Рішення

від 06.05.2014 по справі 463/5958/13-ц

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

2/463/409/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2014 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

при секретарі Станько Р.О.

з участю представника позивача Цястуна Р.П.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Преса» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

Позивач ТзОВ «Преса» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, який у встановленому законом порядку уточнив шляхом зменшення розміру позовних вимог, та в кінцевому, просить ухвалити рішення, яким стягнути з останнього заборгованість за договором позики від 27.11.2009р. в розмірі 80 495 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 27.11.2009р. між сторонами укладено безвідсотковий договір позики № 27/2, за умовами якого позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти в розмірі 150 000 грн. та зобов'язався повернути їх до 26.11.2010р. Позивач в повній мірі виконав взяті на себе зобов'язання, передав відповідачу грошові кошти, і в подальшому, неодноразово укладав з відповідачем договори про продовження строку повернення позики, який останній раз було продовжено до 31.12.2013р. На даний момент відповідач лише частково виконав взяті на себе зобов'язання та в повній мірі грошових коштів не повернув. Станом на дату ухвалення рішення заборгованість за договором позики становить 80 495 грн. і таку суму просить стягнути з ОСОБА_3 в примусовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача згідно належної довіреності від 20.12.2013р. - Цястун Р.П. позовні вимоги підтримав. Оскільки договір позики було укладено з відповідачем, виключно останній несе обов'язок по поверненню цих коштів. Тому, просить не брати до уваги мотиви заперечення позовної заяви, за якими обов'язок по поверненню коштів лежить на третій особі, і як наслідок, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в останнє судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Будучи присутнім в судовому засіданні 21.01.2014р. проти обґрунтованості позову заперечив. Пояснював, що жодних коштів за договором він не отримував і не здійснював їх повернення. Такі кошти повністю були використані ОСОБА_4 для погашення його зобов'язань за кредитним договором, і саме він здійснював часткове повернення позики, що підтверджується відповідними квитанціями, а також визнається самим позивачем. На його думку, саме ОСОБА_4 повинен нести обов'язок по їх поверненню, а він в свою чергу є неналежним відповідачем. Тому, просив в задоволенні позову відмовити, а в підтвердження своєї позиції, просить врахувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 22.04.2010р., згідно з яким АКБ «Трансбанк» - кредитора третьої особи, було зобов'язано в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором, здійснити зарахування з поточних рахунків, право вимоги за яким відповідач надав третій особі.

Аналогічні за змістом заперечення проти позову висловив в останньому судовому засіданні повноважний представник відповідача за належною довіреністю від 25.11.2013р. ОСОБА_2 Оскільки кошти з поточного рахунку відповідача, на якому обліковувалась сума позики повністю використані ОСОБА_4 для погашення його кредитних зобов'язань, також вважає що саме він повинен нести обов'язок по поверненню цих коштів. Тому, просить суд в задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Враховуючи зібрані у справі докази суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані в ній докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 215 ЦПК України, суд знаходить підстави для повного задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 27.11.2009р. між позивачем та відповідачем укладено безпроцентний договір позики № 27/2, за умовами якого позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти в розмірі 150 000 грн. та зобов'язався повернути їх до 26.11.2010р. (а.с.3). 26.11.2010р. строк виконання зобов'язання було продовжено до 31.12.2011р, про що сторонами укладено додаткову угоду № 1 (а.с.114). Аналогічною додатковою угодою № 2 від 30.12.2011р. такий строк продовжено до 31.12.2012р. (а.с.115), а додатковою угодою № 3 від 28.12.2012р. (а.с.116) - строк продовжено до 31.12.2013р.

Згідно п. 3.2 договору, позика надається у безготівковій формі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Договір позики є одним з його видів.

За змістом ст. 1046 ЦК України - за договором позики, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду або такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики може бути представлена розписка.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором регламентовано ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору, та перерахував на поточний рахунок відповідача обумовлену суму коштів, що не заперечив останній в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, сторона відповідача покликається на те, що кошти повністю були використані третьою особою, в той час як відповідач фактично коштами не користувався, а в підтвердження такої позиції посилається на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22.04.2010р. (а.с.37), за яким в якості зарахування коштів для погашення кредитної заборгованості ОСОБА_4 відбулось списання коштів з поточних рахунків, в тому числі, з поточного рахунку відповідача. Як стверджує останній, ці списані кошти і було об'єктом позики.

