Постанова

від 05.05.2014 по справі 826/3593/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 травня 2014 року 14:14 № 826/3593/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Новик В.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аврора Продакшн»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2013 року №0009242203, №0009222203, №0009232203, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Аврора Продакшн» (надалі - позивач або ТОВ «Аврора Продакшн») з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.11.2013 року №0009242203, №0009222203, №0009232203.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 08.04.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.11.2013 року №0009242203, №0009222203, №0009232203 підлягають скасуванню, оскільки ТОВ «Аврора Продакшн» не порушувало вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 138.1, п. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а всі необхідні первинні документи на підтвердження цього були надані податковому органу, які засвідчують належне виконання останнім вимог податкового законодавства України.

У судове засідання 08.04.2014 року з'явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у зв'язку з виявленими під час перевірки ТОВ «Аврора Продакшн» порушень вимог податкового законодавства.

Суд у судовому засіданні 08.04.2014 року за згодою сторін на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка та експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Аврора Продакшн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Авеста Трейд» за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року, про що складено акт від 24.10.2013 року №609/26-54-22-03/34477089 (надалі - акт перевірки).

За результатами вказаної вище перевірки контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення ТОВ «Аврора Продакшн»:

1. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на суму 22 877,00 грн., у т.ч. за лютий 2011 року у сумі 22 877,00 грн.;

2. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищене від'ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду: до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, р. 20.2 на суму 982,00 грн., в т.ч. за березень 2012 року у сумі 982,00 грн.;

3. п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевіряв на суму 29 824,00 грн., в т.ч. за І квартал 2011 року на суму 29 824,00 грн.

На підставі викладеного вище, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 11.11.2013 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0009242203 (форма «В4») про зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 982,00 грн.; №0009222203(форма «Р») по податку на прибуток (29 825,00 грн. за основним платежем та 1,00грн. - фінансові санкції); №0009232203 форма «Р») по податку на додану вартість (22 878,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. фінансові санкції), якими контролюючим органом констатовано порушення з боку позивача вимог п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 138.1, 138.2 ст. 138. пп. 139.1.9 139.1. ст. 139 Податкового Кодексу України, внаслідок чого вказаними податковими повідомленнями-рішеннями визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 29 825,00 грн., в тому числі за основним платежем 29 824,00 грн. штрафними санкціями в сумі 1,00 грн.; податок на додану вартість у розмірі 22 878,00 грн. в тому числі за основним платежем 22 878,00 грн. та штрафними санкціями в сумі 1,00 грн.

У відповідності до п. 56.3. Податкового кодексу України позивач розпочав процедуру адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень.

Прийнятим за результатами розгляду скарги рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 22.01.2014 року №569/10/26-15-10-06-15 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві позивачем була подана повторна скарга до Міністерства доходів і зборів України за вих. №15/2 від 04 лютого 2014 року.

За результатами розгляду даної скарги Міністерством доходів і зборів України було прийнято рішення від 26.02.2014 року №369/16/99-99-10-01-15, яким скаргу залишено без задоволення, а прийняті податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, договірні відносини між позивачем та TOB «Авеста Трейд» мали місце у період з лютого 2011 року по березень 2011 року.

Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Отже, основними нормативно-правовими актами, що врегульовує спірні правовідносини є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 28.12.1994р. №334/94-ВР) та Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

У відповідності до положень пункту 3.1. статті 3 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, який у відповідній частині набрав чинності з 1 квітня 2011 року, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року №969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за №1401/18696 (який набрав чинності 10 січня 2011 року та втратив чинність 16 грудня 2011 року) (далі - Порядок №969), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 5 Порядку №969, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (підпункт 6.2. пункту 6 Порядку №969).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

При цьому, у вищезгаданому листі від 02.06.2011р. №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з TOB «Авеста Трейд».

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач мав взаємовідносини з TOB «Авеста Трейд» згідно рахунку-фактури СФ-№0000314 від 24.02.2011 року щодо реалізації металу 60*40 та 80*40.

