обов'язковою, може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, згідно ст.75 ГПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами, враховуючи, що у суду є всі необхідні докази для вирішення спору по суті, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши зібрані докази відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, з"ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, судом з"ясовано наступне.

На виконання умов договору Про надання послуг №2/01/13 від 02.01.13 позивач надав відповідачу послуги автокрана на загальну суму 337724,36 грн., що підтверджується наявними в матерілах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), оригінали яких оглянуті в судовому засіданні (а.с.10-15).

Враховуючи, що відповідач частково розрахувався за отримані послуги в сумі 160231,44 грн., заборгованість станом на день звернення до суду становила 177492,92 грн.

Відповідно до п.3.1. договору замовник сплачує виконавцю за надані послуги згідно виставлених рахунків протягом трьох календарних днів з моменту підписання сторонами актів наданих послуг, чого відповідач не зробив, чим порушив умови укладеного договору.

Відповідно до ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за оплату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу приписів ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Якщо у зобов"язанні встановлено строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заперечень проти позову чи доказів повного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував, тому суд вважає позовну вимогу щодо стягнення заборгованості за надані послуги сумі 177492,92 грн. обгрунтованою і такою, що підлягає до задоволення.

Щодо стягнення 17739,57 грн. пені, суд зазначити наступне:

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, недодержання якої тягне за собою нікчемність зазначеного правочину. Частиною 1 ст.549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Законодавством передбачено, що сплата штрафних санкцій повинна бути встановлена в договорі, тому відповідні вимоги позивача щодо стягнення таких повинні бути передбачені умовами договору та зафіксовані у письмовій формі.

Оскільки договором сторін не передбачена відповідальність у вигляді пені, суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення 17739,57 грн. пені пені є безпідставною, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, а саме: 3549,86 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст.ст. 179, 193 ГК України, ст.ст. 509, 526, 530, 612, 614, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст.33, 34, 43, 49, 75, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного підприємства "Добробуд ВВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріні" про стягнення заборгованості в сумі 195232,49 грн. - задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріні" (вул. Галицька, 36-Б, м.Івано-Франківськ, 76000, код 36996689) на користь Приватного підприємства "Добробуд ВВ" (вул.Панська,1, с.Чорнолізці, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77471, код 34023229) - 177492 (сто сімдесят сім тисяч чотириста дев"яносто дві) грн. 92 коп. основного боргу та 3549 (три тисячі п"ятсот сорок дев"ять) грн. 86 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В стягненні 17739,57 грн. пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

повне рішення складено 15.05.14

Суддя Цюх Г.З.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"