Такі висновки нормам матеріального права не відповідають.

Поняття договору наведено в ч. 1 ст. 626 ЦК України, за якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Виходячи зі змісту ст. 1046 ЦК України, сторонами договору позики є позикодавець та позичальник, тобто особа яка передає і особа яка приймає грошові кошти в порядку, який встановлено договором.

ВСУ, під час розгляду справи № 6-63цс13 сформулював правову позицію від 18.09.2013р., згідно з якою прийшов до висновку, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Підписавши договір позики, відповідач набув цивільно-правового статусу позичальника за цим договором, і оскільки виключно за останнім зберігається обов'язок повернути кошти, немає підстав вважати його неналежним відповідачем. В свою чергу, позивач набув цивільного-правового статусу позикодавця, за яким зберігається право вимагати суму позики, однак таке право вимоги існує лише до позичальника і воно не може ставитись до іншої особи. Грошове зобов'язання за договором позики від 27.11.2009р. між позивачем та третьою особою не виникало, і відповідно, в першого не виникає права вимоги до цієї особи, що виключає можливість стягувати з нього заборгованість.

Враховуючи вищенаведене, суд не може брати до уваги долучені відповідачем квитанції про сплату ОСОБА_4 заборгованості за договором позики (а.с.27-36), які різняться з квитанціями, що долучив позивач (а.с.66-113). Головним обов'язком за договором позики є повернення грошових коштів, такий обов'язок зберігається виключно за позичальником, однак виконати його може будь-яка особа, і по своїй суті, як перші так і другі, лише підтверджують часткову сплату заборгованості, розмір якої до того ж сторонами не оспорюється.

Крім цього, як встановлено рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22.04.2010р. - 12.04.2010р. між відповідачем та третьою особою було укладено договори про відступлення права вимоги (цесії), за яким до останнього перейшло право вимоги по договорах про відкриття поточного рахунку, відкритого на ім'я відповідача.

За змістом ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Очевидно, і цього не спростував відповідач, що укладаючи договір цесії він діяв добровільно, тобто добровільно передав своє право вимоги за поточним рахунком третій особі. Можливо, така передача права вимоги була здійснена на платній основі, проте в будь-якому випадку, цей договір відношення до даних правовідносин мати не може. Уклавши договір позики відповідач набув права володіння, користування та розпорядження грошовими коштами, і уклавши договір цесії, виходячи з правової точки зору, лише в такий спосіб розпорядився цими коштами, тобто передав свої права іншій особі. Такий договір створює відповідні цивільні права та обов'язки для його учасників, однак права та обов'язки учасників договору позики в такому випадку залишаються незмінними.

Таким чином, виходячи з підстав пред'явлення позову та характеру правовідносин, які установились між сторонами, суд приходить до висновку, що у зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань, заборгованість за договором позики слід стягнути з відповідача в примусовому порядку.

Згідно розрахунку заборгованості (а.с.4-5), який в подальшому позивач деталізував (а.с.63-65), а відповідач правильність обрахунків підтвердив, станом на дату ухвалення рішення заборгованість за договором позики становить 80 495 грн., і саме таку суму суд стягує даним судовим рішенням, тобто, задовольняє позов в повному обсязі.

Оскільки відповідач являється інвалідом ІІ групи загального захворювання, в підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію його посвідчення (а.с.62), за правилами п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», ч. 2 ст. 88 ЦПК України, судовий збір, сплачений позивачем за пред'явлення позову до стягнення з відповідача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10,60,88,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 526, 530, 610, 625, 627, 629, 1046-1050 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрований: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Преса» (м. Львів, вул. В.Великого, 2, Діамантбанк, р/р 26004300000102980, МФО 320854, код ЗКПО 13835077) заборгованість за договором позики в розмірі 80 495 грн. (вісімдесят тисяч чотириста дев'яносто п'ять грн.)

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 294, 296 ЦПК України.

Суддя: Леньо С. І.