Також, у матеріалах справи наявні копії видаткових накладних №РН-229 від 28.02.2011 року та №РН-14 від 02.03.2011 року, згідно з якими TOB «Авеста Трейд» відвантажено, а ТОВ «Аврора Продакшн» прийнято товари (металу 60*40 та 80*40) на суму 137 262,00 грн. (у т.ч. ПДВ 22 877,00 грн.) та 5 892,00 грн. (у т.ч. ПДВ 982,00 грн.) відповідно.

На підставі викладеного вище, TOB «Авеста Трейд» виписало на ім'я позивача податкові накладні від 02.03.2011 року №14 від 28.02.2011 року №229 на загальну суму 137 262,00 грн. (у т.ч. ПДВ 22 877,00 грн.) та на загальну суму 5 892,00 грн. (у т.ч. ПДВ 982,00 грн.).

Крім того, в матеріалах містяться платіжні доручення №33 від 25 лютого 2011 року, що підтверджує сплату ТОВ «Аврора Продакшн» на користь TOB «Авеста Трейд» грошової суми у розмірі 100 000,00 грн. (з відміткою банку); платіжне доручення №37 від 28 лютого 2011 року, що підтверджує сплату TOB «Аврора Продакшн» на користь TOB «Авеста Трейд» грошової суми у розмірі 37 262,00 грн. (з відміткою банку); платіжне доручення №40 від 02 березня 2011 року, що підтверджує сплату TOB «Аврора Продакшн» на користь TOB «Авеста Трейд» грошової суми у розмірі 5 892,00 грн. (з відміткою банку).

На підтвердження реальності вказаної вище господарської операції позивачем надано суду копію договору №070611 від 07 червня 2011 року (разом з додатками), укладеного між TOB «Аврора Продакшн» та ТОВ «Союз-Будсервіс», на виконання робіт по влаштуванню декорацій на будівельному об'єкті, якій підтверджує передання TOB «Аврора Продакшн» придбаного у TOB «Авеста Трейд» товару для здійснення робіт по влаштуванню декорацій, а також копії первинних облікових документів на виконання даного договору, а саме: акту приймання виконаних робіт №1 за серпень 2011 року від 15.08.11 до Договору №070611 від 07.06.11, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за серпень 2011 року до Договору №070611 від 07.06.11; та платіжні доручення №165 від 26 травня 2011 року, №283 від 03 серпня 2011 року, що підтверджують сплату TOB «Аврора Продакшн» на користь TOB «Союз-Будсервис» грошової суми у розмірі 360 337,45 грн. і 110 000,00 грн. (з відміткою банку), копію податкової накладної №2 від 04.08.2011 року; копію виписки по рахунку від 05.08.2011 року на підтвердження перерахування передбачених в Договорі №070611 від 07.06.11, укладеного між «TOB «Аврора Продакшн» та TOB «Союз-Будсервіс», грошових коштів.

За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88. Також наявні у матеріалах справи податкові накладні, що були виписані TOB «Авеста Трейд», оформлені у відповідності до положень п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача (TOB «Авеста Трейд») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаного вище правочину, зокрема, того, що вказане товариство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з TOB «Авеста Трейд», відповідають встановленим ст. 201 ПК України вимогам.

Також, відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого товариства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

З приводу належного способу захисту порушеного права суд зазначає про наступне. Як вбачається з позовної заяви, позивач, зокрема, просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.11.2013 року №0009242203, №0009222203, №0009232203.

Аналізуючи матеріали та фактичні обставини справи суд наголошує на тому, що деякі із встановлених Кодексом адміністративного судочинства України способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 року №1145/11/13-10, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Враховуючи усе викладене, суд, керуючись принципами справедливості та верховенства права, з урахуванням встановлених обставин та вищезазначених висновків суду, з метою достатнього та повного захисту прав позивача вважає за можливе в межах повноважень суду при вирішенні справи, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.11.2013 року №0009242203, №0009222203, №0009232203.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.11.2013 року №0009242203, №0009222203, №0009232203.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аврора Продакшн» (ідентифікаційний код: 34477089, адреса: 04214, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 38, кв. 188) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38765858, адреса: 04213, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 58) у розмірі 255,78 грн. (двохсот п'ятдесяти п'яти грн. 78 копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок