Рішення

від 15.05.2014 по справі 629/5250/13-ц

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/5250/13-ц

Номер провадження 2/629/98/14

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.05.2014 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судовим засіданням судді - Жмуд Н. М., за участю секретаря судових засідань - Торенко Ю.П., за участі адвокатів - ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Лозівського міськрайонного суду Харківської області в місті Лозова Харківської області цивільну справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Лозівська міська рада, Харківської області,територіальна громада Ново-Іванівської сільської ради Лозівського району Харківської області "про визнання права власності на нерухоме майно (квартиру) та земельну ділянку в порядку спадкування за законом",-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з первинним позовом до відповідача з вимогою про визнання права власності на нерухоме майно (квартиру) в порядку спадкування за законом. В ході розгляду справи, позивачем подано уточнені позовні вимоги, в яких позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер її чоловік - ОСОБА_8. За життя померлий отримав свідоцтво про право власності на житло, видане Лозівською міською радою Харківської області від 30.11.2004 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Харківської області. Після отримання свідоцтва про право власності на зазначену квартиру її чоловік ОСОБА_8, у зв»язку з фінансовими труднощами на той час, до Лозівського БТІ не звернувся, у реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності на квартиру за вказаною адресою, своєчасно не зареєстрував. Спадкоємцями майна покійного ОСОБА_8 за заповітом від 13.03.2012 року, є його син - ОСОБА_5, його племінниця - ОСОБА_6, які мають право на спадкування відповідно по 1/3 частині спадкового майна, та особи, які мають право на обов»язкову частку у спадщині у відповідності ст. 1241 ЦК України, відповідно по 1/6 частині спадкового майна, котрими є позивач та мати покійного - ОСОБА_7. Позивач своєчасно звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_9, але їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки позивачем не надані відповідні документи, які необхідні для прийняття спадщини. Після смерті ОСОБА_8, його сестра ОСОБА_10 проникла у квартиру померлого, та забрала його особисті документи - державний акт на право власності на земельну ділянку. В зв»язку з чим вона 27.12.2013 року звернулася до Лозівського РВ ГУМВС з заявою про притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст.. 356 КК України, та розпочато досудове розслідування. В зв»язку з вищевикладеним, позивач не має можливості вступити у спадщину на 1/6 частину майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_8. А тому вона просить визнати за нею право власності на 1/6 частину квартири та на 1/6 частину земельної ділянки у порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_8.

Позивач ОСОБА_4 на протязі розгляду справи, підтримала заявлені уточнені позовні вимоги, прохала їх задовольнити. При цьому зазначила, що з ОСОБА_8 вони проживали у цивільному шлюбі з 1985 року, який у 1997 році був зареєстрований офіційно, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Позивач своє дошлюбне прізвище «ОСОБА_4» змінила на шлюбне «ОСОБА_4» лише 16 травня 2013 року. До цього часу, в її паспорті, значилося прізвище «ОСОБА_4». До ІНФОРМАЦІЯ_4 року, по день смерті чоловіка, вони мешкали разом, підтримували один одного та вели спільне господарство, цей факт також підтвердили свідки допитані у судовому засіданні, а саме: ОСОБА_11 ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які вказали про те, що покійний проживав з позивачем, як чоловік та дружина, однією сім»єю. У 2007 році помер батько ОСОБА_8, в зв»язку з цим чоловік почав більше часу та уваги приділяти своїй матері, яка є людиною похилого віку та має вади зору. А тому покійний чоловік дуже часто їздив до своєї матері та допомагав у господарстві. Крім того, ОСОБА_8 мешкав у позивача, але він мав своє майно, а саме квартиру, розташовану на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, яка знаходиться на території Ново-Іванівської сільської ради. За життя покійний чоловік не встиг належним чином зареєструвати своє право на квартиру, а державний Акт на земельну ділянку був втрачений, про що надано оголошення в газеті. В зв»язку з урахуванням всього викладеного, просить задовольнити уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_2, підтримав уточнені позовні вимоги свого довірителя та зазначив, що він повністю підтримує правову позицію свого довірителя, і зазначив при цьому, що між позивачем та ОСОБА_8 у 1997 році був укладений шлюб та проживали разом по день смерті ОСОБА_8. Покійний за життя мав свою квартиру, яку не зареєстрував належним чином. Крім цього, покійний мав земельну ділянку, але державний Акт до теперішнього часу не знайдений, а тому, позивачем надано оголошення до газети. Вважає, що позивач прийняла спадщину, що підтверджується постановою нотаріуса, а тому має право на спадкове майно, оскільки позивач та покійний чоловік протягом тривалого часу мешкали разом та вели спільне господарство. Померлий з 2007 року став більше уваги приділяти уваги своїй престарілій матері, оскільки помер його батько, а матір потребувала допомоги. ОСОБА_8 до останнього часу проживав в квартирі позивача, що також підтвердили і свідки, допитані в судовому засіданні. Також факт проживання ОСОБА_8 в квартирі позивача і ОСОБА_17, який в судовому засіданні вказав, що покійний звертався до нього для того, щоб найняти будівельників, щоб перекрити дах, де мешкає позивач. Також представник позивача зазначив, що пояснення свідка ОСОБА_18 відносно того, що позивач не жили сім»єю з ОСОБА_8 треба вважати як припущення, лише як точку зору свідка та не брати до уваги. Крім того, свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснила, що соцпрацівник приходила до матері покійного з 10 до 12 ранку, що ставлять під сумнів свідчення соцпрацівника. Свідок ОСОБА_20, яка була сусідко. ОСОБА_8 засвідчила, що він в цій квартирі практично не жив, лише іноді навідувався. Також в цій квартирі іноді бував його син, який живе в Санкт-Петербурзі. Вказала, що покійний постійно знаходився у своїй матері, в с. Ново-Іванівка, Лозівського району. Але свідок ОСОБА_19 вказувала про те, що покійний іноді ночував у своїй матері, а тому, з цього можна зробити висновок, що ОСОБА_8 коли приїздив в Лозову, мешкав у своєї дружини, тобто у позивача по справі. Крім цього ОСОБА_8 мав ключі від квартири позивача. Також факт проживання однією сім»єю підтверджується заявою ОСОБА_8 до соціальних служб про отримання пенсії не за місцем реєстрації, а за місцем мешкання, тобто за адресою позивача. А тому на підставі викладеного, вважає, що уточнені позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з»явився, але його інтереси в судовому засіданні представляв ОСОБА_17, що діє на підставі довіреності, який зазначив, що уточнені позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В судовому засіданні ОСОБА_17 зазначив, що позивач з померлим, не вели спільного господарства. Вона не приймала участі в його похованні. І взагалі, померлий за життя, склав заповіт на належне йому майно, тому позивач не може на нього претендувати. Крім того, ОСОБА_17 зазначив, що знав покійного спадкодавця дуже добре, тому що останній, був його вітчимом і вони завжди були у добрих стосунках. Покійний дійсно перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем з 1997 року, але у 2007 році, позивач вигнала ОСОБА_8 з дому, і з того часу, він жив сам, або у своїй квартирі, або у с. Ново-Іванівка у своїй матері. Квартиру покійний отримав особисто, оскільки працював на заводі ЛКМЗ, земля перейшла у власність ОСОБА_8, після смерті його батька. Батьки все життя пропрацювали в колгоспі та отримали земельний пай. Тому вважає, що позивач по моральним принципам не має права на спадщину. Покійний ОСОБА_8 завжди скаржився йому на свою дружину ОСОБА_4, бо вони постійно сварилися, але покійний все одно до неї приходив, допомагав, оскільки був доброю людиною. Тільки один він -ОСОБА_17, знав про існування заповіту, в якому все майно, яке належало ОСОБА_8 переходило у власність сину та племінниці.

Відповідач ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача, зазначивши при цьому, що ОСОБА_8 - це її дядько, з яким вони були в добрих стосунках. З позивачем дядько не жив з 2007 року, вона постійно його виганяла та ображала. Дядько у позивача не мешкав, оскільки він постійно знаходився або у бабусі в с. Ново-Іванівка, або у своїй квартирі на АДРЕСА_1. З дядьком вони були близькі, телефонували один одному. ОСОБА_8 розповідав, що з позивачем вони вже не живуть.

Представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_21 вказала, що заперечує проти задоволення уточнених позовних вимог заперечує, оскільки покійний ОСОБА_8 є її рідним братом, з яким вона була у добрих стосунках, завжди спілкувалася з ним. Пояснила, що позивач вигнала її брата ще у 2007 році. Після цього він з позивачем не мешкав. ОСОБА_4 навіть на похороні брата не була присутня. Похованням займалася вона, ОСОБА_21. Покійний приїздив в Лозову лише, щоб отримати пенсію та заплатити за квартиру. У ОСОБА_4 ключей від братової квартири не було, сусіди її взагалі не знають. Де знаходиться державний акт на землю брата, вона не знає. Зі слів брата, квартира приватизована ще з 2004 року. На питання адвоката ОСОБА_2 зазначила, що саме вона отримала гроші на поховання брата, оскільки вона його ховала, а не ОСОБА_4. Ремонт в квартирі брата вони робили разом, позивач при цьому не допомагала. Вважає, що позивач не має права на спадкове майно, оскільки квартира братова, він її особисто отримував, а земля батьківська, вони пропрацювали в колгоспі все життя. ОСОБА_4 ніякого відношення до майна брата не має.

Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_3. підтримав правову позицію свого довірителя та прохав суд відмовити позивачу в позовних вимогах у повному обсязі зазначивши, що позивач не може мати права на обов»язкову частку у спадку, оскільки вона є пенсіонером і отримує пенсію. Крім того вона має своє особисте житло. З померлим вони однією сім»єю не проживали і спільного господарства не вели. Крім того, позивач не може претендувати на частку у квартирі, яка належала померлому, оскільки останній, за життя, не зареєстрував її як того вимагає діюче законодавство України.

Третіми особами по справі не забезпечено явку своїх представників до суду, однак подано заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Із свідоцтва про одруження, вбачається, що позивач по справі, перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 (а.с.№9). За життя, ОСОБА_8, 30 листопада 2004 року, на підставі Розпорядження міського голови, отримав у приватну власність однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить Свідоцтво про право власності на житло (а.с.№37). Крім того, на праві приватної власноті йому належала земельна ділянка, розміром 7,6941 га, розташована на території Ново Іванівської сільської ради Лозівського району Харківської області, про що, 07.04.2008 року, на його ім"я, було видано Державний Акт на право власності на земельну ділянку, яку він отримав у спадок за заповітом (а.с.№124). 30.03.2012 року, ОСОБА_8, склав Заповіт на все належне йому майно на ім"я ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який зареєстровано в реєстрі за №2-628 (а.с.№95).

ОСОБА_8, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, про що свідчить Свідоцтво про смерть (а.с.№14). Після його смерті відкрилася спадщина на вищевказане майно.

Позивач, звернулася до нотаріуса з заявою на оформлення спадщини у вигляді 1\6 частнини квартири, після смерті свого чоловіка. Однак, 01.11.2013 року, отриала відмову натаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов"язкову частку у спадщині на 1\6 частини квартири, так як відсутні правоустановчи документи на дану квартиру, оскільки померлий не зареєстрував на своє ім"я право власності на житло, відповідно до вимог діючого законодавства України (а.с.№96) та Постанову від 09 січня 2014 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов"язкову частку у спадщині на 1\6 частини на земельну ділянку, у зв"язку з відсутністю правоустановчого документу (а.с.№122).

Крім позивача, спадкоємцями як за законом так і за заповітом, було подано до нотаріуса заяви про прийняття спадщини після смерті померлого, про що свідчать матеріали спадкової справи, надані на запит суду (а.с.№89,90,91,92).

Судом з"ясовано, що підставою для звернення до суду з даними позовними вимогами стали вищевказані обставини, а саме відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов"язкову частку у спадщині на 1\6 частини квартири, відсутність Державного Акту на право власності на земельну ділянку, яку померлий отримав у спадок за заповітом.

Згідно зі ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 1217 ЦК України визнаяено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування за стаття 1223 ЦК України мають особи, визначені у заповіті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Судом було з"ясовано, що померлий за життя склав заповіт (а.с.№24).Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За статтею 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ст.1241 ЦК України . Право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Із матеріалів справи судом з"ясовано, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 року (а.с.№5-7); перебувала у шлюбі з спадкодавцем з 21.11.1997 року (а.с.№14); з 1998 року - є пенсіонером за віком (а.с.№10-11, 12), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.№13). За цією адресою, спадкодавцеві, згідно до його заяви, від 26.10.1998 року, виплачувалася пенсія (а.с.№176).

Тобто позивач згідно до вимог статті 1261 ЦК України віднесена до першої черги спадкоємців за законом т ак як у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Розглядаючи позовні вимоги позивача судом вбачається, що з приводу втрати Державного акту на право власності на земельну ділянку, позивачем у пресі розміщено текст відповідного оголошення (а.с.№133-134). Крім того, вона зверталася до Управління держземагенства у Лозівському районі Харківської області з заявою про видачу його дублікату даного документу, на що отримала відповідь від 12.12.2013 року за вих.номером 3764, про неможливість видачі дублікату даного документу (а.с.№125). У даній відповіді також зазначено, що вищевказаний Державний акт було зареєстровано у "Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі", вчинено відповідний запис від 07 квітня 2008 року за №-010867700006 (а.с.№125). Крім того, даною установою, 26.12.2013 року за вих.нлмером 1325-ф, їй надано Витяг про нормативно грошову оцінку земельної ділянки з технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) із земель реформованого КСП "ім. Дружба" Лозівського району Харківської області, згідно до якого грошова оцінка з даної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнтів, станом на час смерті ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_4 року, становить 164 458 грн.25 коп. (а.с.№123). Із Постанови від 09 січня 2014 року вих.№6/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов"язкову частку у спадщині на 1\6 частини даної земельної ділянки, вбачається як підстава у відмові - це та втрата оригіналу Державного Акту на право власності на земельну ділянку, яку померлий отримав у спадок за заповітом.

З приводу даного, суд знаходить необхідним зазначити, що спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз'яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7 про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. У разі набуття права власності на земельну ділянку з інших підстав, передбачених законодавством України відповідно до ст. 125 ЗК, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 в редакції Закону України від 5 березня 2009 № 1066-VI) або ж державної реєстрації документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (в редакції ст. 125 ЗК до внесення змін зазначеним Законом). Відповідно до п. 4.11 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22 червня 2009 року № 325, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2009 року за № 735/16751, зі змінами згідно з наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 30 серпня 2010 року № 631, новий державний акт (на ім'я спадкодавця) взамін зіпсованого, втраченого (пошкодженого) видається також спадкоємцю на запит нотаріуса щодо витребовування документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, відповідно до ст. 4 Закону України «Про нотаріат». Видача акта здійснюється протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідних матеріалів, зазначених в п. 4.8 цієї Інструкції (у разі втрати державного акта), та запиту нотаріуса. Новий державний акт взамін зіпсованого, втраченого (пошкодженого) видається за наявності в територіальному органі Держкомзему другого примірника відповідного державного акта та/або документації Державного фонду документації із землеустрою, відомостей щодо земельної ділянки та її власника (користувача) в державному реєстрі земель та за умови дотримання вимог абз. 3 п. 4.8 цієї Інструкції (у разі втрати державного акта).У разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) аналогічного порядку видачі нового сертифікату на ім'я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

З приводу другої позовної вимоги позивача, судом вже було вище зазначено, що позивач і спадкодавець, перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить Свідоцтво про одруження (а.с.№9). ОСОБА_8, 30 листопада 2004 року, на підставі Розпорядження міського голови, отримав у приватну власність однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджено Свідоцтвом про право власності на житло (а.с.№37). В Довідці від 11 травня 2013 року за вих.№114, виданої на ім"я позивача КП Лозівське бюро технічної інвентаризації", зазначено, що серед архівних реєстраційних матеріалів підприємства щодо зареєстрованих будинків (квартир) по м. Лозова, станом на 01.01.201 року, за адресою: АДРЕСА_1 право власності не зареєстровано (а.с.№23). Позивачу Постановою від 01.11.2013 року, про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов"язкову частку у спадщині на 1\6 частини квартири, так як відсутні правоустановчи документи на дану квартиру, оскільки померлий не зареєстрував на своє ім"я право власності на житло, відповідно до вимог діючого законодавства України (а.с.№96).

Згідно до ст.1218 ЦК України визнаячено, що до складу спадщини входять усі права та обов"язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися в наслідок його смерті. Відповідно до ч.3 ст.331 ЦК України, визначено, що право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає моменту державної реєстрації. Судом з"ясовано, що ОСОБА_8, отримав у власність вищевказану квартиру про що свідчить Свідоцтво про право власності на житло (а.с№22) на підставі на підставі Розпорядження міського голови від 30.11.2004 року №462/1 (а.с.№22). В даному Свідоцтві зазначено, що ця однокімнатна квартира приватизована згідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" - і всі характеристики на дане житло, вказані у технічному паспорті, який є складовою частиною до цього свідоцтва. Дане Свідоцтво посвідчує право приватної власності ОСОБА_8 (а.с.№22). Відповідно до Звіту про експертну оцінку вартості нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 станом на дату оцінки 30.10.2013 року - становить 52 100 грн. (а.с.№27-34).

Враховуючи, що відповідачами заперечується факт спільного проживання позивача та спадкодавця, судом з боку обох сторін буди допитані свідки.

Відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, за клопотанням позивача та представника позивача, у судовому засіданні 19.03.2014 року (а.с.№ 180-182), у присутності відповідачів, судом було допитано трьох свідків - ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_12. Свідок ОСОБА_26 зазначила, що знає позивача ще з 1978 року, вона її сусідка. Покійного ОСОБА_8, вона бачила дуже часто, на вулиці біля будинку, в під»їзді, вони завжди спілкувалися, балакали про життя. Він розповідав, що часто їздить у с. Ново-Іванівку до своєї матері. Спочатку позивач проживала з ОСОБА_8, у цивільному шлюбі, а потім, офіційно одружилися. ОСОБА_8 бував у позивача в квартирі, що він там робив, вона не знає. Також вона бачила, що він декілька разів приходив зі своїм онуком ОСОБА_2. Останнього разу вона бачила покійного приблизно півтора року тому, точно дату вона не пам»ятає.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що вона з позивачем по справі - сусіди. Знайомі один з одним з 1988 року. Свідок вважає, що позивач з покійним проживали як сім»я. Справді ОСОБА_8 часто їздив до своєї матері в с. Ново-Іванівку, але тому, що вона вже стара людина, а він допомагав їй по господарству. Свідок вказала на те, що її чоловік любить рибалити, і тпакож знав покійного і за життя останнього,їздив з ним на рибалку. Також вони разом святкували свята у позивача в квартирі, разом з ОСОБА_8, їздили сім»ями почивати на Бритай. Декілька разів були у ОСОБА_8 в квартирі на АДРЕСА_1 Коли ОСОБА_8 зробили операцію на очах, позивач піклувалася про нього. Операцію робили приблизно 7-10 років тому.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні зазначив, що він покійного знає давно. Сам свідок працює боцманом на кораблі. А тому по півроку не буває вдома. Але коли приїздив до дому, то часто спілкувався з покійним, а саме як в гаражі, оскільки у них гаражі поряд, так і на рибалці. ОСОБА_12 дуже часто їздив на рибалку в с. Ново-Іванівку та залишав свій автомобіль біля двору ОСОБА_8. Свідок вказав, що був декілька разів у ОСОБА_8 вдома на АДРЕСА_1 Допомагав йому робити стелю на балконі. Покійний ОСОБА_8, завжди допомагав їм чим міг. У 2012 році, замінювали водоміри, покійний давав інструменти. Разом святкували свята. ОСОБА_8 не вживав алкогольних напоїв взагалі, останнього часу, ще бросив і палити цигарки, але потім, свідок почав замічати, що покійний став випивати, та дуже сильно, але прохав його не казати про це його дружині ОСОБА_4. В той день, коли помер ОСОБА_8 він з ним спілкувався по телефону, зранку, а десь близько 14-15 години він дізнався, що ОСОБА_8 помер. Його знайшли в іншому під»їзді, між другим та третім поверхом у будинку, якому знаходилася його квартира.

За клопотанням представника відповідача ОСОБА_21 та представника відповідача адвоката ОСОБА_3, у судовому засіданні 01.04.2014 року (а.с.№ 194-197), у присутності і самої позивачки, судом було допитано чотирьох свідків: ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_29 та ОСОБА_20. Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні зазначив, що дуже давно знайомий з ОСОБА_8, а саме з 1964 року. Спочатку ОСОБА_8 жив в його будинку, з першою дружиною. За другу дружину- позивача по справі, покійний ніколи не роз подівав. Свідок вказав, що знав, що ОСОБА_8, постійно їздив до своєї матері, в с. Ново-Іванівку і він його там часто бачив, оскільки їздив туди рибалити.

Свідок ОСОБА_29, в судовому засіданні зазначила, що працює соціальним працівником в с. Ново-Іванівка Лозівського району Харківської області. Вона знає ОСОБА_7 та її сина, оскільки приходила до літньої жінки двічі на тиждень, допомагала робити ї робити ремонт. Коли приходила до ОСОБА_7, то там завжди був її син ОСОБА_30, який їй розповідав, що жив з ОСОБА_4, але потім вона його вигнала і він живе у матері. ОСОБА_7 також розповідала, що ОСОБА_4 вигнала її сина,. А речі винесла у гараж.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що вона 32 роки пропрацювала поштаркою в с. Ново-Іванівка Лозівського району Харківської області, а тому дуже добре знає сім»ю померлого, десь вже 30 років, знала і батька, знає і матір. Коли помер батько ОСОБА_8, то останній кожного дня був у своїй матері в с. Ново-Іванівка, допомагав їй. Знала, що ОСОБА_8 був одружений двічі, але за його сімейний стан з ним не розмовляла. Але в селі бачила постійно, і вранці, і в обід. Декілька разів був зі своїм онуком ОСОБА_2.

Даючи оцінку свідченням свідків, у суду не має підстав недовіряти їм чи ставити їх під сумнів, оскільки свідки під розписку попереджені про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за відомо неправдиві свідчення та принесли присягу свідка. Крім того, свідки у судовому засіданні допитані у присутності сторін; їх свідчення не спростовані жодним учасником процесу; з приводу їх свідчень не заявлено жодного клопотання по справі, і вони відповідать матеріалам справи.

З приводу викладеного, суд знаходить за необхідне зазначити, відповідно до ч.3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У судовому засіданні, судом було роз"яснено сторонам їх права та обов"язки і наслідки вчинення або не вчинення ними відповідних процесуальних дій.

У судовому засіданні, судом було з"ясовано у учасників процесу про відсутність заяв та клопотань по справі.

Отже, з приводу вищевикладеного, суд знаходить за необхідне зазначити про те, що кожна сторона, на протязі розгляду даної цивільної справи, на власний розсуд, розпорядилася наданими їй законом правами та покладеними на неї за законом, обов"язками. Тому, суд розглянув дану справу відповідно до положень ст. 11 ЦПК України. А саме: суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За положеннями ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

У відповідності до положень ст. 10 ЦПК України суд сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснював позивачеві його права та обов'язки, вживав заходи для надання позивачу можливості скористатися належними йому правами, з'ясовував наявність клопотань до суду.

За положеннями ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки. Позивач сам вибирає, який позов та до кого пред'явити до суду. Предмет позову як його один з основних елементів представляє собою матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, яка витікає зі спірної матеріально-правової відносини, з приводу якої суд повинен ухвалити рішення у справі. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги.

Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши свідчення свідків, знаходить уточнені позовні вимги позивача такими, що підлягають задоволенню.

Згідно до п.6 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Положенням ч. 1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичний осіб, поданих відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. На підтаві вищевикладеного, судові витрати на користь позивача стягненю не підлягають.

Керуючись ст.ст.7, 10, 15, 27, 33, 44, 57-60, 77, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України,

ухвалив:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Лозівська міська рада, Харківської області, територіальна громада Ново-Іванівської сільської ради Лозівського району Харківської області "про визнання права власності на нерухоме майно (квартиру) та земельну ділянку в порядку спадкування за законом", - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою с. Тимофіївка, Гадяцького району, Полтавської області, громадянкою України, ідентифікаційний номер:НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 - право власності на 1\6 частину житлової квартири АДРЕСА_1, загальною площею в 34,4 кв.м, у порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою с. Тимофіївка, Гадяцького району, Полтавської області, громадянкою України, ідентифікаційний номер:НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 - у порядку спадкування на законом, після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року - право власності на 1\6 частину земельної ділянки, кадастровий номер 6323983500:01:000:0280, загальною площею 7,6941 га, розташованої на території Ново Іванівської сільської ради, Лозівського району, Харківської області, Державний Акт на право власності на земельну ділянку №0235147, виданий на ім"я ОСОБА_31, 07 квітня 2008 року згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.11.2007 року №1-1839, ВКВ №022855.

Не стягувати з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 судові витрати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

(Повний текст рішення суду виготовлений 16 травня 2014 року).

Головуючий

у судовому засіданні

Суддя: Н.М. Жмуд